«Добрий брат» пізнається в біді. У цьому пресвідчилися українські військові, котрі отримали допомогу в реабілітаційному центрі «Добрий брат», що діє в місцевості Осєк на півночі Польщі. У травні Реабілітаційний центр «Добрий брат» нагороджено «Знаком пошани» – відзнакою Міністерства оборони України. Співзасновник центру Маріуш Марковський отримав нагороду за «значний особистий внесок в організацію та надання спеціалізованої медичної допомоги українським військовослужбовцям». У нас на зв’язку – Маріуш Марковський. Вітаємо Вас з цією відзнакою. Що для Вас особисто вона означає?
Маріуш Марковський: Передусім, ця нагорода означає те, що нашу працю, нашу діяльність помічено і доцінено. А завдяки цьому в Україні нас, власне, і будуть сприймати як тих, хто робить конкретну роботу. Це дуже важливо – адже ми працюємо для України і українців.
Коли ми з Вами вперше розмовляли, а було це в листопаді 2014 року, реабілітаційний центр «Добрий брат» тоді запросив на лікування 30-особову групу українських військових. Від того часу до сьогодні медичну та психологічну допомогу в центрі «Добрий брат» отримали 139 військових. Як Ви знаходите цих людей? З ким співпрацюєте?
Маріуш Марковський: Передусім, це список поранених з Високомобільних десантних військ. Ми практично від самого початку працюємо зі штабом ВДВ. Звідти отримуємо список солдатів поранених, після різних контузій тощо. І з цих списків ми вибираємо людей, яким можемо допомогти. А крім цього, оскільки нас вже добре знають українські волонтери, то вони теж надсилають свої списки.
Реабілітація та психологічна допомога українським військовим, котрі постраждали в ході бойових дій на Донбасі, відбувається в «Доброму Браті» в рамках програми «Війна калічить». Розкажіть, як це почалося.
Маріуш Марковський: До нас, як до української фірми (а я вже довгі роки веду бізнес з Україною), зверталися різні люди з проханням допомогти. І спочатку я підтримував фінансово різні акції в Україні. Але потім подумав – насправді я ж навіть не знаю, на що саме йдуть мої гроші, а з другого боку – маю сам таку можливість, щоб надавати допомогу жертвам війни. А тоді вже якось все запрацювало – я вигадав назву «Війна калічить» і запросив на реабілітацію першу групу, 33 хлопців. Спочатку то мала бути одноразова акція. Мені йшлося, щоб звернути увагу на проблему, велику проблему (яка, на жаль, не закінчується) – що з війни повертаються люди, покалічені як фізично, так і психічно. А потім виявилося, що є наступні групи, і, на щастя, теж з’явилися кошти на їхнє лікування.
Щоб запросити першу групу українських військових у 2014 році, Ви звернулися по фінаснову підтримку до своїх друзів, вклали теж власні кошти. Чи тепер ситуація з фінансуванням медичної та психологічної реабілітації солдатів змінилася?
Маріуш Марковський: Так, справді, коли до нас приїжджала перша група військових, то ніхто не хотів вірити, що взагалі можна щось таке зробити... Тому кошти покривав я та мої друзі. Тоді нашою діяльністю зацікавилася українська громада Ельблонґа та Ґданська. Вони побачили, що ми робимо, переконалися в тому, що це дає якісь ефекти... і дуже активно включилися у допомогу. Спонсорами наступних груп була вже в основному українська громада в Польщі. А від 2015 року ми відкрили в Україні Благодійний фонд «Добрий брат», на цей рахунок теж можна перераховувати гроші, за які ми реабілітуємо українських хлопців. У Львові «Добрий Брат» провів дві благодійні акції – вертеп у січні, та концерт у травні. Завдяки цим подіям нам вдалося зацікавити діяльністю центру як спонсорів, так і взагалі – людей, щоб вони дізналися про нас.
Через реабілітаційний центр «Добрий брат» пройшли 139 українських військових. Кожен – це окрема історія. Історія війни, рішення на цю війну йти та історія порятунку. Чи є історія, яка Вас вразила, яка потрясла?
Маріуш Марковський: Так, є історія, яка мене надзвичайно вразила. У нас лікувався один хлопець зі спеціальних військ. Його поранено на полі бою. Там він лежав увесь день. Наступного дня його витягли з-під обстрілу, але в машину, яка його мала завезти до шпиталю, влучила граната.. І ця машина розірвалася зовсім близько біля того хлопця, люди, які їхали нею, відповідно, загинули, а він залишився. Впродовж двох днів він буквально повз по полю, йти на міг, бо мав досить серйозне поранення. Потім його підібрали інші санітари, знову мали перетранспортувати машиною, та машина теж підірвалася на бомбі... Але він врятувався, він вижив. Цей хлопець мав дуже сильне бажання вижити... і, певно, десь записано, що він мусить жити далі.
Ви вже довгі роки співпрацюєте з українцями у бізнесовій галузі. Як Вам працюється з українцями? Яким є ставлення до поляків?
Маріуш Марковський: Відверто скажу, що співпрацюю з Україною 22 роки і жодного разу не бачив, не відчув від звичайних людей якоїсь недовіри, ворожого ставлення, якогось поділу, мовляв, я – українець, а ти – поляк. Українське суспільство теж змінилося, в такому плані свідомості. Особливо після двох зривів зауважую в українцях зміцнення патріотизму, і – я б сказав –рішучості. Вони вже не є народом, що все стерпить... Колись, знаєте, я навіть говорив своїм знайомим – «ну чому ви такі терплячі до влади тощо?». Тепер бачу, що терпець їм урвався. А ще, після російської агресії, українці дуже-дуже позитивно сприймають поляків... і кажуть, що добрий брат є у Польщі, а не «старший брат».
Яна Стемпнєвич