У вівторок відзначався Всесвітній день біженців. Війна, насильство і переслідування у всьому світі призвели до того, що найбільша кількість осіб за всю історію людства була змушена полишити свої домівки, про що свідчить звіт «Global Trends 2016», опублікований з нагоди цього дня Агентством ООН у справах біженців (UNHCR).
А нашим гостем є Рафал Костшинський з Агентства ООН у справах біженців.
- Ким є біженець? Почнемо, може, з визначення, адже у зв’язку з цим поняттям існує надзвичайно велика плутанина. А в Польщі ми дуже часто не знаємо, ким біженці є.
- Добре, що ви поставили це запитання. Насправді, ще нещодавно не було такої плутанини і, гадаю, люди прекрасно розуміли різницю між біженцем і мігрантом. Та лише в останні роки вона почала стиратися. Не тому, що саме визначення перестало бути ясним. Воно й надалі, звісно, дуже чітке. Якщо йдеться про біженців, то так називають кожну особу, що, остерігаючись переслідування через приналежність до певної суспільної групи, сексуальну орієнтацію, віровизнання або політичні погляди, не може або не хоче скористатися з захисту держави, громадянином котрої вона є або на території котрої вона мешкає. Це така правова версія. Я приблизно процитував статтю з Женевської конвенції 1951 року, що стосується статусу біженця. Натомість, кажучи більш загально, біженцем є особа, що була змушена полишити свою домівку через, найчастіше, збройні конфлікти, але також через переслідування.
- А ким є мігрант?
- Мігрантом є особа, що виїздить зі своєї країни добровільно з різних причин, наприклад, аби знайти ліпшу працю або мешкати в країні, де буде ліпша погода, або загалом ліпші умови для розвитку. І ще одна річ: всі країни не мають жодного обов’язку, звісно, приймати мігрантів у будь-якій кількості, оскільки мігранти, будучи особами, котрі можуть скористатися із захисту, що його надають їм їхні власні держави, не охоплюються жодними конвенціями такого роду. Коли, однак, йдеться про біженців, то країни, котрі ухвалили Женевську конвенцію, але також і ті, що не поставили під нею свого підпису, біженців приймати зобов’язані насамперед через те, що про це в говориться Женевській конвенції.
- Про що йде мова у рапорті «Глобальні тенденції 2016»? Якою сьогодні є кількість біженців на світі?
- Цей рапорт говорить про дуже багато речей, переважно досить драматичних. Починаючи з загальної кількості осіб, котрі станом на кінець 2016 року перебували поза своїм місцем проживання, власне, з огляду на конфлікти, що відбуваються, або переслідування. Ця кількість склала 65 млн 600 тис. осіб і виявилась на 300 тис. осіб більшою, ніж минулого року. І в цьому контексті важливо, що 11 млн з них – це особи, що були силоміць виселені в 2016 році. Хтось би, може, сказав, що це насамперед біженці з Сирії. Але не лише. Бо також зараз триває майже відсутній у ЗМІ конфлікт у Південному Судані, який, грубо кажучи, виробив майже 4 млн біженців, тобто тих, що були змушені тікати зі своїх домівок, але є внутрішньо переміщеними особами, тобто й надалі перебувають на території цієї країни.
- Розкажіть, будь ласка, детальніше про цей конфлікт.
- Це локальний конфлікт, що, у певному сенсі, має характер громадянської війни, прикордонний конфлікт, в котрий замішані різні бойовики, міліція з боку Південного Судану і Судану. Я нагадаю, що Південний Судан – наймолодша країна на земній кулі, яка виникла в результаті певних географічних і політичних змін, з котрими не всі сторони згоджуються, і не всі проблеми там було вирішено. Отже, вони вирішуються за допомогою вогнестрільної зброї, що, звісно, супроводжується величезними стражданнями цивільного населення, котре не має з цим конфліктом нічого спільного. Зрештою, як і в кожному конфлікті, найбільше потерпають цивільні.
- Ви сказали про 11 млн переселених осіб. Отже, знову прохання до вас пояснити, чим такі переселення є?
- Це явище має три складові. По-перше, це люди, що є біженцями, тобто втекли зі своєї країни. По-друге, це внутрішньо переміщені особи, тобто вони втекли зі своїх домівок, але залишилися на території своєї країни. І по-третє, це особи, котрі подали заяву про надання їм статусу біженця, тобто з правової точки зору вони ще не є біженцями, оскільки їхні заяви ще не було розглянуто. Натомість, згідно зі згаданим визначенням, ми вважаємо, що кожна особа, котра подала заяву про надання відповідного статусу, є, власне, біженцем, доки влада відповідних країн не прийме іншого, негативного рішення (за умови, звісно, що таке рішення буде прийняте згідно з законодавчими нормами, що існують).
- Окрім Африки і Близького Сходу в рапорті згадується Колумбія…
- Колумбія – це така країна, де ситуація із безпекою вже протягом багатьох років є незадовільною. Там існують, зокрема, різного роду ганги і наркокартелі, через діяльність котрих у багатьох регіонах країни цивільні особи не можуть почуватися в безпеці і стають жертвами різноманітних внутрішніх розборок, викрадень тощо. А особливо насильство і переслідування загрожують там жінкам. Про Колумбію так само говориться у Європі небагато, а якщо про неї і згадують, то у зв’язку з різноманітними наркобаронами. Натомість, кількість біженців там сьогодні така сама, як зараз у Сирії, тобто у країні, про яку говорять дуже багато. З тим, що ситуація в Колумбії тягнеться вже багато років або, я би навіть сказав, десятиліть, і досі не видно якоїсь перспективи її поліпшення.
- Коли ми говоримо про біженців, як і про саме визначення цього поняття, то з’являється також поняття особи, що отримала притулок. Яка тут різниця?
- Насправді поняття особи, що отримала притулок, є витвором мас-медіа. Але я, звісно, не звинувачую нікого, зрештою, я сам є колишнім журналістом. Отже, журналісти люблять вдаватися до різного роду скорочень типу вигнанець, прибулець, мігрант, іммігрант, емігрант, біженець тощо. І це починає перетворюватися у понятійну кашу, з котрої – якщо в це вчитатися – нічого конкретного не випливає. Тому важливо, однак, чітко використовувати певні терміни. Коли зараз, наприклад, йдеться про передислокацію і що вона стосується мігрантів, то й це неправда – вона взагалі їх не стосується. Так само як і програма переселень не стосується мігрантів, але таких людей, котрі вже отримали статус біженця або походять з країн, щодо котрих визнання такого статусу, коротко кажучи, стопроцентне. Цих понять не можна використовувати синонімічно. Тому називання всіх, хто прибуває до нашої країни, на наш континент, або будь-куди, за допомогою одного терміну «мігранти» призводить до того, що цим ми кривдимо всіх тих людей, котрі прибули сюди, власне, через небезпеку, спричинену війною і переслідуваннями, і котрих, на відміну від мігрантів, має захищати міжнародне право.
PR24/А.М.