Минулого тижня у престижному науковому часописі Американської академії наук PNAS (Proceedings of the National Academy of Sciences) вийшла стаття, що її головним автором є габілітований доктор Марцін Швед з Інституту психології Яґєллонського університету. У статті дослідники повідомляють про чергові відкриття нових можливостей мозку дорослої людини, що здатна долати власні обмеження, а також про те, що глухі особи можуть мати добре відчуття ритму. Як це можливе? Про це, власне, нам розповість доктор Марцін Швед.
- Отже, пане докторе, здавалось би, що віддавна відомо, що наш мозок поділений на області, котрі відповідають за різноманітні функції. Таким чином, є зорова кора, як і частини кори головного мозку, котрі відповідають за слух, дотик тощо. Відомо, отже, що кожна з них виконує власне завдання. А ви, в своїх чергових дослідженнях, доходите висновку, що це не зовсім так. Чи я правильно розумію результати цього дослідження?
- Я люблю ставити під сумнів те, що є у підручниках. І цього разу ми зайнялися відчуттям ритму у глухих, аби внести до цих підручників якесь сум’яття. Адже більшість моїх колег і я сам до цього часу працювали насамперед з зоровою корою. Вона найбільша і ми досліджували незрячих. Однак, ми задали собі питання про те, що поділ на зорову і слухову кору не є до кінця зафіксованим і його можна змінити. Адже ми показали, що це можна зробити в зоровій корі. Натомість, що зі слухом? Тут нам на допомогу прийшли Павел Рутковський з Майстерні мови жестів у Варшаві, що на протязі багатьох років досліджує глухих осіб, а також Артур Мархевка і Катажина Єдноруґ з Інституту експериментальної біології Польської академії наук. І завдяки цій співпраці ми змогли…
- Зазирнути до мозку глухих людей, чи не так?
- Власне. Відомо, що вони мають цілком непогане відчуття ритму. Але питанням, на яке ще ніхто не відповів, залишалось те, як діється, що такі особи бачать ритм, хоча люди, зазвичай, його чують? Отже, в нашому експерименті ми показували ритм. Його можна показати за допомогою лампочок, що блимають, і саме так ці люди за ним спостерігали. Але, що варто зауважити, коли ці глухі особи порівнювали ритми – чи вони такі самі, чи інакші, то сприйняття ритму відбувалося не за допомогою зорової кори, хоча ритм передавався завдяки блиманню ламп, а слухової. Ані одного звуку вони не почули, а ми отримували чудову, потужну активацію слухової кори у глухих осіб.
- Тобто слухова кора працювала як зорова? Отже, можна було б сказати, що мозок бачить ритм?
- Так. Принаймні, мій мозок чи ваш також бачить ритм, але робить це зоровою корою – це така область мозку, що сприймає рух. А тут ми маємо слухову кору глухої від народження людини, що перелаштувалася на зір. Тобто вчинила щось, що, згідно з підручниками, либонь, можливе, але тільки в зоровій корі, що може перелаштуватися на дотик тощо. Отже, ми маємо підтвердження, що мозок має можливість зміни, адаптації на всій своїй поверхні.
- Ви, отже, довели, що обидві ці області мозку – і зорова, і слухова кори – співпрацюють одна з одною та одна на одну впливають. Але як це можливе? Що тоді у мозку відбувається? Це ви також намагалися дослідити?
- Так. Ми побачили, що підчас слухання цих візуальних ритмів, а по суті – їхнього бачення, слухова кора справді дуже інтенсивно «розмовляє» з зоровою. Більше того, коли я говорю, що слухова кора перелаштувалася на бачення, то треба зауважити, що це не якась там несуттєва її частина (а ця кора також велика), але саме та її область, що у мене чи у вас активувалась би, коли б ми танцювали або зранку в машині слухали якусь ритмічну музику.
- Саме цей фрагмент кори?
- Так, тобто ця кора мала вже генетичне призначення – ритми. І хоча так склалося, що її призначення втілювалося в тілі людини, що втратила слух з тих чи інших причин, то, однак, вона це призначення виконала, зайнявшись видимим ритмом.
- Ви досліджували саме тих людей, що не чули від народження. Я так розумію, що й тоді ця кора не відмирає, залишається?
- Слухова кора не відмирає, так само як зорова кора у незрячих. Вона, власне, перелаштовується на виконання інших завдань. Кора мозку дуже цінна, а мозок не любить марнувати своїх можливостей. 2 відсотки ваги тіла поглинає 20 відсотків енергії, аби ми могли виконувати різні функції. Звісно, наші дослідження не говорять безпосередньо про реабілітацію глухих осіб або про те, що робити з глухими дітьми. Але вже якийсь час ті, що займаються імплантацією дітям так званого штучного вуха, кажуть, що коли тільки існує можливість, такі імплантати необхідно встановлювати якнайшвидше і в обох вухах. Отже, йдеться про те, що, маю надію, стає дедалі доступнішим для батьків і їхніх народжених глухими дітей. А ми показуємо, чому так є. Якщо таку операцію провести дитині, що має 2 роки, то її слухова кора ще вагатиметься: почути щось, чи взятися за щось інше, почекати чи змінити «професію». Натомість, якщо такі імплантації роблять особам, що мають 10-20 років, то їхня слухова кора вже давно займається чимось іншим. Звісно, вона знову перелаштується на слух, але це вимагатиме праці.
- А як виглядало ваше дослідження?
- Насправді, це були дуже прості експерименти. Ідею та виконання я завдячую двом студентам – Марії Ціммерманн і Лукашові Болі, котрі є першими авторами цієї статті. Отже, це дуже просте дослідження. В ньому взяли участь глухі від народження і ті, що чують, і всі вони просто опинялися на такій собі дискотеці. Різниця полягала в тому, що люди зі здоровим слухом спочатку мали дискотеку зорову, а потім слухову, а глухі мали тільки зорову. Не беручи до уваги якісь технічні несподіванки, експеримент був дуже простим. Досліджуваним особам, що входили до сканера, ми вмикали лампочки, що блимають. Це тривало 8 хвилин. Що, як для такого експерименту, дуже коротко. Отже, все дуже просто, але результат, вважаю, дивовижний: слухова кора може перелаштуватися на сприйняття візуальної інформації.
(Запрошуємо Вас послухати звуковий файл)
PR1/А.М.