Минулої суботи відзначався День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій. Як цю подію бачать польські дослідники?
Голодомор 1932-1933 років в Україні – це одна з найбільших трагедій у історії ХХ століття. Чому вона сталася і якими були її наслідки? Про все це ми порозмовляємо з професором Робертом Кусьнєжом, совєтологом з Закладу східних досліджень Поморської академії у Слупську.
- Пане професоре. Як це могло статися, що житниця Європи, як називали Україну, перетворилася в арену такої величезної катастрофи?
- Тут треба сказати, що у ХХ столітті в Радянському Союзі голод траплявся тричі: у 20-і, 30-і та 40-і роки. Голод 30-х років був цілковито штучним, тобто його не спричинила жодна посуха, війна, катаклізм. Адже до цієї страшної трагедії призвели людські дії, а в цьому випадку – дії Сталіна і його найближчих співпрацівників. Безпосередньою причиною голоду було безоглядне виконання нереальних норм примусової заготівлі збіжжя, накладених на українські села. Але чому вони були нереальні? Тому, що треба пам’ятати і усвідомлювати, в якій ситуації перебували українські села і, зрештою, не лише українські напередодні Голодомору. Отже, пам’ятаймо, що у 1929 році розпочинається колективізація в сільському господарстві. Вона полягала у ліквідації індивідуальних господарств та створенні замість них колгоспів і совгоспів – колективних і державних господарств. Це мав бути такий рецепт Сталіна для того, аби покращити ситуацію в рільництві. Покращити, звісно, з його перспективи, тобто з перспективи Кремля. До 29 року в Радянській державі постійно виникали проблеми з закупівлею зерна, оскільки держава пропонувала дуже низькі ціни. Якщо у 30 році ціна центнера у державному пункті закупівлі складала понад 8 рублів, то на вільному ринку селянин міг отримати за це 36 рублів, тобто у понад 4 рази більше. Тому розрахунок був простий. І якщо перед 29 роком влада намагалася якось владнати проблему зі збіжжям за допомогою економічних методів, тобто, просто кажучи, збільшувалися ціни закупівлі, то у 29 році ситуація кардинально змінилася.
- У чому полягала така зміна?
- Сталін дійшов до висновку, а навіть сказав про це дослівно, що держава не має наміру витрачати гроші на фінансування сільського господарства. Тому було прийняте рішення про колективізацію, котра, на його думку, була покликана ліквідувати цю проблему. Селяни мали бути загнані до колгоспів і працювати там безкоштовно або майже безкоштовно. А окрім цього, на думку Сталіна, отримувати збіжжя з одного колгоспу було значно простіше і легше, аніж з багатьох дрібних індивідуальних господарств. 1929 рік – це той рік, коли Сталін стає єдиним володарем Радянського Союзу. Він перемагає своїх останніх реальних – підкреслюю – супротивників (передусім я маю на увазі Ніколая Бухаріна) і вже може правити самостійно, не рахуючись зі спротивом.
- А чому збіжжя було таким важливим для радянського режиму?
- Збіжжя було істотним не лише з точки зору забезпечення міст або Червоної армії, але також це був єдиний, по суті, повноцінний експортний продукт Совєтів, за який більшовики могли отримувати реальну валюту. Бо пам’ятаймо, що 1929 року окрім колективізації розпочинається інша велика кампанія – індустріалізація. Натомість, аби індустріалізувати сільськогосподарську країну, якою був Радянський Союз, необхідно було багато грошей. Треба було платити іноземним експертам, купувати технології, промислові машини. За нічого не варті радянські рублі цього не можна було б купити.
- Тому були потрібні гроші…
- Треба весь час пам’ятати про ту ситуацію, яка склалася до 32 року. Колективізацію супроводжувала політика розкулачування. Творячи колгоспи, більшовики відбирали землю та інвентар у більш заможних людей. Вони, натомість, або були розстріляні, або заслані до Казахстану й Сибіру. Отже, колективізація призвела до хаосу, руїни. Відбулося різке падіння поголів’я різних тварин, особливо коней, що були одним з основних знарядь виробництва. Якщо у 29 році в Україні було 5,5 млн. коней, то у 34 – неповні 2,4 млн. І, власне, в такій ситуації на українські села накладаються незмінені нормативи, що функціонували раніше. А на додаток, треба пам’ятати про величезні втрати зерна. Отже, за самими радянськими даними вони складали від 30% до 40% - його або розкрадали, або воно гнило. А до цього безоглядне виконання. Радянських чиновників не зворушували історії про те, що той чи інший колгосп або селянин не має збіжжя. Бо якщо такий чиновник не постачав збіжжя до пунктів закупівлі, то його могли звинуватити в тому, що або сам є кулаком, або їм допомагає. Спосіб їхньої поведінки можна переказати за допомогою відповіді одного з них – Лисенка – на скарги селян, що вони не в стані виконати цих нормативів. Тут, власне, мова була про м’ясні нормативи, і селяни казали, що їм би не лишилося самим, що їсти, адже вони мали б віддати молочну корову. Отже, він відповів: «Аби лише мені було добре в сільській раді, а ви можете повиздихати». Такою була ідеологія, комуністичні вартості, якими вони керувалися і котрі, врешті, призвели до цієї страшної трагедії.
- Чи це значить, що ви не згоджуєтеся з тезою, що Сталін цілеспрямовано здійснив Голодомор, а це був лише наслідок радянської політики загалом?
- Тут справа дещо складніша. Я не можу відповісти на це питання «так» або «ні». Як я сказав, треба пам’ятати про колективізацію, яка відбувалася в усьому Радянському Союзі, і Україна не була винятком. Натомість, певні репресії стосувалися тільки й виключно України. Я говорю тут про рішення Політбюро УРСР 18 листопада 1932 року, яке, щоправда, було прийняте під тиском Вячеслава Молотова, що тоді як спеціальний емісар Сталіна прибув в Україну. Отже в першому з цих двох рішень була мова про те, що колгоспи, які незадовільно виконували нормативи зі збору продовольства, мали бути покарані у вигляді накладення на них додаткових м’ясних нормативів. Це був такий сигнал: не маєш збіжжя, то ми відбиратимемо в тебе інші продукти. Це пояснює поведінку більшовицьких службовців, що, не знаходячи в селян зерна, забирали все – і горох, і якісь овочі, і навіть, як це було описано в одному документі, «власне зварений баняк з борщем».
- А яким було друге рішення?
- Другим рішенням, яке мало ще більші наслідки, передбачалося вивезення всього збіжжя, яке було в колгоспах, що не виконали таких нормативів. А це було посівне збіжжя, або воно передбачалося для годування тварин, або як певний резерв, або на оплату послуг, скажімо, трактористів та комбайнерів, і, врешті, для самих колгоспників. Щоправда, українська влада зрозуміла небезпеку цього пункту, однак черговий емісар – Лазарь Каґановіч, який прибув до України за місяць, змусив її ввести ці постанови в дію. Отже, з України було вивезене все зерно включно з тим, що було призначене і для проведення посівної кампанії, і для самих селян. Це було типове саме для України. І, без сумніву, Україна була тут винятком на мапі голоду. Адже починаючи з цього рішення, голод, що існував у кожному іншому куточку Радянського Союзу, став тут Голодомором з його жахливими наслідками, включно із актами канібалізму.
- Якщо йдеться про Голодомор, то кількість жертв протягом 1932-1933 років оцінюють у діапазоні від 3 до навіть 10 мільйонів осіб. Звідки настільки великі неточності?
- На даний момент, як мені здається, не існує якихось серйозних суперечок щодо кількості жертв. Я сам, зрештою, був нещодавно на конференції в Сан-Антоніо, де українсько-американська група демографів представила свої найновіші висновки. У цьому питанні всі важливі дослідники згоджуються, що в Україні у 32-33 роках загинуло близько 3,5 млн. осіб. Всі різниці у підрахунках були спричинені тим, що Голодомор був у Радянському Союзі таким явищем, котре ніби не існувало. Результати перепису населення, проведеного в 37 році, були цілком таємними, оскільки виявилося, що існує серйозний дефіцит населення.
Запрошуємо Вас послухати звуковий файл
PR24/А.М.