Одною із флагманських програм уряду Беати Шидло є програма спрямована на підтримку сімей під назвою «Родина 500+». У рамках цієї програми сім’ї отримують щомісяця 115 євро на другу і кожну наступну дитину. Цими днями виповнився рік відколи програма «Родина 500+» вступила в дію. Міністр родини, праці і соціальної політики Польщі Ельжбєту Рафальську, яка відповідає за реалізацію програми, удостоєно навіть нагороди «Та, що бореться за сім'ю». Під час зустрічі в президентському палаці президент Польщі Анджей Дуда наголошував на ефективності цієї програми, а міністр Рафальська переконувала, що програма «Родина 500+» майже повністю елімінує крайню бідність дітей і молоді шкільного віку в Польщі.
Про наслідки цієї програми розпитаємо соціолога з Варшавського університету і експерта Національної ради розвитку Марека Римшу. А отже, чи дійсно, програма «Родина 500+» не має ніяких недоліків?
Марек Римша: У загальному плані, програма відповідає потребам суспільства. Її сприйняття, в основному, позитивне, і видно результат у формі обмеження убозтва в сім’ях. Це показовий, дуже міцний результат. Натомість, коли мова йде про дві інші визначені цілі (у довгостроковій перспективі, - це мала бути інвестиція в людський капітал, тобто щоб дітям поліпшити їхній вихід у доросле життя), та демографічна зміна, то оцінити тут результат ще надто скоро. Демографічні зміни, це зміни в довгому циклі, а отже, нам потрібна довга перспектива, щоб можна було зробити висновки стосовно потенційних змін.
А яку перспективу треба брати до уваги?
Марек Римша: Щоб взагалі можна було говорити про те, що ми бачимо ознаки процесу – нам необхідно кілька років. А щоб підтвердити, що процес відбувається – треба кільканадцять років. Отже, в цьому випадку треба почекати. Натомість, існують ще інші, дуже цікаві елементи в пізнавальному аспекті. Ось, наприклад, у нас ще немає достатніх знань, щоб сказати, як змінилися структури споживання в домашніх господарствах. Це дуже вагоме питання, проте у нас немає даних з Головного статистичного управління за час тривання програми. Але навіть якщо б такі дані в нас були, то і так про деякі речі нам не можна заявляти лише на основі такого короткого періоду.
Проте дедалі частіше чуємо, що все більше дітей виїжджає на відпочинок, все більше користується пропозицією мовних шкіл, тобто, можна сказати, що є інвестиція в людський капітал.
Марек Римша: Це є форма інвестиції в людський капітал, проте треба сказати, наскільки вона буде ефективною і постійною, бо ж те, що дитину записали на курси англійської мови не означає, що дитина говорить англійською. Натомість інвестиція в людський капітал – це здатність дитини спілкуватися англійською мовою. Отже, це теж дещо відкладено в часі. Але інформації, що діти ніколи не їздили на літній відпочинок, а тут нараз, завдяки програмі «500+», поїхали відпочивати, - це теж позитивна зміна, незважаючи на те, чи її характер довго – чи короткостроковий.
Ви спеціалізуєтеся в активізації у сфері соціальної політики, а отже, хочу запитати про аргументи противників програми «Родина 500+», які наголошують, що призводить вона до професійної неактивності жінок.
Марек Римша: Такий погляд можна обговорювати на два способи. По-перше – минуло надто мало часу, щоб можна було зробити на цю тему повноцінні висновки. На мій погляд, це радше виявлення думки, ніж підтвердження реальних обставин. Але, насправді, тут ідеться про інше. Програма «Родина 500+» дає людям гроші в руки, отже, люди мають вибір, і це є активізація. Зникає ситуація, в якій експерти краще знають, що треба дітям дати, і, не враховуючи думки батьків, чітко вказують, де держава має вкласти гроші. Програма дає гроші батькам, і це вони приймуть рішення, що з ними зробити. Уже на цьому етапі маємо елемент активізації, оскільки людина отримує можливість зробити вибір, прийняти рішення. Звичайно, виникає запитання, що ми, суспільство, зробимо із цими можливостями, як їх використаємо? І знову ж таки, ще зарано відповідати на це запитання, бо ми ще точно не знаємо структури споживання та інвестицій. Але програма працює на активізацію, бо створює можливість вибору. Якщо в когось постійно не зводяться кінці з кінцями, то він функціонує в почутті примусу, а отже, всі його дії зумовлює не можливість вибору, тільки життєва необхідність. Натомість, в якийсь момент з’являється можливість вибору, і я такий вибір роблю. Друга річ така, що на ринок працевлаштування треба дивитися комплексно. Наприклад, на мій погляд з програмою «Родина 500+», пов’язано те, що з боку роботодавців, майже безболісно, пройшло збільшення погодинної ставки та мінімальної заробітної плати. Якби не було програми «Родина 500+» роботодавці протестували б дуже активно, наголошуючи на великій кривді і несправедливості. Натомість, в нинішній ситуації вирішили, що повинні з такими вимогами змиритися, оскільки працівники самі будуть цього вимагати. І це, на мій погляд, результат «500+».
Тобто ви передбачаєте, що очікування працівників можуть зростати?
Марек Римша: Це ситуація, в якій виникають певні нові обставини, які впливають на формування попиту і пропозиції на робочу силу. Це не є одностороння ситуація, коли одна зі сторін відмовляється. Ні, тут заново створюються умови. Я сподіваюся, що очікування з боку працівників, а особливо тих на найнижчих рівнях, будуть зростати, оскільки існує буфер, який зміцнює їхні позиції. Отже, варто відстежувати емпіричні дані, варто придивлятися розвиткові ситуації.
Ми тут зосередилися на тих аспектах, яких фактично нині ще виміряти не можна, тому повернімося до незаперечного результату програми «500+», тобто величезного обмеження крайньої бідності серед дітей. Бо ж інакше функціонує велика кількість родин, які не є спроможні забезпечити собі основні засоби для життя, а інакше, коли ці потреби можна заспокоїти, навіть на такому лише основному рівні.
Марек Римша: Що стосується убозтва, то з точки зору фахівця існують різні лінії бідності, термін один – значення різні. Але бідність ділиться на відносну і абсолютну. А отже, тут вдалося широкомасштабно обмежити крайню бідність, коли людина не ;иве а виживає. У цьому плані «500+» дало надзвичайно велику зміну. Натомість, там, де ми говоримо про відносну бідність, також маємо результат, проте він не такий показовий. А це тому, що це загальна програма, яка адресована всім, і тим менш і більш заможним. Проте, з перспективи соціальної політики, поборення проблеми крайньої бідності – практично, майже, вдалося виконати.
Гостем ефіру був соціолог з Варшавського університету і експерт Національної ради розвитку Марек Римша.
Л.І.