Logo Polskiego Radia
Print

Чи сучасна молодь готова віддати життя за батьківщину?

PR dla Zagranicy
Jana Stepniewicz 08.08.2016 22:19
  • 20160808_Powstanie Warszawskie_młodziez.mp3
Що робили б молоді поляки, якби опинилися у 1944 році - про це розмовляють гості Польського радіо
Ein Warschauer Aufständischer Ein Warschauer Aufständischer Bild: Wikipedia

Віддати життя за батьківщину... чи вистачить одягнути патріотичну футболку? Яким є патріотизм польської молоді? Як повелися би сучасні хлопці та дівчівата, якби сіли в машину часу і перенеслися у 1944 рік? Цей експеримент зробила письменниця Моніка Ковалєчко-Шумовська, авторка книжки «Галоп 44».

У кількох словах зміст книжки можна описати так: двоє підлітків з сучасних часів переноситься до 1944 року, до Варшави. Вони змушені відповідати на виклики, що постають перед їхніми однолітками в окупованій Варшаві.

На зв’язку зі студією Польського радіо Моніка Ковалєчко-Шумовська. Звідки ідея, щоб саме в такий спосіб розповісти про Варшавське повстання?

- Я хотіла, щоб сучасна молодь вирішила, як би вона повела себе в умовах Варшавського повстання. Йшлося не тільки по те, щоб показати, що робили молоді люди тоді, у 44-му році, як поводилася молодь, котра взяла участь у повстанні. Але йшлося теж про те, щоб сучасних хлопців та дівчат поставити перед дилемами 44-го року: чи вони підуть боротися, чи вирішать повернутися у часі до своєї безпечної дійності.

Питання, яке Ви поставили у своїй книжці, актуальне принаймні вже кілька років: як сучасна польська молодь поводилася б у зламні часи Варшавського повстання. Деякі відповіді – досить песимістичні – молодь би поїхала до Англії, втекла б від відповідальності... і тільки дехто вирішив би присвятити своє життя і боротися за батьківщину...

- Я абсолютно не погоджуюся з цими твердженнями. Моя думка – зовсім інша. На моє переконання, молоді поляки би зробили те саме, що їхні ровесники у 44-му. В такій важкій ситуації вони би склали цей іспит. Я так вважаю. Я просто в цьому переконана – наша молодь має величезний потенціал, може навіть такий ж, як та, у 44-му. Наша молодь не має таких викликів, я б дуже хотіла, щоб такого типу виклики, як у 44-му перед ними не було ніколи.

А якби такі виклики з’явилися, то як би сучасна молодь себе поводила?

Це запитання адресую гостям Малґожаті Дзюбак, з найбільшої скаутської організації у Польщі - Союзу польських гарцерів, її батькові – Богданові Дзюбаку, теж СПГ, інструктору, і Якубові Куцяку, інструктору СПГ.

Малґожата Дзюбак:

- Гадаю, що моя реакція, зрештою, не тільки моя, але й моїх колег з гарцерства, була такою, що ми б взяли участь у Варшавському повстанні. Ми би включилися у боротьбу. Думаю, що ми би зробили усе можливе, щоб захищати власні цінності. Це цінності, які ми засвоїли в гарцерстві, у школі. Це – патріотизм.

Але, з другого боку, ці слова можуть зустрітися з критичною оцінкою – мовляв, легко робити декларації у студії... Якуб Куцяк, інструктор СПГ:

- Мій відділ співпрацює з комбатантами з батальйонів «Ґустав» і «Гарнась» - вони брали участь у Варшавському повстанні. При нагоді першосерпневих врочистостей я не раз слухав їхні історії про те, як почалося постання, як виглядало життя столиці під час повстання. Це історія страждання. Ми часто не усвідомлюємо, що повстання – це конкретні люди, їхні долі. Коли чуєш, як загинула уся сім’я, або як повстанець однією гранатою розправився з чотирма німцями, то відчуваєш великий страх. Людина у складних ситуаціях, ектремальних ситуаціях йде на вчинки ірраціональні або такі, які зробити за інших обставин не мала би відваги. Звісно, нам легко робити якісь декларації в комфортних умовах, як Ви сказали. Тому важко про щось говорити в умовах, які є полярно далекими від того, що було.

Чим є для вас Варшавське повстання? Що в ньому особисто для вас є найважливішим?

Малґожата Дзюбак:

- Гадаю, що не тільки запам’ятати дати, повстанський календар, та прізвища людей, які брали в ньому участь. Найважливіше – зрозуміти, яку мету мало Варшавське повстання. Але рівноважливою є пам’ять про людей, про цінності, які вони захищали, і про те, що вони захищали свою Варшаву.

Якуб Куцяк:

- Абстрагуючи від того, якими є оцінки повстання, надзвичайно важливе – пам’ятати про людей. Тому що дехто намагається зробити такий собі перегляд повстання, його доцільності, але забуває при цьому про людину. Або в другий бік: дехто настільки захоплений великим зривом, що не звертає увагу на трагедію окремих людей.

Чи можна сказати, що є проблема із зрозумінням Варшавського повстання сучасними поляками? Богдан Дзюбак:

- Чим більше часу минає після Варшавського повстання, чим більше років спливає, тим менше свідків, а люди черпають знання з публікацій, а не з власного досвіду чи розповідей повстанців. Я маю на увазі публікації, які критикують чи виносять якісь вердикти заслуженим людям... А ці люди віддали найцінніше, що вони мали – своє життя. І такою ціною вони заплатили за нашу свободу. Ті, хто вижив, пройшли через страшні репресії, вони навіть не могли сказати, що були повстанцями. Я вважаю, що ми, сучасні поляки, повинні віддавати шану повстанцям, котрі ще живуть, а їх – не так вже й багато.

Останніми роками теж піднялася температура іншої дискусії – чи носити повстанський одяг, чи використовувати у повсякденному житті повстаньку символіку... У ці суперечки включився навіть музей Варшавського повстання, котрий закликає зберегти якусь міру у використанні символіків Варшавського повстання у поп-культурі. А якою є ваша думка? Якуб Куцяк:

- У всьому повинні бути здорові межі й здоровий глузд. Якщо ми одягаємо футболку із символами Варшавського повстання тому, що хочемо в такий спосіб віддати шану людям повстання та показати свою повагу, тоді все гаразд, я це розумію. Але коли Варшавське повстання починає перетворюватися на якусь моду, стає елементом поп-культури, то тут вже варто задуматися, чи так повинно бути. Поп-культура змінюється. Нині спостерігаємо якісь тренди в контрасті до мультикультурності – воскресають міфи Варшавської битви, Варшавського повстання, тобто патріотичні елементи нашої культури. Я б дуже хотів, щоб ми – коли одягаємо патріотичні футболки – теж розуміли, що треба працювати над своїм патріотизмом, треба допомагати повстанцям, і робити щось для своєї батьківщини. Адже патріотизм – це копітка праця, а не якісь гучні слова.

У чому полягає ваша праця, тренерів пластунів в контексті Варшавського повстання? Що хочете передати своїм вихованцям?

Малґожата Дзюбак:

- Передусім, нагамаємося їх усідомити, що повстанці були такими ж дітьми як вони – їм тоді, у 44-му, було стільки ж років, скільки нашим вихованцям. Вони теж любили гратися, сміятися тощо. Мені, наприклад, дуже залежить на тому, щоб діти-гарцери зуміли поставити себе на місці повстанців. Дуже часто ці діти мудро коментують Варшавське повстання. Вони кажуть: так, справджі, це було надзвичайно важко змінити своє життя, відмовитися від речей, які у цьому житті були, і піти воювати.

Якуб Куцяк:

- Я маю дещо іншу думку. Йдеться про те, щоб так виховувати сучасних дітей, щоб вони виросли на добрих громадян. І щоб ці добрі громадяни не допусили до того, щоб у Польщі відбулася чергова війна. А якщо вже таке станеться, то вони повинні вміти захищати свою батьківщину. Вони повинні вміти стріляти. Повинні вміти надавати першу допомогу, повинні знати іноземні мови тощо... Тому – краще не говорімо, що б ми зробили на місці повстанців, а вчімося, щоб у момент випробування зробити все, що можемо, аби захистити Польщу.

Polskie Radio 24/Я.С.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти