У серпні на Ясну гору щороку прямує понад 250 тисяч осіб. Паломники долають загалом 15 тисяч кілометрів дорогами, що мережать усю Польщу. Мета в усіх одна – Ясна гора в Ченстохові, Санктуарій Пресвятої Діви Марії Ясногірської. Дата - 15 серпня. Саме цього дня у Польщі святкують Внебовзяття, або вознесіння Марії. У рубриці «Ми - суспільтсво» говоримо про феномен паломництва. Чи це тільки польська спеціальність?
На початок – кілька фактів.
Історія паломництва до Ченстохови почалася у Польщі одночасно із початком культу Марії. Найстарша проща до Ченстохови, яку зафіксували літописці, вирушила у 1626 році з міста Ґлівіце. В такий спосіб мешканці міста хотіли подякувати Марії за врятування їх від данських військ під час тридцятилітньої війни. Як розповідає легенда, Марія тоді накрила Ґлівіце своєю пелериною і таким чином захистила від ворога. Паломництва у Польщі відбуваються безперервно від XVII сторіччя, а кількість прочан – не зменшується. Що спонукає паломників брати участь у прощі?
Питаємо журналістку Польського радіо Пауліну Козьон, котра регулярно вирушає у прощі.
- Перший аспект - це релігія та віра у Бога, християнство. Адже ці паломництва – християнські. Є теж потреба реколекції, тобто релігійних майстер-класів, якщо так можна сказати, потреба задуматися над своєю релігійністю, духовністю. Наприклад, я часто вирушаю у паломництва з міста Сувалки до Вільнюса. Упродовж цих двох тижнів маю змогу зловити відстань від щоденної дійсності, перейти на вищий рівень віри. Натомість, гадаю, другим аспектом, особливо для молоді, є зустріч з іншою людиною, можливість ділитися з нею своєю радістю, і вчитися взаємоповаги. У прощі йде навіть 200 тисяч людей, але ми всі один для одного – брати та сестри. Тут немає старших чи молодших, немає ієрархії, ми всі рівні, поважаємо одне одного і намагаємося зрозуміти себе та іншу людину.
Віра та зустріч з іншими людьми - це головні мотиви, які спонукають людей іти у прощі. Так вважають самі прочани. А як на ці мотиви дивиться Церква? Єпископ Міхал Яноха:
- До вказаного аспекту, без якого паломництва б не було, тобто віри, я б додав ще один – традицію. У Польщі традиція паломництва існує безрепервно вже багато століть. Молоді поляки вирушають у прощі тому, що вони мають колег, котрі вже колись були і до цього заохочують інших. Тож, можна сказати, поляки мають паломництво в крові, у своїй душі. Тим часом, в інших країнах ця традиція прощ з різних причин переривалася, а сьогодні відроджується.
Як пояснити прощі з психологічної точки зору? Люди мають якусь внутрішню потребу? Психолог доктор Ельжбєта Сідеріс:
- Безумовно, паломники – це специфічна група. Це, передусім, люди, які вірять. Але я б прощі не обмежувала тільки католиками чи християнами. Не думаю, що паломництва є специфікою лише польського народу – адже чимало народів у світі йде у прощі. В ісламі наприклад, є обов’язок здійснити хоча б одну прощу до Мекки. На мою думку, традиція паломництв пов’язана теж з кількістю місць культу в даній країні. У Польщі таких місць аж 500. Натомість, якщо говорити про прощі у Польщі, то я це пояснюю мудрою тактикою Римокатолицької Церкви – вона виходить до мирян. Для декого щонедільні Служби Божі – це замало, так як вже було сказано, для багатьох важлива сама можливість бути з іншою людиною, і на прощах саме ці розмови про головне є можливими. З другого боку, паломництво – це, все ж таки, пригода. Ми йдемо, з нами багато людей, ми не почуваємося самотніми, а ще - хтось це все організує. Але проща – це теж зустріч із самим собою, адже можна йти мовчки, заглибитись у свої роздуми.
РЕП:
Соціолог Кшиштоф Мартиняк, звертаємося до вас, як до учасника прощ та науковця... Якими є ваші висновки зі спостережень над паломниками та паломництвом?
- Я мав нагоду брати участь у сімох чи навіть вісьмох прощах я вже точно не пам’ятаю скільки їх було. Це була Варшавська проща, у яку я вирушав теж в ролі соціолога. Тому хотів би доповнити список приводів паломництва. Передусім, це релігія, в цьому випадку можемо навіть говорити про релігійну туристику. Я знаю людей, котрі їдуть на фестиваль Вудсток, а потім йдуть у прощі. Ці люди шукають зустрічей. Я теж знаю дуже багато людей, котрі стали паломниками не з релігійних причин. Вони це робили для самих себе, вони просто шукали себе, свого місця у світі. Наприклад, прощі, в яких я брав участь, зазвичай тривали дев’ять днів, ми йшли з Варшави до Ченстохови, і цей час ми мали для себе. Ніхто на нас не тиснув, мовляв, роби це, а того не роби. Можна було собі йти десь в кінці й не співати й не молитись.
Єпископ Міхал Яноха:
- Паломництво як певна метафора життя, як образ життя... Людина як homo peligrimus, homo viatur. Людина, яка покликана перевершувати себе, долати власні обмеження, котра покликана до трансценденції. У християнстві паломництво показує суть життя – долання шляху до Бога. Цей зміст додає динаміки нашому життю, ці аспекти, про які ми говоримо, з’являються в дорозі. Адже людина є і духом і тілом, вона індивідуальна, це соціальна істота. У прощах ми бачимо теж суть Церкви – це Церква-паломник, Церква, яка йде по землі, але остаточне значення, сенс як Церкві, так і людині, дає той, хто є на початку і на кінці нашої земної мандрівки.
Чи можна від паломництв узалежнитися? Пауліна Козьон:
- Дехто навіть зізнається в узалежненні від паломництва. І як вони почали 40 років тому, так щороку йдуть ходою аж дотепер – такі люди справді є. Якщо на початку справді був якийсь суспільний мотив, як вже було сказано, – потреба зустрічі з іншою людиною, то з часом – і я це помічаю у себе – важливішими є зустрічі із собою, самопізнання. Коли ми йдемо у прощі, то існує певний ритм цієї подорожі, його диктує група, є теж спокій і можливість зануритися у свої думки, почути їх нарешті. Цього, наприклад, ми не зробимо у галасливих клубах.
Впродовж усієї своєї історії палоництва у Польщі виконували різні ролі. Наприклад, у часи Польського Народної Республіки люди таким чином протестували проти дійсності, проти влади. Єпископ Міхал Яноха:
- Поділюся з вами своїм особистим досвідом – я саме тоді почав ходити у прощі. Це був 1978 рік, а в мені сидів дуже сильний спротив проти комунізму. Гадаю, що таке відчувало багато, якщо не всі учасники паломництва. І цей елемент був надзвичайно важливим... А потім з’явилася постать Івана Павла ІІ. Пам’ятаю паломництво у 1991 році, тобто 25 років тому, на Ясну Гору, де відбувалися Світові дні молоді. Нас, прочан з Варшави, ішло 100 тисяч осіб! Долучилася молодь з Литви, Росії, Білорусі, України – тоді розпався Радянський Союз. Я пам’ятаю ті розмови між нами... Отже, чинник спротиву у прощах був важливим, важливою була теж особистість Папи римського Івана Павла ІІ. Але, я думаю, що на дні душі, у кожного з нас – незважаючи на силу його віри – лежав дуже важливий стимул. Це пошук сенсу життя.
Людина, яка вирушає у прощу, почувається частиною спільноти. Це їй, певно, додає віри в себе? Психолог Ельжбєта Сідеріс:
- Так, звісно. Ми, тобто учасники паломництва, маємо схожі цінності. Тому немає тут суперечок на тему найважливіших понять. З другого боку, прочани мають сильне почуття спільноти, вони знають, що можуть розраховувати на того, хто йде поряд. Це зміцнює і додає нам певності...
Пауліна Козьон:
- Я дозволю собі з Вами не погодитися. Як ми вже сказали раніше, у паломництвах беруть участь різні люди, вони теж мають різні цілі, дехто просто хоче з кимось познайомитися... Отже, тут з’являються різноманітні погляди, суперечки на тему, наприклад, Церкви, що церква забороняє, що дозволяє. Тому люди сперечаються над різними аспектами сучасного життя – наприклад, чи перед шлюбом пара може жити разом... Ці теми часто з’являються в дорозі. Думаю, що проща власне є таким простором для розмови.
Єпископ Міхал Яноха:
- Паломництво є віддзрекаленням Церкви. Тому тут бачимо широкий спектр людей, характерів та поглядів. Паломниками є і старі, і молоді, багаті й бідні, освічені та не дуже, люди з різних країн... Тому дискусії, а навіть певні суперечки ніби вписані в програму прощі. Натомість те, що їх об’єднує - коли людина вирішує піти у паломництво з іншими людьми, значить вона хоче разом з цими людьми іти до якоїсь спільної мети. Ця спільність мети є надзвичайно сильним магнітом, що притягує цих різних людей.
Сьогодні, під Санктуарієм Пресвятої Діви Марії Ясногорської, зібралися паломники. Про них та феномен прощ у Польщі ми говорили з гостями Польського радіо – єпископом Махілом Янохою, соціологом Кшиштофом Мартиняокм, соціологом Ельжбєтою Сідеріс та журналісткою Пауліною Козьон.
Polskie Radio 24/Яна Стемпнєвич