Згідно з останніми даними, про які повідомила міністр родини, праці і суспільної політки Ельжбєта Рафальська, безробіття у квітні впало до рівня 7,7%. Це найліпший результат за останні 26 років. Чергова добра новина: чимало свідчить про те, що до кінця року цей показник може зменшитися навіть до 7%. Які це матиме наслідки для ринку праці, для безробітних, або для тих, хто лише на цей ринок виходить, про це ми зараз і поговоримо.
А нашим співрозмовником є професор Мірослав Ґревінський з Вищої педагогічної школи ім. Януша Корчака у Варшаві.
- Отже, 7% наприкінці року. Чи цей показник реальний?
- Це реальний показник, оскільки це зареєстрований рівень безробіття, що вимірюється за допомогою даних з Центру зайнятості. Для порівняння ми завжди маємо ще один показник, що випливає з досліджень економічної активності, котрі проводить Головне статистичне управління. Він дещо відрізняється, але різниця невелика. Отже, треба сказати: як видно, безробіття зменшується, що, напевно, є результатом доброї економічної кон’юнктури. І треба радіти, бо це справді успіх – настільки низького рівня безробіття у Польщі не було 26 років.
- Дехто каже, що ці пока́зники дещо завищені, бо ми тут говоримо про зареєстроване безробіття, тобто й таке, що охоплює осіб, котрі зареєстровані, але насправді працюють нелегально, натомість зареєструвалися лише для того, аби мати медичне страхування. Отже, якщо не рахувати таких людей, то рівень безробіття буде ще набагато нижчим – може навіть 5-6%. Звідси питання – на якому рівні насправді зникає безробіття?
- Ті, хто так каже, повинні також пам’ятати, що в Польщі є група безробітних, котрі шукають працю, але не зареєструвалися в Центрі зайнятості. У зв’язку з цим завжди слід врівноважити кількість осіб, котрі справді працюють нелегально, але зареєстровані в таких Бюро, а скільки є безробітних, що не зареєструвалися. Тому мені здається, що про другий з цих аспектів ми також повинні пам’ятати. Однак, ви маєте рацію, що велика кількість безробітних у Польщі реєструється у Центрі зайнятості аби мати медичне страхування. Вже багато років тривають дискусії про те, аби таку медичну страховку віддати у Польщі в розпорядження Закладу соціального страхування, аби мати лише таких безробітних, котрі не приходять до Бюро працевлаштування лише для того, аби за них платилися страхові внески. Але ситуація на ринку праці поліпшується. Це видно по багатьох фірмах, у великих чи в маленьких містах, де працює близько мільйона українців – і легально, і напівлегально, і нелегально. Це демонструє, що польський ринок справді має дуже високу потребу в працівниках. І не може не радувати факт, що за цієї нагоди такі негативні показники в нас поліпшуються.
- Кажуть, що показник 4-5% безробіття є добрим для економіки. Чи не так?
- Безперечно. Я би остерігався 1-2-відсоткового безробіття, бо тоді працедавці мали б величезну проблему з працівниками. Вже й зараз можна побачити, що ринок праці є ринком працівника, а не працедавця. Все тут змінюється. А до 5% – це здорове безробіття і воно потрібне ринковій економіці для того, аби на ринку праці існувала хоч якась конкуренція серед працівників.
- Отже, до того, аби ринок праці називати ринком працівника, ще 1-2% нам, однак, бракує?
- У великих містах, аґломераціях ми вже, по суті, можемо про це говорити. Наприклад, Варшава справді вже є містом ринку праці працівника, як мені здається. У менших містечках і в селах це виглядає дещо інакше. Але ми повинні також пам’ятати, що такі міста, як Варшава, мають 2-3-відсоткове безробіття. Це, фактично, короткотривале безробіття. Але пам’ятаймо теж про те, що якби ми розглянули структуру безробітних, то надалі утримується висока частка безробітних довгий час і високе безробіття молоді. На цих двох групах варто було зосередитися раніше, бо з огляду на свій вік молодь має вийти на ринок праці, натомість безробітні довгий час повинні – також і завдяки суспільній, а не лише професійній інтеграції – включатися до процесу праці і повертатися до суспільства.
- А тепер, мабуть, ключове запитання. Якщо безробіття зменшується, якщо ми говоримо про те, що до кінця року цей показник сягне 7%, то, я так розумію, що ми можемо оптимістично сподіватися, що протягом чергових місяців і років, може дуже повільно, але, однак, цей показник весь час буде зменшуватись? Отже, чи для цих найбільш знедолених у цьому питанні груп шанси на те, щоб вони знайшли працю, збільшуватимуться, чи це два цілковито різні питання?
- Якщо йдеться про молодь, то коли б ми мали в школах професійну орієнтацію, справжню професійну консультацію, то, ймовірно, молодь була б ліпше підготована до виходу на ринок праці через свою першу працю. Проблема, однак, в тому, що ніхто у Польщі не допомагає молоді зорієнтуватися, так, як, скажімо, у Німеччині, де є професійна орієнтація у віці 15 років. Отже, часто молодь вибирає школи або вищу освіту, що цілковито не відповідає її здібностям. Це, звісно, може відповідати її зацікавленням, але важливими також є здібності для виконання відповідної діяльності. Не кожен, наприклад, годи́ться для суспільних професій, не кожен може стати банкіром або маркетологом. Натомість, люди приймають рішення про продовження освіти досить, я би сказав, випадковим чином. Мені здається, що коли б ми вирушили в напрямку, власне, кар’єрних консультацій у школі, то молодь мала би просто ліпший життєвий старт на ринку праці завдяки першій праці, стажу, практиці і волонтерству, бо це дуже добре знаряддя, котре допомагає їй підготуватися до професійного життя.
- А якщо йдеться про другу групу – безробітних довгий час, котрі, можливо, становлять тут значно більш серйозний виклик?
- Це складніша група. Але з ними насамперед повинні працювати центри суспільної допомоги та неурядові організації. Ми все ще не використовуємо неурядових організацій, що займаються, власне, складними групами. Адже часто такий безробітний, що вже давно не мав праці, має інші проблеми та суспільні, психічні або середовищні дефіцити, і з ним, насправді, треба працювати довгий час, власне, в таких організаціях, котрі спеціалізуються на різноманітних проблемах і дисфункціях. А центри суспільної допомоги повинні, однак, повернутися до проведення активної інтеграції, що протягом останніх 10 років здійснювалося завдяки бюджету ЄС, а сьогодні, на жаль, власних коштів [Польщі – ред.] на це бракує.
PR24/А.М.