Економічна криза 2008 року якщо й не змінила сучасного західного світу, то укріпила в ньому тенденції та явища, котрим раніше мало хто приділяв увагу. Давшись у знаки вони мали бути названими і описаними. Одним з таких явищ є прекаріат, зауважений британським економістом та соцілогом Ґаєм Стендінґом. Це поняття вказує на нову верству суспільства, існування котрої характеризується передусім відчуттям непевності щодо власного майбутнього з огляду на власне становище на ринку праці. Варто зазначити, що саме поняття прекаріату походить з поєднання англійського слова «precarious», що значить «непевний», із поняттям пролетаріату. Головною небезпекою, що несе із собою це явище, є не лише пасивність у праці, безробіття та зубожіння, що загрожує прекаріям, але й поява дедалі більшої кількості представників цього нового класу виключених членів суспільства, що, в свою чергу, впливає на розвиток самого суспільства та характеризується його занепадом (не лише економічним, притому) і фрагментацією.
Про це явище, зокрема у відношенні до польського ринку праці, ми розмовлятимемо з Катажиною Цимбранович з Економічного університету в Кракові та Міколаєм Ратайчаком, філософом та видавцем творів Ґая Стендінґа у Польщі.
- Отже, чим є прекаріат?
Говорить Міколай Ратайчак:
- Прекаріат є загальним і ще не зовсім точним поняттям, за допомогою котрого ми намагаємося описати оту позбавлену страхування і стабільності, а насправді майбутнього групу тимчасових працівників, іммігрантів чи людей, що виконують вільні професії тощо. Отже те, на що вказує Ґай Стендінґ, це не лише суто економічний вимір, тобто нестабільні умови працевлаштування або теж не лише те, що у Польщі часто називається «сміттєвими договорами». Але також йдеться про дерегуляцію всіх способів оберту капіталом, робочою силою та людьми у глобальному вимірі.
Катажина Цимбранович:
- Поняття класу прекаріату настільки широке, що до нього можна зарахувати людей, котрі перебувають поміж бідністю та багатством, безробіттям та працею, натомість передусім їх об’єднує постійне відчуття небезпеки чи непевності щодо свого майбутнього. І, власне, таке визначення пропонує професор Ґай Стендінґ у своїй книзі, виданій у 2011 році під назвою “The Precariat: The New Dangerous Class” – "Прекаріат – новий небезпечний клас». Гадаю, що таку дефініцію також можна використати в описі ситуації, що склалася на польському ринку праці.
- Таким чином, кого можна було б назвати прекарієм у Польщі?
- Тут прекарієм була би передусім молода людина, тобто від 15 до 34 років, що переходить з освітнього ринку на ринок праці й найчастіше працевлаштовується на основі цивільно-правових договорів у Польщі. Це так звані еластичні форми працевлаштування, тобто на основі трудового договору на визначений строк, цивільно-правового чи агентського договору. Таким чином, прекарієм може бути студент, але також, наприклад, і пенсіонер, що підпрацьовує. Адже завжди треба пам’ятати, що центральною віссю самої концепції прекаріату є непевність, з одного боку, працевлаштування, тобто страх раптом втратити працю, а з іншого боку – непевність, що стосується заробітку, що не виплачується регулярно, або не залежить від компетенції працівника. Та, врешті, по-третє, йдеться про непевність щодо розвитку власної професійної кар’єри.
- Який масштаб цього явища у Польщі?
- Прекарійність працевлаштування, звісно, характерна для польського ринку праці. Незважаючи на те, що це явище стосується всіх вікових груп, то, як здається, у даний момент загроза прекарійності передусім стосується молоді, що лише входить на цей ринок. Одним з сигналів, що підтверджує таке складне положення молодих людей у нашій країні є найвищий, у порівнянні з іншими віковими групами, показник безробіття. В особливості якщо йдеться про вік від 15 до 29 років. Аналіз даних Євростату, тобто Європейського статистичного управління свідчить про те, що коли йдеться про порівняння рівня працевлаштування поміж різними віковими групами, то існує велика диспропорція. Проте найгіршою на ринку праці є, власне, ситуація молоді. Звісно, частково це пояснюється високим рівнем сукупної частини тих, що навчаються у Польщі. Адже такі люди найчастіше з огляду на своє навчання розпочинають працю на основі цивільно-правових договорів, тобто договорів підряду або трудового контракту, завдяки чому вони можуть поєднувати навчання з працею.
- А яким чином виглядає статистика у цій справі?
- Тут також ситуація у Польщі більш чи менш виглядає так, як у решті країн Євросоюзу. Причому, в цій статистиці найгірше виглядає ситуація наймолодших працівників. Все це змушує робити такі висновки, що молодь у певному сенсі схильна до того, аби користуватися такими еластичними формами працевлаштування. Вони, однак, нестабільні. Їх легко розірвати, а працедавець не зобов’язаний жодним чином цього обґрунтовувати. Ну і терміни таких договорів досить короткі.
- Ви сказали про те, що саме молодь схильна до такої форми працевлаштування. Але чи не зацікавлені у ній також – і передусім – самі працедавці? Адже не пропонуючи безтермінового трудового договору працедавці несуть значно меншу відповідальність щодо своїх працівників, що й породжує непевність, характерну для цього нового суспільного класу.
- Це дуже важливе питання, про котре ви говорите. Якщо йдеться про погляд на явище прекаріату або прекарійної праці з перспективи працедавців, то не лише у Польщі, але й у інших країнах ЄС ми маємо справу з такою ситуацією, коли працедавці дуже часто використовують питання працевлаштування молоді і пропонують їм підписання цивільно-правового договору. Найчастіше це договори підряду або трудові контракти, тобто так звані «сміттєві договори». Яким є масштаб цього явища? Важко сказати, бо якщо йдеться про статистичні дані, то загалом ніхто не збирає точної інформації про кількість таких договорів на польському ринку праці. Згідно з даними ZUS (Закладу суспільного страхування) таких людей близько 800 тисяч. В свою чергу GUS (Головне статистичне управління) стверджує, що останнім часом такі договори укладено з понад мільйоном виконавців. Натомість згідно з даними Міністерства праці й соціальної політики працю на основі цивільно-правових договорів виконує близько 900 тисяч людей. Отже, беручи до уваги хоч би цю інформацію, можна сказати, що працедавці дуже охоче використовують таку форму працевлаштування. І головна проблема полягає тут у тому, що роблять це занадто охоче. І це, без сумніву, небезпечне явище.
- Але чи насправді можна говорити про принципово нове явище? Чи чогось подібного не існувало раніше?
Говорить Міколай Ратайчак:
- Багато хто з теоретиків підкреслює, що те, що називається прекаріатом, Маркс колись назвав «резервною робочою силою» або «робочою армією», тобто групою працівників без постійного працевлаштування, яких перекидали з одного до іншого сектора виробництва. Напевно, однак, можемо говорити про прекаріат як нове явище, оскільки як у випадку розвинутих промислових держав, так і держав, що розвиваються, а також тих, що часто не надто вдало називають країнами третього світу, тобто загалом у глобальному вимірі, це поняття нове тому, що прекаріат є дитиною неоліберальної декомпозиції післявоєнної взаємної угоди праці та капіталу. У цьому сенсі в 70-х роках ми мали справу з величезною кризою, що її спричинила низка різних факторів. Наприклад, це була паливна криза, демонтаж концепції держави загального добробуту на Заході, відхід від Бретон-Вудської системи. Цих факторів можна назвати ще багато. Але всі ці процеси згодом були опановані неоліберальною системою 80-х років після приходу до влади Рональда Рейґана та Марґарет Тетчер, а згодом у 90-х роках, особливо в рамках колишнього радянського блоку. І метою цієї зміни був максимальний демонтаж того порядку оберту капіталом та робочою силою, що існував раніше. Отже, прекаріат є результатом тих процесів, про які ми почали говорити у наслідок кризи 2007-2008 років, завдяки котрій стало видно виникнення настільки нестабільного і схильного до чергових криз економічного режиму, що робить неможливим будь-який подальший раціональний і стабільний, вже не кажучи про екологічний розвиток.
Запрошємо послухати звуковий файл передачі
Антон Марчинський