Попри розповсюджене переконання, якісь інциденти і, зрештою, результати певних досліджень, що свідчать про притаманне польському суспільству не завжди добре ставлення до представників інших народів, комплексна картина не така вже й однозначна. Виявляється, що здебільшого поляки дуже добре ставляться до іноземців, котрі, хай і з акцентом, розмовляють польською. Саме такі висновки випливають з досліджень, які проводить доктор Кароліна Гансен з Центру дослідження передсудів, який функціонує на Факультеті психології Варшавського університету.
Я звернувся до пані доктор із проханням розповісти детальніше про попередні результати її дослідницького проекту, що він, як розумію, лише набирає обертів:
- Як ви добре зауважили, це лише початок, оскільки раніше у Польщі не дуже цікавилися темою іноземців, котрі розмовляють польською. Мета – це погляд з польської перспективи, бо існує дуже багато досліджень зі Сполучених Штатів, трохи – з Канади, Австралії, Великої Британії або Німеччини. Але в Польщі такі дослідження не проводилися. Отже на такому незораному ґрунті я хотіла побачити, як поляки ставляться до іноземців, що навчилися польської мови, проте, як і кожен, хто навчився її вже дорослим, говорять – як це називають зазвичай – з акцентом.
- Власне, а чим є акцент?
- Так, саме тому я сказала, що так це називають зазвичай, бо лінгвісти би сказали, що це невідповідний термін. Адже кожне слово, кожне речення, кожна людина має власний акцент у мові. Але так зазвичай кажуть, коли хтось запозичення з іншої мови мимоволі переносить на мову, яку вивчає. Бо ми вже немовлятами поступово перестаємо чути всі можливі звуки світу, звуки мови, а зосереджуємося на тих, що чуємо в дитинстві. І коли хтось, особливо вже після статевого дозрівання, вчиться нової мови, то радше говоритиме дещо інакше, через що буде відомо, що він з іншої країни та перша мова його інша.
- А отже йдеться про інтердисциплінарне дослідження на перетині психології, соціології і лінгвістики. Якими є попередні висновки з цього вашого дослідження? Чи поляки насправді добре ставляться до іноземців, котрі розмовляють польською? Та як це виглядає на тлі інших країн? Які приклади ви могли би тут навести?
- Ви вже трохи видали відповідь. Я можу зазначити, що закордонні дослідження майже завжди демонстрували, що іноземців, котрі навчилися, скажімо, англійської чи німецької мови, сприймали гірше, ніж тих, хто розмовляв, так би мовити, нормально, без впливу інших мов. І лише в Польщі (принаймні про це наразі свідчать мої дослідження, а їх варто провести ще більше), здається, до таких людей дуже позитивне ставлення. Як не парадоксально, адже відомо, що Польща не дуже приязна для іноземців. Проте, якщо хтось навчився польської, то це сприйматиметься дуже позитивно.
- Однак, напевно занадто сміливо було б твердити, що іноземець, який розмовляє польською, сприйматиметься майже як свій?
- Не зовсім, як свій. Але це напевно свідчить про те, що ця людина доклала якихось зусиль. Я також проводила дослідження у Великій Британії, де такі показники були слабшими. Бо там, звісно, зрозуміло, що всі повинні розмовляти англійською. І коли хтось нею розмовляє, то це ще ні про що не свідчить. Проте, якщо хтось навчився польської, то навіть коли розмовляє з дуже помітним акцентом, це значить, що ця людина доклала додаткових зусиль, що вона, можливо, серйозно підходить до свого перебування у Польщі і має намір залишитися тут на довший час, а не швидко вирушити далі на Захід. Все це також сприяє подоланню бар’єру, що це якийсь чужинець, що, власне кажучи, ми іммігрантів знаємо погано, і лише маємо враження, що вони становлять для нас небезпеку. Аж тут я чую конкретну людину, яка звертається до мене моєю мовою, і я в стані її зрозуміти. На додаток, бачу, що ця людина доклала для цього зусиль. Це зумовлює моє добре до неї ставлення.
- Проте, напевно, акцент акценту не рівний. І, наприклад, коли йдеться про польську мову, то людина, що говорить, приміром, із британським акцентом, сприймається інакше, аніж та, якій притаманний так званий східний акцент. Це один бік питання. А другий такий, що коли йдеться про польську, то ми маємо справу з однією (хоч і не без різноманітності) мовною нормою – фонетичною, лексичною тощо. Натомість, коли йдеться, скажімо, про англійську, то там є ціла низка різних норм (надзвичайно різноманітних самих по собі) – британська, американська, індійська… Як такий плюралізм норм, а отже й акцентів, впливає на сприйняття чужинності?
- Так, логічно здавалось би, що, скажімо, для багатьох людей з Індії, про яких ви згадали, природною чи першою мовою є англійська. Проте, з точки зору мешканців Великої Британії чи Сполучених Штатів зовсім так не є, бо вони, однак, сприймають ту мову як чужу, оскільки притаманна їй артикуляція відрізняється від тієї, що становить для них стандарт. І справді у Польщі ми маємо лише одну польську мову, бо діалекти зникають. Проте, як мені здається, це не відіграє тут великого значення. Бо й англійська з різних країн лише теоретично є тією самою мовою. Наприклад, для американців хтось, хто говорить індійською чи сінґапурською англійською, говорить як би з іншомовним акцентом.
- Як виглядало ваше дослідження? Ким були ваші респонденти та якою була вибірка?
- Було декілька досліджень, тому варто було би підсумувати кожне з них. Вони проводилися, зокрема, в інтернеті і стосувалися тих людей, яких можна було заохотити до участі в дослідженні. Тому я відразу попереджаю, що коли хтось дуже не хоче брати участі в такому дослідженні, то й не братиме. Це не репрезентативно для польської популяції, а тому я маю намір провести більш репрезентативне дослідження. Отже наразі говоритиму на ґрунті того, що знаю. Частина респондентів – це молоді й освічені люди. Вони, на жаль або на щастя, зазвичай охоче беруть участь в таких дослідженнях та опиняються в нашій вибірці. Але це також були люди різного віку й зовсім не обов’язково з самої тільки Варшави – всі ті, хто знайшов десь в інтернеті посилання на наше дослідження і захотів взяти в ньому участь . Інше зі своїх досліджень я проводила на Науковому пікніку, на який приходять люди дуже різні: від дітей до літніх осіб, тобто всі вікові категорії. І там результати також виявилися схожими.
- Розумію, що ви не досліджували настроїв іноземців, котрі сюди приїздять і вчаться польської. Але чи, може, на основі інших відомих Вам даних можна вести мову про наявність таких тенденцій, присутніх – припустімо – серед іноземців у Польщі, коли, з одного боку, вони намагаються позбутися свого акценту і цілковито розчинитися у локальній спільноті, а з іншого – хтозна – можуть сприймати свій акцент як таку собі цікавинку, власну особливість, візитівку тощо?
- Я, на жаль, не можу відповісти з перспективи іноземців. Проте можу відповісти з перспективи місцевих жителів. Це така дилема для іноземців, але я дуже добре розумію, чому вони намагаються позбутися акценту. Бо якщо вони мають враження, що до них буде гірше ставлення, то це дуже людська і зрозуміла річ. З точки зору психології, я би хотіла боротися з протилежною стороною, тобто із негативним ставленням, що воно, як здається, не є в Польщі настільки сильним. Коли б, можливо, люди знали, що їхній акцент не є чимось поганим, якщо вони вже в стані порозумітися, а просто демонструє, що вони не звідси, але притому дуже добре розмовляють польською (адже якби хтось позбувся свого акценту на сто відсотків, то ми насправді не сприймали б такої особи як когось з закордону. Проте ця людина щось втратить, а саме те, що до неї не ставитимуться із захопленням: «ти не звідси, а розмовляєш (нашою мовою – ред.) чудово». Адже я тоді вже не знатиму, що ця людина немісцева), то, парадоксально, прагнення цілковито позбутися акценту могло б не бути чимось добрим. А це й так дуже важке завдання, хоч у випадку близької до польської української мови воно дещо легше, ніж у випадку інших мов.
- А чи вам відомі якісь приклади?
- Мені здається, що на поодинокі приклади ліпше не посилатися. Бо такі приклади акторів чи акторок, які змінюють акцент, спричиняються до враження, що це легко зробити. А це неправда. Надзвичайно важко і практично неможливо позбутися акценту, якщо хтось вивчив цю мову у віці старше 12-13 років. Хіба що в дуже особливих випадках.
Антон Марчинський