У суботу, 7 жовтня, у Варшаві відбувся конкурс краси «Miss Wheelchair Worl 2017». За корону змагалися 24 красуні на інвалідних візках з 19 країн світу. Україну на конкурсі представляли модель Оксана Кононець, яка отримала титул «Міс індивідуальність 2017», і телеведуча й громадська діячка Уляна Пчолкіна.
Українській службі Польського радіо вдалося поспілкуватися з Уляною Пчолкіною.
Ви не перемогли у конкурсі «Міс світу на інвалідному візку 2017», корону отримала білоруска Олександра Чичикова. Але переможницю Ви дуже тепло привітали на своїй ФБ-сторінці.
Уляна Пчолкіна: Насправді, я дуже щаслива, тому що з першого дня ми з Сашею знайшли спільну мову. Вона настільки світла дівчина, настільки неймовірна! Вона зможе змінити себе, перш за все (чого я їй побажала), змінити себе і повірити в себе. Вона понесе цю корону, вона зможе її використати.
Як можна використати корону «Miss Wheelchair Worl 2017»?
Уляна Пчолкіна: Ставлення до людей з інвалідністю в країнах СНД не дуже гарне, особливо в Білорусі, там ще залишився Радянський Союз. Я думаю, що Саша зможе змінити ставлення до людей з інвалідністю, до жінок з інвалідністю, показати, що ми – рівні. Тому що там ще є медична модель відношеня. Але можна не тільки змінювати ставлення до людей на інвалідних колясках, можна змінювати політичні ситуації. І це була моя ціль на цьому конкурсі.
Йдеться про те, щоб пояснювати, що насправді відбувається в Україні? Тому що Україна зійшла з перших шпальт західних ЗМІ?
Уляна Пчолкіна: Про це також. Ми мали (в рамках конкурсу – ред.) свої презентації. Ми говорили про ситуацію в наших країнах людей з інвалідністю. Я говорила про війну. Я пояснила, що офіційно це називається АТО, антитерористичною операцією, але ми, прості люди, називаємо це війною. Тому що у нас кожен день гинуть люди – близькі, родичі, діти. Я говорила про Крим і про переселенців з інвалідністю, про тих людей, котрі отримують інвалідність внаслідок війни. Їх не підтримують на тому рівні, на якому мало би це бути. Людям потрібна робота і житло. Переселенці живуть у літніх санаторіях. Але як вони за 800 гривень доплати за те, що вони внутрішньо переміщені особи, і 1200 гривень пенсії можуть зняти собі житло? Їм пропонують жити в селі, але де там робота? Там немає навіть лікарень чи аптек. Як людина на інвалідному візку може зимою вижити в селі?
Ви пересуваєтесь на інвалідному візку 12 років. Чи впродовж цього часу щось змінилося в Україні, якщо йдеться про відкритість міського простору?
Уляна Пчолкіна: Змінилося дуже багато. Дванадцять років тому було набагато складніше. До Євро-2012 чимало змінилося. Але. У нас в Україні є така тенденція, що ми зробимо пандуси, але вони не витримують норм, ці пандуси роблять на засаді «як би я собі то бачив». Жодна аптека не має права отримати ліцензію, якщо вона не є доступною для всіх. Але що ми бачимо? Що у нас більшість аптек не є доступні. У нас немає наказової, немає штрафів. Якщо за паркування на місці для людей з інвалідністю був донедавна штраф 52 гривні, при мені штрафували, тому що я заблокувала авто – водій себе поводив неадекватно, то зараз цей штраф складає 1200 гривень. У Європі все працює, тому що тут великі штрафи.
Як Ви оцінюєте Варшаву під кутом пристосованості міста для людей з інвалідністю?
Уляна Пчолкіна: Я просто захоплена, тому що Варшава мені нагадує Київ, але доступний, Київ моєї мрії. На жаль, не було часу, щоб пофотографували і зробити відео – наскільки це місто доступне. Але я тут ніде не відчула, що я маю колеса замість ніг.
На Вашій презентації під час конкурсу «Miss Wheelchair Worl 2017», на екрані телевізора було написано польською мовою: «Nazywam się Uliana Pcholkina. Pochodzę z najpiękniejszej, najwspanialszej i najukochańszej Ukrainy». Яким був український оригінал тексту? І що ці слова для Вас означають?
Уляна Пчолкіна: Так, я казала про найгарнішу, найулюбленішу мою най-най-най Україну. Тому що завжди є можливість їхати десь за кордон. Але я люблю свою країну і хочу робити для неї якомога більше. Я хочу її змінювати, і я вірю, що якась цеглинка в розбудові країни все ж буде і моя. Я хочу (робити – ред.) для України і в Україні. Тому що це як мама. Коли почали відбуватися ці події з Кримом, Донбасом... Крим для мене – це як мама. Ти не обираєш її. Це твоя земля, твоя мама, ти повинен її шанувати.
Ви сіли на інвалідний візок 12 років тому, внаслідок нещасного випадку. Чи можете дати рецепт людям, які проходять через різні життєві травми, щоб вони не зламалися?
Уляна Пчолкіна: Мій рецепт? Я довго думала, що мене спонукало жити повноцінно. Моє бажання. Немає сильних, немає слабких. Це моє бажання, бажання змінювати себе перш за все. Цей конкурс мене дуже змінив – він дав мені потужність. Найголовніше – вірити в себе, довіряти собі, своїм відчуттям. Що би не сталося зі здоров’ям, що би не сталося у житті – так мало мабуть бути, я фаталіст в цьому плані. Значить, треба брати те, що ти маєш, і використовувати це максимально. Я щаслива людина, в мене ім’я навіть так перекладається. Уляна – це щаслива.
Запрошую послухати звуковий файл розмови
Яна Стемпнєвич