Підписання угоди в Ґданську 31 серпня 1980 року – це одне з чотирьох Серпневих порозумінь, на які в той час уряд Польської Народної Республіки пішов зі страйковими комітетами польських робітників. Перше порозуміння, з 30 серпня – підписано у Щеціні, 31 серпня – саме в Ґданську, а згодом, 3 вересня, у місті Ястшембє-Здруй та 11 вересня в Катовицях.
Підписання порозумінь у Ґданській корабельні закінчило двомісячну хвилю страйків, що тривали по всій Польщі. Започаткувало також процес повалення комунізму в Польщі та посередньо допровадило до зміни державного ладу не лише над Віслою, але також в інших європейських країнах, що входили до складу комуністичного блоку держав. Урядова делегація погодилася, серед іншого, на створення нових, незалежних, самоврядних профспілок, право працівників до страйку та обмеження цензури. Прийнято також запис, що нові профспілки визнають провідну роль у державі Польської об’єднаної робітничої партії.
Від урядової сторони, свій підпис під серпневими порозуміннями поставив Мєчислав Яґєльський, натомість Страйковий комітет представляв Лєх Валенса – співзасновник і перший керівник профспілки «Солідарність». Валенса з радістю сповіщав про великий успіх, тим паче, що порозуміння вдалося досягнути без кровопролиття, шляхом переговорів: «Я із задоволенням можу сказати, що наш спір ми завершили без силового варіанту, шляхом переговорів та завдяки нашій переконливості. Ми доказали, що коли є бажання, поляки завжди знайдуть шлях порозумітися. Ми розраховуємо, що підписані порозуміння будуть ретельно і повністю дотримуватися», – говорив Лєх Валенса.
Однак, в цьому випадку можна сказати, не так сталось, як гадалось, оскільки згодом, ситуація кардинально змінилася, оскільки комуністична влада, в 1981 році, ввела воєнний стан. Коли сім років пізніше папа Іван Павло ІІ з паломницьким візитом відвідав свою батьківщину, профспілка «Солідарність» була вже делегалізована, а її діячі опинилися хто в підпіллі, хто за ґратами. Тому не дивно, що в своїй промові у Ґданську папа повернувся не лише до серпневих порозумінь, але й до трагічних подій з грудня 1970-го року, коли міліція і армія жорстоко придушили протести робітників:
«Ґданське порозуміння залишиться в історії Польщі проявом дедалі більшої свідомості трудящих щодо всього суспільно-морального порядку на польській землі. У своїх витоках вони повертаються до трагічних подій з грудня 1970 року, і надалі залишаються завданням, яке слід виконати», – наголошував папа Іван Павло ІІ.
Дедалі більша свідомість поляків саме й стала рушійною силою в боротьбі з ненависною і диктаторською комуністичною системою – згадують сьогодні учасники ґданських подій. Дозвіл влади на існування незалежних профспілок фундаментально змінив ситуацію робітників у Польській Народній Республіці – підкреслює свідок тамтешніх подій Станіслав Ґадомський: «Це, напевно, історичний момент. Здійснений тиск на владу був великою подією, оскільки влада у виконанні комуністів була диктаторською, а в робітника не було ніяких прав. Тому можливість заснування профспілок та відстоювання робітничих свобод і привілеїв мало вирішальне значення», – згадує учасник подій.
Однією з найбільш яскравих особистостей тамтешніх подій, окрім Лєха Валенси та покійної вже Анни Валєнтинович, є славнозвісна Генрика Кшивонос – машиністка трамвая, яка в цей історичний день зупинила машину зі словами: «Цей трамвай далі не поїде». Сьогодні пані Кшивонос згадує: зупинила трамвай, хоч насправді побоювалася реакції пасажирів: «Як дівчина, яка вийшла зі своїм хлопцем прогулятися, і все думає – кохає він мене чи не кохає, так і я, всю дорогу, на кожній зупинці, думала, що мені робити, їхати чи не їхати. Натомість, коли я вже сказала пасажирам, що хочемо підтримати корабельню і страйкарів, люди почали аплодувати – це була зовсім інша ситуація», – говорить Генрик Кшивонос.
Історик професор Войцєх Рошковський звертає увагу, що до підписання серпневих порозумінь дійшло у надзвичайно складний період: «Цей спалах у Польщі відбувся у доволі незручній міжнародній ситуації, яка аж ніяк не сприяла подіям. Обов’язувала доктрина Брежнєва, радянські війська були заангажовані в Афганістані, в принципі, ми мали початок нової холодної війни. І, власне, в такий час, мільйони поляків заявили про свою позицію, мовляв: досить офіційній брехні та дедалі гіршим умовам життя. Нині про це забувають, але я хочу підкреслити, що Берлінська стіна завалилася саме тому, що дев’ять років швидше виникла «Солідарність», яка заперечила могутність комуністичної системи. «Солідарність» завдала комунізмові найбільшого, ідеологічного удару», – підкреслює історик.
Колишній прем’єр-міністр Польщі і колишній президент Європарламенту Єжи Бузек підкреслює, що події 1980-го року, і виникнення незалежної профспілки «Солідарність», змінили Польщу: «На мій погляд, усі в державі, в певному сенсі, відчувають цю величезну спадщину, яку залишила «Солідарність». Звичайно, ми шкодуємо, що не в усіх була можливість скористатися цими надзвичайними змінами, до яких привела активність мільйонів польських громадян. Напевно, нині серед нас, тут у Польщі, не бракує також і тих, хто розчарувався. Але при таких грандіозних, історичних змінах назагал так буває. Тепер треба докласти зусиль, щоб виконати якомога більше очікувань тих, хто колись боровся за ці зміни», – звертає увагу колишній прем’єр Польщі.
Список 21-ї вимоги, який влада Польської Народної Республіки підписала з представниками страйкуючих робітників, відкривав постулат створення вільних і незалежних профспілок. Інші вимоги стосувалися дотримування конституційних прав і свобод, ліквідації партійних привілеїв та поліпшення побутових умов поляків.
Владі нелегко було погодитися на вимоги робітників, бо були вони не лише економічного, а саме політичного характеру.
У 2005 році Сейм встановив 31 серпня державним святом – це День Свободи і Солідарності.
Л.І.