У деяких господарів собаки ходять вільно по подвір’ю та їх замикають у вольєрі лише на час, якщо приїздить хтось, хто цієї тварини не знає. Така поведінка здається найбільш слушною. Бувають, однак, і такі господарі, котрі й надалі тримають своїх собак на ланцюгах. Це явище зустрічається надалі попри численні заклики, протести, зміни в законодавстві. Повз це не можна пройти байдуже і не крикнути: «Зриваймо ланцюги!».
А про це сьогодні ми порозмовляємо з Маґдалєною Бушко з Фонду Міжнародний рух із захисту тварин «VIVA!».
- Чи, отже, собак частіше тримають на ланцюгах у селах, чи у містах?
- Ну, хоч би через те, в яких умовах ми мешкаємо, звісно, собаки на ланцюгах постійно зустрічаються у селах або у передмістях. Адже насправді достатньо від’їхати на 5 кілометрів від Варшави, і вже можна таких псів побачити.
- Чому люди так роблять?
- Бо так було завжди, бо це традиція, бо мій дід так робив, мій батько так робив і я так роблю. Важко відповісти на це запитання. Мені здається, що це просто від небажання думати, коли ми не хочемо усвідомити, що відбуваються якісь зміни.
- Тобто якесь культурне підґрунтя тут дуже сильне?
- Я би не називала цього культурним підґрунтям. Це просто щось, що здається настільки очевидним, що цього аж не хочеться змінювати. Люди й надалі мають до тварин ставлення як до предметів, а якщо йдеться про собаку, то це, мабуть, особливо помітно, бо він, як вважають, просто має гавкати. Проблемою є також доступність цих тварин, а саме пса, бо у Польщі за нього не завжди треба платити, а достатньо піти до сусіда, в котрого, власне, ощенилася сучка, і просто взяти собі цуценя.
- Але й це відбувається нелегально, адже польське законодавство говорить чітко: якщо хтось не має дозволу на розплідництво тварин, то офіційно його тварини й не можуть розмножуватися. Чи не так?
- Тут ми би мусили заглибитися в правові нюанси цього питання, на що, гадаю, не маємо часу. Це питання значно більш складне, ніж якщо я не маю дозволу, то не маю права розводити собак. Це значить, що я не можу продавати собак, не можу робити реклами як породистої собаки. Але достатньо зареєструватися в Товаристві розплідництва дворняг і тоді все легально. Тому наше законодавство весь час куляве. Й дуже багато можливостей його обійти. А окрім цього, тут не здійснюється жоден контроль, тож не існує можливості примусити людей дотримуватися закону.
- Що для собаки значить тримання його на ланцюзі?
- Страждання, просто страждання. Ми повинні усвідомити одну дуже важливу річ: собаки в ході своєї еволюції сформувалися таким чином, що насправді, поза небагатьма винятками, їх головним адресатом поведінки, їхніх суспільних потреб є людина. Тобто, у першу чергу тварина вибере товариство людини, а не іншого пса. Це людина є тим, хто спроможний заспокоїти його потребу приналежності до стада, буття членом якоїсь групи, отже насправді саме до людини собаче серце б’ється найсильніше. Тоді, коли ми пса прив’язуємо ланцюгом без контакту з людьми, без якоїсь близькості і навіть пестощів, адже це також важливо, ми забираємо в нього щось неймовірно йому потрібне – зв’язок з його господарем.
- Чи через це тварина тримає образу на нас?
- Я не знаю, чи тримає образу, але напевно це спричиняє їх величезне страждання, дискомфорт і фрустрацію. Фрустрація випливає також із факту неможливості заспокоєння чергових потреб, дуже важливих з точки зору такого пса, тобто руху. Бо коли тварина сидить на ланцюгу 24 години на добу (бо цього ніхто не контролює, хоча в законі написано, що собака має бути на ланцюгу не більше 12 годин на добу), ця тварина не може вибігатися. А окрім того, вона змушена задовольняти свої фізіологічні потреби поруч зі своєю підстилкою – там де спить, мешкає і їсть. А пси – це чисті тварини, як всі ті з нас, хто має їх вдома, про це знають. І собака радше не випорожнюватиметься на свою підстилку.
- А чи щось таке не створює якоїсь епідеміологічної небезпеки для самих людей?
- Тут ми переходимо до чергового пункту, а власне до того, що така тварина найімовірніше почне поїдати свої відходи. Робитиме це через те, що, по-перше, це стереотипія, спричинена неможливістю рухатися, тобто така психічна хвороба у тварини. А по-друге, собака якимось чином змушений чистити власне оточення. Додаймо, що поїдання відходів не є чимось натуральним. Якщо вже відбувається щось подібне, то це справді симптом стресу, хвороби.
- До яких довготривалих наслідків для собаки призводить таке тримання його на ланцюгу?
- Всі його психічні проблеми посилюються. Такий пес стає агресивним, гавкає, не дозволяє підійти до себе, може навіть дійти до самоскалічення. Тут можна лише додати, що такі собаки на ланцюгу мають дуже коротке життя. Ніхто статистик не веде, але можна сказати, що такий пес живе 3, максимум 5 років. А середня тривалість життя наших домашніх доглянутих улюбленців – це 10 років.
- Пересічні громадяни Польщі вже неодноразово, мабуть, чули про те, що закон про тримання тварин у 2012 році було оновлено. І зараз його знову мають змінювати. Про що йдеться?
- Так, бо тоді було прийнято такий пункт, що собак не можна тримати на ланцюгах довше за 12 годин на добу, а ланцюг не може спричиняти болю, впиватися у шкіру, ранити тварини тощо. А після 12 годин пса необхідно відпустити, аби він міг вибігатися. Але, як я вже про це згадувала, закон недіючий, бо ніхто не контролює його виконання. Навіть коли до нашого фонду звертаються з повідомленням, що хтось тримає тварину на ланцюзі протягом 24 годин, то ми нічого не можемо зробити, якщо там немає інших проявів знущання над нею, бо це слово проти слова. Отже, ми можемо лише добиватися зміни законодавства, що забороняло би цей варварський звичай. А ми, мабуть, останні в нашій частині Європи, хто ще тримає тварин на ланцюгах.
А я нагадаю, що про тримання тварин, а насамперед собак на ланцюгах ми розмовляли з Маґдалєною Бушко з Фонду Міжнародний рух із захисту тварин «VIVA!».
Czwórka/А.М.