5 серпня минає 72 роки від винищення мешканців варшавського району Воля. У перші дні Варшавського повстання німці вбили там від 30 до 65 тисяч чоловіків, жінок і дітей. Точне число жертв назавжди залишиться невідомим.
Здійснення цього злочину відбувалося з 5 по 7 серпня. Це був один з найбільш трагічних епізодів Варшавського повстання. Таким чином нацисти виконали наказ Адольфа Гітлера, за яким необхідно було зрівняти польську столицю із землею та знищити всіх її мешканців.
Відділи СС та поліції вбивали людей у масових стратах. Найбільші з них відбувалися біля залізничного насипу на вулиці Мочидло та на фабриках «Урсус» і Франашека біля вулиці Вольської. Також цивільне населення використовувалося як живі щити перед німецькими танками. Поранених розстрілювали в госпіталях, а окрім цього відбувалися численні зґвалтування. Також поляків змушували розбирати барикади під обстрілом у розпал боїв.
Три роки тому, в 69 річницю різанини на Волі, ці події згадував Єжи Яновський, якому вдалося тоді вижити:
– Чорна субота 5 серпня, 7 година. Розпочинається потужний німецький наступ. Атакам піхоти і танків передували бомбардування. З обох боків вулиць Вольської палали будинки. Цим вогненним коридором нацисти прогнали жінок із дітьми. Аби легше було здобувати барикади, німці підпалювали будинок за будинком. Весь район палав.
Ці ж події два роки тому згадував Єжи Закшевський, псевдонім «Млотек», з підрозділу Армії крайової «Хробри 2». Він розповідав про тих мешканців Волі, яким вдалося втекти:
– Тоді я був на вулиці Товаровій. Там я проводив наші загони. Але пам’ятаю, як багатьом людям вдалося втекти через Товарову на наш бік. І вони казали: «Прийміть нас. Захистіть нас. Бо якщо вони сюди прийдуть, то й з цього боку вулиці всіх повбивають». Ці люди погубили дітей, родини. Тому деякі з них хотіли повернутися, а ми їх не пускали. Адже тоді б вони йшли на смерть. Було страшно. Це було одне велике вбивство.
У перший день різанини до Варшави приїхав генерал Еріх фон дем Бах-Зелєвський, що прийняв командування силами, котрі мали придушити повстання. Незабаром він наказав вбивати жінок і дітей. Також він розпорядився збирати всіх мешканців і відправляти їх до проміжного табору, так званого Дулаґу 121, що, власне, з’явився у підваршавському Прушкуві. А звідти людей вивозили до концентраційних і трудових таборів у Німеччині. Заборону вбивати цивільних генерал видав лише 12 серпня.
Після завершення війни ніхто з тих, що керували цією різаниною, не відповів за свої дії. Зокрема, головнокомандувач акцією ґруппенфюрер СС Гайнц Райнефарт помер своєю смертю в 1979 році.
А ми продовжуємо цю тему.
Напередодні 72 річниці різанини на Волі Центр досліджень тоталітаризмів імені Вітольда Пілєцького створив інтернет-портал zapisyterroru.pl. На ньому заміщено свідчення 500 поляків, зафіксовані після Другої світової війни Головною комісією розслідувань німецьких злочинів.
Віце-прем’єр і міністр культури та національної спадщини Пйотр Ґлінськийповідомив під час прес-конференції, що Центр досліджень тоталітаризмів імені Вітольда Пілєцького виконує винятково важливу місію.
– Це установа, що має робити пам’ять доступною. І ми хочемо, аби вона найліпшим чином – тобто так, аби це стосувалося суті, науковими методами – надавала доступ до такої інформації, яку здобути не так вже просто. Гадаю, що це дуже важливо, власне, для нашої національної спадщини, для ідентичності і характеру нашої політичної спільноти.
Віце-директор Центру досліджень тоталітаризмів Войцєх Козловськийпояснив, що свідчення, опубліковані на порталі zapisyterroru.pl, є унікальними, оскільки є записами розповідей свідків, зробленими відразу після війни.
– Ми представляємо на сайті 500 свідчень, свідоцтв і розповідей тих людей, які жили у Варшаві та її околицях, і пережили окупаційний терор. Зокрема, ми маємо дуже багато свідоцтв людей, що вижили у різанині на варшавській Волі. Але не лише ці матеріали. Їх більше. Йдеться теж про злочин у варшавському Вавері ще в грудні 1939 року. Також ми маємо свідчення з Павяку, тобто від людей, що там опинилися і зазнали жахів перебування у цій моторошній в’язниці.
Віце-міністр культури та національної спадщини Маґдалєна Ґавін розповіла, що свідоцтва, які було зараз опубліковано, дотепер зберігалися в архіві Інституту національної пам’яті й ніхто про них не знав. Маґдалєна Ґавін підкреслила, що ці записи мають не лише історичну цінність.
– Це неймовірно цікаві джерела. Передусім, якщо йдеться про індивідуальне сприйняття людських доль. Ми постійно боремось із проблемою, притаманною історіографії Польської Народної Республіки, що виражала страждання і долю народу у числах. Тоді говорили, що було розстріляно 50 поляків, засуджено до смертної кари 100. Натомість, мені здається, що нашим обов’язком є назвати всіх цих людей по імені, згадати про їхню індивідуальність, аби вони могли зайняти своє власне місце в історії.
Директор Центру досліджень тоталітаризмів імені Вітольда Пілєцького Анна Ґутковська повідомила, що наразі, на початок функціонування порталу zapisyterroru.pl, там заміщено розповіді свідків «різанини на Волі», проте незабаром на сайті з’являться також свідоцтва з інших частин окупованої Польщі.
– Ми думаємо, що до кінця року їх буде близько тисячі, але врешті їх буде кілька або кільканадцять тисяч. Оскільки ми перешукуватимемо чергові архіви, з яких отримуватимемо і публікуватимемо тут щораз нові свідоцтва, а також ми будемо перекладати їх на інші мови. Ми починаємо з найстарших, оскільки вони найменш доступні. Однак, ми би хотіли запросити до співпраці з нами і заповнення нашого архіву всіх охочих, аби кожен зміг принести якусь пам’ятку, фотографію чи свою розповідь, яку ми залюбки запишемо і опублікуємо в себе.
Центр досліджень тоталітаризмів запевняє, що завдяки запуску цього порталу доступ до таких свідоцтв отримають широкі кола людей. А беручи до уваги той факт, що все це перекладатиметься на англійську, вони потраплять до міжнародного обігу, розповсюджуючи у світі інформацію про німецьку окупацію Польщі.
IAR/А.М.