Цими днями в Україні відзначається 31 річниця катастрофи у Чорнобилі. 26 квітня державні урочистості відбулися на виведеній з експлуатації Чорнобильській атомній електростанції, а участь у них взяли президенти України Петро Порошенко і Білорусі Аляксандер Лукашенка.
І саме з цієї нагоди не про політику, а про історію, ми поговоримо з Юзефом Стройним, речником Державного атомного агентства Польщі.
- Почнімо, отже, з того, що тоді у Чорнобилі сталося?
- 26 квітня 1986 року, тобто вже 31 рік тому, було прийнято рішення провести експеримент у 4 енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, який дозволив би перевірити, як АЕС поводитиметься у ситуації, коли відключиться живлення циклу охолодження. І тоді виявилося, що проведення такого експерименту в денну зміну, персонал котрої був до цього підготований, зокрема відповідну підготовку пройшли оператори, був неможливим, бо з якихось причин була відключена інша електростанція і треба було забезпечити безперешкодне постачання електроенергії. Експеримент перенесли на ніч, отже він розпочався близько півночі ще 25 квітня. Участь у ньому взяли оператори, котрі не мали відповідної підготовки та, насправді, не дуже розуміли, що мають робити та як поводитиметься реактор в такій нетиповій ситуації.
- Чи це значить, що коли б персонал був інший, то катастрофи можна було б уникнути?
- Ми тут можемо, звісно, казати «от коли б», припускати, але напевно персонал з денної зміни мав відповідну підготовку. Натомість, з того, що відомо, нічна зміна не була готова контролювати того, що відбувалося в реакторі.
- Отже, експеримент вийшов з-під контролю. Що сталося?
- Відбулося неконтрольоване зростання потужності реактора. Власне, реактори такого типу, що був збудований у Чорнобилі, мали таку особливість, котрої в сучасних реакторах вже не зустріти, тобто так звану позитивну реактивність. Це значить, що разом зі зростанням температури в реакторі його реактивність, тобто потужність, також зростала. Якщо щось нетипове відбувається в таких сучасних пристроях, коли температура неконтрольовано зростає, то вони автоматично втрачають свою потужність. Це так звана пасивна безпека об’єкту. Отже, тієї ночі в Чорнобилі потужність почала неконтрольовано зростати й збільшилася у кілька десятків разів у порівнянні з номінальною потужністю. Коли оператори зорієнтувалися, що може відбутися перегрів, то вирішили ввести до реактора аварійні регулювальні касети, що мало зменшити реактивність. Натомість, конструкція цих касет спричинила ще більше зростання реактивності. І це, в результаті, призвело до перегріву реактора і вибуху. Але, що важливо, не ядерного. Це був хімічний вибух: водень із киснем – це вибухова суміш. А до цього графіт, який являє собою основний матеріал у конструкції реактора, почав горіти, адже це форма вугілля. Унаслідок чого сталася ця катастрофа.
- Ви сказали про хімічний вибух. А чи міг би він бути атомним?
- На атомних електростанціях не може статися атомного вибуху. Це цілковито інший тип вибуху, але я би не хотів заглиблюватися в деталі. Фактом є, однак, те, що ані в Чорнобилі, ані теж у Фукусімі, де сталася друга найбільша подібна катастрофа, атомних вибухів не було. В обох випадках це була експлозія вибухової хімічної суміші.
- Отже, стається катастрофа, однак, протягом кількох десятків годин ніхто про неї не повідомляє …
- Це правда. Радянський Союз не оприлюднив інформації про те, що стався настільки серйозний інцидент на Чорнобильській атомній електростанції. У Польщі ми дізналися про це завдяки вимірюванням, котрі здійснювалися місцевими станціями радіаційного контролю. Станція в Міколайках зафіксувала зростання рівня ґамма-випромінювання у 500 тисяч разів більший за норму. Однак, це й надалі – що дуже важливо – не був занадто високий рівень. Проте, це викликало зацікавленість у відповідних польських служб, дуже оперативно відреагувала Центральна радіологічна лабораторія, і в порозумінні з владою було проведено відому акцію давання населенню розчину Люґоля.
- Чи пиття цього розчину мало хоч якийсь сенс?
- Тоді, на основі даних, що були доступними протягом отих кількох десятків годин після аварії, так, це мало сенс. Натомість, якщо йдеться про історичну перспективу, коли нам вже точно відома інформація про рівень викидів, про фактичне зараження на території Польщі, то ні – це було зайве.
- Натомість, якщо йдеться про найбільше забруднення, то воно торкнулися теренів сучасних України, Білорусі, а також частини Російської Федерації. Наскільки великою була концентрація шкідливих речовин під час цього викиду?
- Якщо йдеться про забруднення, то найсерйозніше і таке, що охопило найбільші терени, мало місце у Білорусі. І це спостерігається до сьогодні. Хоча, звісно, найбільше зараження відбулося в теперішній зоні відчуження поруч із самою АЕС. Натомість, якщо подивитися на Польщу, то, ясна річ, радіоактивні елементи, які опинилися на терені Польщі разом з атмосферними опадами, фіксуються і до сьогодні, але на дуже низькому рівні.
- Якими були наслідки цієї аварії на найбільш забруднених теренах?
- Насправді, якщо йдеться про реальні наслідки цієї аварії, то дискусія про це триває вже дуже давно. Згідно з висновками так званого Чорнобильського форуму, тобто, згідно зі звітом, підготованим кількома провідними міжнародними організаціями, зокрема Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародним агентством з атомної енергії, ООН тощо, якщо йдеться про кількість безпосередніх жертв цієї аварії, то їх було кілька десятків. Але, звісно, у довшій перспективі потенційна кількість жертв складала кілька тисяч осіб. Проте, це статистика. І ми жодним чином не можемо сказати, що через це взагалі не варто про Чорнобиль вести мову. Адже це справді одна з двох найсерйозніших аварій, котрі сталися в історії атомної енергетики. Але не можна також забувати про те, що її масштаб, якщо йдеться саме про кількість жертв, є маленьким в порівнянні з іншими техногенними катастрофами. І тим більше, звісно, немає сенсу порівнювати цього з наслідками деяких стихійних лих. Тут ще варто додати, які наслідки це мало в Польщі. Звісно, було підраховано, яку дозу радіоактивного випромінювання отримав пересічний поляк. І виявляється, що до кінця грудня 1986 року ця доза складала 0,3 мілізіверта. Мілізіверт – це така одиниця, що демонструє, які наслідки для здоров’я могли б бути спричинені таким опромінюванням. Отже, слід пам’ятати, що доза натурального опромінювання, що її щороку статистично отримує кожен поляк, складає 2,4 мілізіверта, тобто у кілька разів більше, ніж унаслідок Чорнобиля.
PR24/А.М.