Цей рік у Польщі оголошено Роком аванґарду, що пов’язано зі сторіччям цього мистецького – і не лише мистецького, але й світоглядного – напрямку у Польщі. У зв’язку з цим відбувається ціла низка більших і менших заходів, присвячених цьому явищу.
Одним із них є велика виставка «Сила аванґарду» (пол. – «Potęga Awangardy»), що з 10 березня до 28 травня триває в Національному музеї у Кракові. У експозиції представлені твори не лише таких всесвітньо відомих аванґардистів, як Фернан Лєже, Едвард Мунк, Піт Мондріан, чи Казимир Малевич та Олександр Архипенко (обидва останні, як відомо, пов’язані з Україною), але також і ціла плеяда польських аванґардистів.
А детальніше, як про саму виставку, так і ширше – про явище аванґарду, я розмовляв із кураторами цього заходу Маґдалєною Чубінською і Анджеєм Щерським, віце-директором Національного музею в Кракові.
- Аванґард як певний тип світогляду з’явився на початку ХХ століття. Чим тоді було це явище? Що значить саме поняття аванґарду? Говорить Маґдалєна Чубінська:
- Моєю метою як куратора було передусім поставити знак запитання над самим терміном «аванґард». Оскільки сьогодні, як і кожен термін, цей також є чимось неточним, нечітким, його непросто вловити і дуже часто поняття сучасного мистецтва підмінюють поняттям аванґардизму. Отже, я хотіла провести межу між ними, вказати, чим вони відрізняються одне від одного, а особливо, чим аванґард відрізняється від сучасного мистецтва, що може й мати певний декоративний нахил, як, наприклад, це було видно в ар деко, або ж, частково, у деяких наших художніх групах, особливо, в «Ритмі», що використовував народні елементи для створення такого декоративного, безсумнівно, сучасного стилю, насамперед у дизайні. Це, однак, не було чимось тотожнім із поняттям аванґарду. Ми намагалися дати визначення цьому термінові, і, звісно, ми не були тут першими, використовуючи різноманітні тексти на цю тему, що з’явилялися раніше. Отже, найкоротше, аванґардний митець – це митець, котрий бунтує, котрий хоче змінити світ, котрий має якусь концепцію преображення світу за допомогою мистецтва (чи це література, чи музика, чи кінематограф, чи образотворче мистецтво). На додаток, аванґардному митцеві має бути притаманний певний ідеалізм, безкорисливість. І напевно така позиція повинна бути непідконтрольною ані для влади, ані для релігії, ані для якої б то не було іншої інституційної системи.
- Отже, аванґардизм мав вплив на всі сфери культури, але передусім його слід розуміти саме як мистецьке явище? Анджей Щерський:
- Сто років тому аванґард був передусім певною мистецькою пропозицією, розробкою нової мови мистецтва, нових ідейних гасел, нового переконання про участь мистецтва у зміні світу. Але також це було ще щось значно важливіше. Це буле нове бачення розвитку культури як такої, що спиралося не лише на ставленні під питання певних канонів і догм минулого, але і на їхньому новому використанні й доповненні тим, що принесло ХХ століття. Зокрема це були набутки в сфері технології, засобів зв’язку, але й нових ідейних горизонтів, що з’явилися на початку ХХ століття. Але, кажучи загалом, це була всеохоплююча модель перебудови світу на ґрунті, з одного боку, подолання того, що було традицією, а з іншого, завдяки її сучасній інтерпретації.
- 2017 рік оголошено в Польщі роком аванґарду, адже саме тепер минає сто років від того моменту, як цей напрямок прийшов до Польщі і тут розквітнув. І з цим, як розумію, пов’язана організація в Національному музеї у Кракові виставки «Сила аванґарду» - «Potęga Awangardy». У своїй експозиції ви представляєте не лише твори аванґардних митців, відомих в усьому світі, але й авторів більш локального рівня (що, зрештою, не говорить про їхні менші творчі досягнення).
- Так, Національний музей у Кракові безпосередньо заанґажований у Рік аванґарду як одна з трьох організацій, що ініціювали його проголошення. Тож виставка у Кам’яниці Шолайських основана на підбірці творів польських митців, котрі були співтворцями світового аванґарду. Тому, з одного боку, ми маємо прізвища таких найбільш відомих митців, як Владислав Стшемінський і Катажина Кобро, тобто художників з органічної і конструктивістської течії, яких дуже цінують у світі. І вони прекрасно гармонують із працями таких всесвітньовідомих авторів, як Казимир Малевич, з котрим Стшемінський стикався безпосередньо. Але також вони демонструють нові шляхи розвитку аванґарду. Окрім цього, ми маємо цілу групу митців, що працювали після Другої світової війни, котрі творчо інтерпретували традиції аванґарду, особливо після відлиги 1956 року. Тут такою знаковою постаттю є Анджей Павловський, що був конструктором, промисловим дизайнером, але також фотохудожником – таким показовим прикладом аванґардного митця-інженера. Маємо, врешті, цілу низку художників, котрі є важливими для нашої краківської сцени, а ми хочемо показати їх у світовому контексті. Наприклад, Марія Ярема. А також це митці, пов’язані з польською архітектурою. Адже аспект будівництва нового світу тут також важливий. І маємо, врешті-решт, сучасних авторів. Малґожата Нєсподзєвана-Радос демонструє таку сучасну інтерпретацію творчості Катажини Кобро з жіночої точки зору.
- Ця виставка, насправді, є польською версією заходу, що минулої осені відбувся в Бельгії… Маґдалєна Чубінська:
- Виставка «Сила аванґарду» своє перше відкриття мала в Брюсселі, у Центрі сучасного мистецтва «BOZAR». І там німецький куратор доктор Ульріх Бішофф створив концепцію, що спиралася на тандеми. Це були молоді художники, котрі називали свої взірці, своє коріння в мистецтві першої половини ХХ століття. Ця виставка нам дуже сподобалася і тому ми вирішили привезти її до Польщі. Це, однак, виявилося не надто можливим, бо більшість творів дуже делікатні, здебільшого паперові, тому через спротив реставраторів їх не хотіли нам позичити. Отже, з вісімдесяти з чимось праць, котрі демонструвалися в Брюсселі, ми змогли привезти тільки тридцять. Тому ми вирішили опрацювати цілковито нову концепцію виставки. Тож новостворений сценарій передбачав показ п’ятдесяти чотирьох праць польських митців. Ми вирішили, що це чудова нагода для того, щоб порівняти польський аванґард з європейським. Особливо, беручи до уваги, що, за винятком Стшемінського і Кобро, польський аванґардизм в Європі невідомий.
- Якщо йдеться про сучасність аванґардизму, то чи можна сказати, що цей напрямок і надалі залишається актуальним? І, зрештою, чи це ще той самий аванґард, що був сто років тому, хоч, звісно, із врахуванням того всього, що він зазнав за це сторіччя? Анджей Щерський:
- Головним гаслом року аванґарду є переконання, що цей напрямок незмінно актуальний, а його ідеали побудови нового світу й надалі нам потрібні. Отже, в цьому сенсі, це той самий аванґард. Хоч, звісно, сьогодні головні акценти в ньому виглядають цілковито інакше. У наших країнах, у Центрально-Східній Європі, у Польщі або в Україні, явище трансформації після комуністичної епохи, повернення власної ідентичності, творення нових суспільних підвалин, переосмислення культури і національної спадщини, є такими гаслами, що дуже добре співвідносяться із аванґардом. І, власне, замість такого вторинного, як мені здається, і непривабливого, маньєристського і постмодерністського розбивання понять і ставлення їх під сумнів, гри ними, набагато більш цікавим було би формулювання радикальних, новаторських гасел. Це питомо аванґардистська дія, важлива для культури. І в цьому сенсі засоби залишаються тими самими, натомість гасла відповідають нашому сьогоденню, вони інакші, ніж сто років тому. Але, наприклад, така проблематика, як технологія, залишається актуальною: що ми можемо зробити з технологією і як її можна творчо використати.
Про актуальність аванґарду в наш час я питаю також Маґдалєну Чубінську:
- Напевно, як утопія – так. Бо утопія завжди актуальна. Якщо йдеться про суспільну роль митця, то напевно завжди існуватимуть такі особистості, що висловлюють свій спротив, а заразом ідеалістичні, котрі не піддаватимуться маніпуляції. Але я зауважила, що прекрасний термін з російського аванґардизму «конструктивізм» був створений лише у 1920 році, тобто за три роки після революції, коли, власне, тоталітарна система вже там існувала, хоч, може, не всі ще це розуміли. Однак, ця система вже здійснювала маніпуляцію, то чи можна говорити, що російські конструктивісти у 1920 році ще залишалися аванґардними художниками? Чи, однак, вони стали придворними художниками на службі тоталітарної системи. Йдеться, звісно, не лише про Росію. Бо це і фашистська Італія, і кожна диктатура, кожна автократична влада. Отже, сьогодні це дуже актуально, бо диктаторські замашки ми маємо в Європі у різних її куточках. Тому, однозначної відповіді тут не існує. Загалом, аванґард як всеохоплююча течія вичерпався. Він зміг дуже багато змінити: він змінив суспільні відносини, великою мірою він викорінив у мистецтві тріумфалізм, лицемірство. Проте, чи він є вагомим явищем сьогодні? Напевно, ми маємо зараз справу з чимось таким, як мистецтво, що реагує на суспільні явища, але це, напевно, вже якийсь наступний розділ.
Антон Марчинський