У школах Варшави, для яких міжнаціональні класи стали новою реальністю, працюватимуть спеціальні асистенти. Вони допомагатимуть знайти спільну мову учням, вчителям та батькам, незважаючи на мовні та культурні відмінності. Про ініціативу запросити до шкіл міжкультурних асистентів розповідає Аґнєшка Косович, голова правління фундації «Польський міграційний форум», котра буде реалізовувати проект.
- Пані Аґнєшко, насамперед, розкажіть, будь ласка, чи цього року у варшавських школах збільшилася кількість учнів з України?
- Так, це, безумовно, помітно. Колись ми працювали в таких класах, в яких навчалася одна або дві українські дитини, – і це була вся іноземна громада у школі. А нині ми часто працюємо зі школами, де є 30-40 іноземних учнів і, зазвичай, це саме учні з України.
- Тобто учнів з України - найбільше серед представників інших національностей у школах Варшави?
- Є такі райони міста, де, наприклад, більше учнів з В’єтнаму. Натомість у Польщі українці - це найбільша громада з усіх інших іноземних національностей.
Для нас цікавим є те, що ще донедавна насправді екзотичним явищем була іноземна дитина у варшавській школі. Натомість сьогодні у Варшаві є школи і класи, в яких більше іноземних, ніж польських дітей. Я сама проводила заняття у школі недалеко Варшави, де в кожному класі були діти з п’яти-шести країн. Іноді - це діти іммігрантів, іноді - біженців, або це діти з двомовних родин, або діти дипломатів. Частина дітей також повертається з-за кордону після певного періоду еміграції. Тож, маємо також польських дітей, які повертаються до Польщі, але, наприклад, не говорять польською або вміють говорити польською, але не вміють ані писати, ані читати нею.
- Як виникла ініціатива створити проект, за яким у школах працюватимуть міжкультурні асистенти? Можливо, до вас зверталися з подібними проханнями батьки учнів?
- Щиро кажучи, цю ініціативу запропонували скоріше школи. Тому що це було нове завдання для шкіл. Зараз у Варшаві важко знайти школу, в якій немає іноземних дітей. І виявилося, що часто вчителі мають клопіт з тим, щоб порозумітися з дитиною, яка не говорить польською, або домовитись з батьками. Сама концепція міжкультурних асистентів «прибула» до Польщі з інших країн, але вже декілька років різні школи у Варшаві, насамперед, такі, в яких навчалися діти з центрів для біженців, мали таких асистентів. Бо виявилося, що особа, яка знає культуру цих дітей та їхніх батьків, допомагає школі порозумітися з ними, вирішити конфлікти, передати батькам важливу інформацію стосовно навчання. Тому такий посередник, хтось, хто допоможе одній та другій стороні добре зрозуміти один одного, позитивно впливає на те, як діти функціонують у школі.
- А як ви вибирали школи, в яких працюватимуть міжкультурні асистенти?
- Тоді, коли маємо якусь нову пропозицію для шкіл, то зазвичай просто робимо оголошення про це у Facebook та запрошуємо різні школи до співпраці. Цього року пропонуємо також заняття для дітей. І польські діти, і українські, і індуські, і в’єтнамські потребують спілкування про культурні відмінності, про розв’язання конфліктів, про спільне життя у класі з кимось, хто представляє інші цінності чи іншу культуру. Для того, щоб просто було можливо гармонійно навчатися разом чи подружитися, а також порозумітися без проблем.
- Як проходять такі заняття в школах?
- Наприклад, ми проводили міжкультурні ігри. Клас виходив зі школи на міжкультурну прогулянку. Ми показували учням – і полякам, і іноземцям, – що Варшава є місцем, яке насправді співтворили різні культури. Тому маємо і церкву, і мечеть, і в музеях Варшави є дуже багато експозицій, які показують, що іноземці були завжди тут присутніми і мали вплив на те, як Варшава виглядала або розвивалася. Ми розмовляємо і про складні, і про приємні речі. Наприклад, про те, що в парку є дерева, які «приїхали» до нас з Китаю, але теж – про війну, про Варшавське повстання, про повстання в ґетто. Тож, стараємося показувати учням і минуле, і сучасність, трохи ламаємо бар’єри у міграційних питаннях, про які нині в суспільному діалозі часто говорять з якимось роздратуванням. А ми намагаємося показати, що міграція – це явище, яке завжди було у Польщі, багато поляків самі пережили її, і немає чого тут боятися. Це нормально.
- З дітьми яких національностей працюватимуть міжкультурні асистенти?
- У нашому теперішньому проекті можемо працевлаштувати лише трьох міжкультурних асистентів. Матимемо одного асистента, який знає українську культуру і розмовляє українською, другого асистента, який знає в’єтнамську культуру і розмовляє в’єтнамською. І ми б хотіли, щоб третя особа, яку працевлаштуємо, говорила мовою гінді. Громадян Індії хоча й немає насправді дуже багато у Польщі, проте з ними вчителям найважче порозумітися. Ми хочемо, щоб кожен з цих асистентів опікувався декількома школами і мав свої чергування раз або двічі на тиждень.
- А чи з кожним роком є помітними зміни в адаптації іноземних дітей до навчального процесу?
- Частина проблем повторюється. Думаю, те, що є новим і прикрим останнім часом – це, однак, помітне збільшення неприязні до іноземців, котру демонструють поляки. І, справді, впродовж кількох років більшою проблемою, ніж раніше, є сприйняття іммігрантів як небажаної частини нашої дійсності. І це великий виклик. Тому, щоб людям - чи з України, чи з інших країн, – добре було в нас, просто потрібен якийсь базовий рівень доброзичливості та відкритості з боку поляків. Натомість відсоток прихильних осіб, які заявляють про певну відкритість, є помітно меншим. Тому що в газетах, мас-медіа, під час виступів політиків, про іммігрантів говорять з якоюсь підозрілістю або неприязню. І це впливає на те, що думають звичайні люди: також вчителі, діти та їхні батьки. Тому це вимагає, безумовно, більшої праці, щоб показувати іноземців як просто звичайних людей, таких самих, як поляки. І ми в фундації дуже добре розуміємо, що власне ці суспільні настрої щодо іноземців дійсно змінилися. Хоча, незважаючи на цей негативний дискурс, теж бачимо, що ті люди, які є дружніми, говорять про це сміливо і є більш доброзичливими, вони мають більшу рішучість, щоби щось у цьому напрямку робити: діяти, допомагати, бути волонтерами. Тому це важливо.
- Тобто цей проект праці міжкультурних асистентів у школах та інші проекти фундації «Польський міграційний форум» спрямовані на зменшення таких настроїв у суспільстві?
- Так, ми працюємо вже 11 років з іноземцями, тож ми самі твердо переконані, що люди всюди такі самі, і потреби людей чи в Україні, чи в Польщі, їхні мрії, їхні життєві прагнення насправді є подібними. Тож, ціль нашої праці – просто трохи розвіяти ці страхи поляків і нам важливо тверезо дивитися на інших, і не піддаватися стереотипам, не боятися когось іншого через те, що він походить з іншої країни або говорить іншою мовою, але просто дати тій іншій особі шанс, хай покаже, ким вона є. Кожна людина, коли їде до іншої країни, не втрачає своїх цінностей. Тож, йдеться про те, щоб люди просто могли розвиватися тут і бути щасливими. Звісно, треба дотримуватися законів та правил в цій країні. Але з В’єтнаму Ви, чи з України, чи з Польщі, - усі повинні мати шанс на якомога ліпше життя.
- Також, окрім асистентів, запрошуєте до співпраці волонтерів...
- Так, ми дійсно шукаємо волонтерів, тому що іноземні діти, які приходять до польської школи, зокрема старші діти, вони потребують просто допомоги, щоб надолужити ту мовну різницю, а часом різницю в програмі навчання. Тому щиро запрошуємо волонтерів, навіть таких, які не говорять українською мовою, в’єтнамською або гінді. Але просто хочуть присвятити трохи часу і допомогти іншим дітям.
- А з проханням про допомогу до вас можуть звертатися як школи, так і батьки?
- Звісно! Запрошуємо і батьків, і окремих вчителів, і школи, і волонтерів. Кожен для себе в цій допомозі знайде місце. Ми є відкритими.
Розмовляла Ірина Кондратюк