«Яка Україна? Яка Європа?» - під таким гаслом у Любліні відбулися дебати за участі українських письменників. Дебати були частиною «Східного експресу», тобто циклу зустрічей, промоцій книжок та розмов з автори з України та ширше – Східної Європи - який вже став невід’ємним елементом фестивалю «Схід Культури. Інші звучання».
У дебатах взяли участь: Галина Крук, Катерина Бабкіна, Андрій Любка, а модерував зустріч богослов отець Томаш Достатні.
Томаш Достатні: «Якими є символи, знаки європейської культури? Чим вони є для вас, людей молодшого і середнього покоління, громадян України, котрі багато подорожують по так званій старій Європі...»
Відповідаючи на це запитання, Катерина Бабкіна звернула увагу на повсякденність у побутовому житті складової «євро».
Катерина Бабкіна: «...котра широко використовується на означення чогось, що би мало бути добре і якісне. «Євроремонт», яким називаюється будь-який ремонт, котрий передбачає добре зроблені підлогу, стіни і стелю. «Євротранспорт», «євросервіс», «євроодяг». В Україні впродовж вже багатьох років існує така уявна Європа, в якій все точно краще, ніж у нас. Це та Європа, де нас нема, і там добре. Для мене особисто першими ознаками європейської культури, її характерними якостями, які для мене її відрізнили від того, що напевно можна назвати радянським – тому що перша половина мого життя хоча минула вже у незалежній Україні, але Радянський Союз не закінчився так, як на папері, він в житті так швидко не закінчився, і триває в певних сферах до зараз... для мене була неймовірно дивовижна в європейській культурі різноманітність, пошана і пам’ять. Коли я говорю про різноманітність, я не торкаюся зараз питань ліберальності, толерантності, хоча їх також, а того, як багато іншого водночас в культурі може існувати. Немає загального напрямку, завданого, умовно кажучи, партією чи якимось загальним трендом, є багато дуже різних речей, часто таких, що заперечують одна одній, але вони існують паралельно в тій самій дійсності».
Катерина Бабкіна
На думку Андрія Любки, Європа не є сталим поняттям. Письменник нагадав, що під час Євромайдану популярною була фраза, що серце Європи б’ється на Майдані.
Андрій Любка: «Для мене одним із найсильніших символів Європи, який показує її різноманітність та можливість бути водночас тендітною та сильною, є міф про викрадення Європи Зевсом, котрий втілився в образ бика. Мені здається, що Європа саме так і виглядає: вона має в собі щось прекрасне, але одночасно тут чимало биків, особливо на наших теренах. Можливо, тому мене менше цікавить Західна Європа, а вже кілька років свій погляд скеровую на схід Європи, на Балкани. Мені здається, що саме тут б’ється її серце».
Галина Крук звернула увагу, що Європа є поняттям не географічним, а ментально-історичним. А концепт Європи сформовано ще за давніх час Києво-Могилянської академії.
Галина Крук: «У цьому сенсі для мене Європа не є тільки місцем на мапі світу, вона, як сказав Андрій, постійно змінюється. Навіть у сприйнятті Європи українцями перед і після 2013 року – це зовсім інші поняття. Ми ідеалізували Європи, а не мали свідомості, що Європа передбачає, наприклад, толерантність до іншого, відкритість на щось, що для когось не є близким, але щоби бути разом, треба навчитися жити поряд із кимось, хто не поділяє нашого світогляду. Мені здається, що останнім часом сама Європа втрачає цю здатність».
Андрій Любка: «Коли продовжувати тему символів, а також фундаментів Європи, то вона побудована теж на іншій історії – Ісуса Христа, котрий є біженцем, його батьки є біженцями і втікають від насильства, смерті. Те, що нині відбувається, показує, що Європа не до кінця хоче бути Європою, і навіть Україна, котра є проєвропейською, під цієї європейскістю розуміє добрі дороги, ефективну боротьбу з корупцією, але не до кінця хоче приймати європейські цінності. Коли мова заходить про прийняття чи неприйняття біженців європейськими країнами, те, що виписують в українському медійному просторі – це просто катастрофа. І те, що сталося з Німеччиною, свідчить, наскільки ситуація може змінюватися. У Другій світовій війні німці показали своє варварське обличчя, натомість останніми роками – дають притулок біженцям».
Катерина Бабкіна та Андрій Любка
Отець Томаш Достатні додав, що для нього особисто Європа базується на двох міцних фундаментах.
Томаш Достатні: «Коли Андрій говорив про те, що серце Європи б’ється у Києві, мені пригадався період, коли я мешкав у Чехословаччині в 1990 році. Я тоді відкрив, що Прагу називають серцем сердець Європи. Так ось, у ті часи там теж відбувалися дебати, розмови про те, чим є Європа, а особливо – Міттельєвропа, Серединна Європа. На мою думку, існують два знаки європейської культури. По-перше, університет, тобто місце інтелектуальних змагань і – передусім – пошуків правди. Другий знак, як на мене, це монастир. І не йдеться про те, якої конфесії це монастир – православний чи католицький, мені йдеться про місце духовних пошуків, пошуків Бога. І саме це визначає наш континет - момент пошуку правди та духовного пошуку. Одночасно, університет, котрий є дитям Європи, має горизонтальний вимір – це площина взаємовідносин між людьми, а також – стосунків на лінії учитель-учень. Такі ж взаємовідносини панують у монастирях.
Катерина Бабкіна: «Для мене не так наявність самих університетів і монастирів є ознакою європейскості, як те, частиною чого вони стали і розвиток чого вони забезпечили. Це їхня кількість і можливість децентралізації бідь-якої влади, будь-якої залежності. Це будь-які важелі впливу, які шляхом поширення знань різних інформацій і доступу до різних джерел, децентралізуються. В цьому є – хотіла сказати плюс і мінус - насправді, обидва плюси, але один не всі готові на себе взяти. Перший плюс – подрібненя цієї незалежності від незалежності країн, незалежності міст, незалежності регіонів, незалежності ідеологій до персональної незалежності кожного індивіда, яка тягне за собою другий плюс, до якого не всі так радо готові. Це персональна відповідальність не лише за себе, але й за те, що навколо тебе відбувається. І теж в наявності цієї відповідальності в культурі, традиції, я думаю, полягає різниця, яка все ж таки є межею між нами і «якоюсь Європою». Тому що у нас питання цієї персональної відповідальності стоїть дуже гостро. Над нам завжди має бути якийсь цар, влада, президент, Європейська комісія, Путін... коротше, хтось завжди має бути винен. І хтось завжди має прийти і порішати. А воно не завжди працює так.
Запрошую послухати передачу у звуковому файлі
Яна Стемпнєвич