У заходах до 85 річниці Голодомору в Україні взяли участь керівництво та працівники Інституту національної пам'яті Польщі. Зокрема, вони долучилися до акцій у Житомирі та до церемонії вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-33 років у Києві, в яких періодично беруть участь. В межах польсько-української співпраці за попередні роки Інститут національної пам’яті Польщі видав три книги, присвячені темі Голодомору в Україні. Про погляд польських науковців на події геноциду голодом в УРСР розповідає доктор Марцін Маєвський, начальник відділу архівних досліджень і видань джерел архіву Інституту національної пам’яті у Варшаві.
- Пане Марціне, перед початком інтерв’ю Ви сказали, що не знаєте жодної іншої інституції, яка б видала такі ґрунтовні опрацювання на тему України та Голодомору. Йдеться про видання «Голодомор в Україні 1932-1933» у польсько-українській та англомовній версіях, а також англомовне видання «Польща та Україна в 1930-1940 роках». Чому Інститут національної пам’яті Польщі є зацікавлений дослідженням цієї теми?
- Передовсім, це один з комуністичних радянських злочинів, здійснений в XX столітті. Тому вже самого цього факту, на мою думку, достатньо, щоб його досліджувати. Натомість треба пам’ятати, що під час Голодомору на теренах радянської України гинули також поляки, звичайно, громадяни Радянського Союзу. Маємо такі приклади в Одеській області. Ми хотіли віднайти якомога більше документів в Україні, які стосувалися власне проблем польської меншини та Голодомору, тобто як той величезний злочин торкнувся поляків поза межами нашої країни.
Напевно, поштовхом до видання публікацій на цю тему була ухвала Сенату Республіки Польща з березня 2006 року, яка визнавала Голодомор актом геноциду. І мушу підкреслити, що Сенат Республіки Польща випередив у цьому документі навіть Верховну Раду України, котра це зробила лише в листопаді 2006 року. Звичайно, відомо, що Україна відзначає цей день, здається, від кінця 98 року. Були раніше також певні акти парламенту, які стосувалися Голодомору. Натомість просто хотів підкреслити, що частина парламенту Республіки Польща вже на початку 2006 року (а потім теж приєднався Сейм, здається, у грудні 2006 року) проголосила, що Голодомор був актом геноциду.
Видання Інституту національної пам'яті Польщі
- Як виглядав шлях до того, щоб Польща визнала Голодомор актом геноциду?
- Сенат Республіки Польща, насправді, зробив це раніше, ніж Верховна Рада України. Цього року, лише два тижні тому, Сенат Сполучених Штатів визнав великий терор актом геноциду. Щораз, то більше парламентів різних держав визнають Голодомор актом геноциду. Недавно це теж визнала Португалія. Відомо, що Канада була однією з перших держав, які це визнали. Натомість треба пам’ятати, що до 1989 року про ці питання практично не можна було говорити у Польщі. Не було детальних знань на цю тему, тому що не проводили жодних досліджень, не було доступу до радянських архівів – першочергових для дослідження проблематики Голодомору. Тому було неможливо перед 1989 роком писати про Голодомор. Звичайно, польські дослідники у еміграції, наприклад, доктор Станіслав Скшипек, який здобув докторат у одному з американських університетів після війни, вже 1948 року писав на тему Голодомору, подавав також число жертв. Тому певні дослідження та знання були, але дослідники у Польщі чи ширша громадськість змогла довідатися щось на тему цієї величезної трагедії лише після 1990 року. Натомість, чому парламент Республіки Польща чекав 16 років на те, щоб визнати Голодомор актом геноциду… Мені важко приспускати, чому це так довго тривало.
- Чи є різниці у дослідженнях подій Голодомору серед українських та польських істориків?
- Думаю, що немає дуже великих розбіжностей серед дослідників. Ми не ставимо під сумнів деяких українських висновків щодо числа загиблих. Звичайно, перше встановлене число жертв – 10 мільйонів, напевно, складно підтвердити. Тут схилятимемось радше до таких виважених оцінок: 4 - 4,5 мільйони, радше в цьому інтервалі. Дослідники з Польщі теж вважають, що голод не був природним. Тому тут ми не відрізняємося, знаємо, що голод не виник внаслідок природних причин, він був штучно викликаним. Натомість, думаю, наші дослідники, науковці, хоча підтримують один одного, не є в стані повністю узгодити, чи цей Голодомор був спрямований конкретно проти Радянської України, українців, чи теж, оскільки Україна була, так би мовити, житницею Радянського Союзу або навіть Європи, була сільськогосподарською країною. Чи просто це було пов’язано з тим, що було змінено систему з індивідуального сільського господарства на колективне господарство. І, насправді, це спричинило знищення сільського господарства. Оскільки воно було найпотужнішим в Україні, то Радянська Україна постраждала значно більше, ніж інші території Радянського Союзу. Тут дослідники згодні й не дають остаточних відповідей на ці питання. Зрештою, насправді, цього типу дискусія відбувається в самій Україні. Хоча, думаю, тут є тенденція більше у напрямку, що, однак, це була цілеспрямована діяльність Політичного бюро Центрального комітету (партії – ред.) і самого Сталіна. Про це може свідчити, звісно, блокування, замикання кордонів навколо Української Радянської Соціалістичної Республіки, тобто творення такого ґетто Голодомору.
- Ви згадували, що у виданнях Інституту йдеться також про те, як у той час дипломатія сприймала події Голодомору…
- Так, в результаті проведених запитів, досліджень, ми виявили, що частина документів, наприклад, свідчить про втечі з Радянського союзу до Польщі у 1932-33 роки. Цих людей допитувала державна поліція після перетину кордону, бо вони зробили це в нелегальний спосіб, без документів. І вони дуже часто говорили, як виглядала ситуація в українському селі, як люди помирають з голоду, який дорогий хліб, як цього хліба взагалі немає, як грабіжницьки провадять сільське господарство, що так насправді активісти колхозу, совхозу, бригади, складені з партійних службовців, обкрадають, грабують рештки збіжжя в українського села. Була проблема, тому що цих втікачів було щораз більше, незважаючи на радянську протидію. А тут радянська протидія була дуже брутальною, бо прикордонні війська Об'єднаного державного політичного управління просто відкривали вогонь по тих, хто старався перебігти на польський бік. Бачачи, що відбувається, Польща перестала цих людей виганяти на радянський бік і мусила прийняти рішення, щоб їх затримати. На жаль, ситуація в Польщі не дуже цьому сприяла, тому що Польща у липні 1932 року уклала договір про ненапад з Радянським Союзом і загалом уряд Польщі намагався не дражнити Радянської держави і радше уникати конфліктних ситуацій.
Багато осіб ще на початку тих подій зголошувалися до консульств на території радянської України і розповідали... Зрештою, консульство також спостерігало, що діється навколо, як збираються голодні люди. І, наприклад, група робітників, котра привезла до консульства деревину для опалення, накинулася, щоб збирати рештки їжі біля смітника. Тому вони досконало знали про це. Зрештою, здійснювалися деякі подорожі країною. Так само інші консульства інших країн дуже добре орієнтувалися щодо масштабу голоду, тих усіх жахіть. Натомість Республіка Польща, по суті, нічого з цим не зробила. Страшніше, що на території України мешкали поляки і насправді не було жодного втручання польського уряду, щоби покращити долю цих громадян. Хоча знаємо, що, наприклад, Німецька держава була в стані присилати допомогу, і німецькі представництва були досить активними в інформуванні про голод, незважаючи на радянську пропагандистську протидію. Бо треба пам’ятати, що Совєти робили все, щоб ошукати громадськість на Заході, і це у них вийшло чудово. Тобто йдеться про офіційні твердження Міністерства закордонних справ радянського уряду, що голоду немає.
Зрештою, члени різноманітних комуністичних партій були в цей спосіб проінструктовані. Діячі комуністичної партії Західної України на терені ІІ Речі Посполитої проголошували тези, що голоду в Радянському Союзі немає, що голод є в Польщі. І погана ситуація українських селян є в Польщі, не в Радянському Союзі. Тому тоді, коли там помирало п’ять чи, може, більше, чи, може, менше мільйонів людей, вони сміли брехати і говорити прямо такі нісенітниці, теж приєднуючись до тієї радянської пропагандистської машини брехні.
- Гасло 85 річниці Голодомору в Україні “Ми пам'ятаємо! Ми сильні!” стосується теж війни, яка триває між Україною та Росією. Також 21 листопада в Україні був День гідності та свободи, під час якого відзначали п’яту річницю Майдану. День пам’яті жертв Голодомору відзначаємо у четверту суботу листопада. Досить символічно, що ці дати є так близько одна від одної…
- Це для мене є зрозумілим і очевидним, що Росія ніколи не змирилася з втратою України і вона звертається до тих ідей і традицій Радянського Союзу, як теж, у досить дивний спосіб, – Російської імперії, неначе намагається поєднувати ці два елементи, будучи спадкоємицею Радянського Союзу. Насправді видно, що роблять усе, щоб повернутися до колишнього стану так, як ми бачили в минулому, чи то війна в Грузії, захоплення і окупація від 2008 року і досі певних територій, вторгнення в Україну, анексія і окупація Криму та щонайменше двох українських областей, свідчать про те, що вони не відмовились від тієї політики, котру проводили в часи Радянського Союзу. Росія не буде імперією чи супердержавою, доки не підпорядкує собі цілком України. Вона ввесь час проводитиме певні дії, щоб або підпорядкувати собі Україну політично і економічно, або просто її захопити. Так це, на мою думку, виглядає. А гасло “Ми пам'ятаємо! Ми сильні!”, гадаю, є слушним та асоціюється з цими двома подіями: Майданом та Голодомором.
Додам, що у польському Інституті національної пам’яті діє постійна виставка «Голодомор в Україні 1932-1933», яку періодично представляють у різних містах Польщі, а також на постійній основі триває польсько-українська співпраця.
Ірина Кондратюк