На головному польському військовому некрополі – варшавському кладовищі Повонзкі, у частині, що називається Лончка, невдовзі розпочинається ексгумація решток найімовірніше дев’яти вояків УПА, які були розстріляні комуністами в 50-х роках ХХ століття. Українці були поховані у колективній могилі в тому місці, де ховали розстріляних членів польського антикомуністичного підпілля, так званих «виклятих солдатів».
Як, з огляду на трагічну польсько-українську історію, вшанувати поховані на Лончці жертви комуністичного режиму, якими також стали вояки УПА, аби це не викликало болісних контраверсій?
На думку польського політолога Пшемислава Журавського вель Ґраєвського, це – неабиякий виклик і уникнути контраверсій не вдасться, допоки живі свідки трагічної польсько-української історії 40-х років ХХ століття. Можна лише спробувати ці контраверсії мінімізувати.
– Це великий виклик. Ми маємо справу з історичним виміром, який пов’язаний із фактом, що історія УПА часів Другої світової війни та років одразу після неї – це історія як злочинних дій, так і дій героїчних. Отже, передусім, належить перевірити, наскільки це буде можливо, рештки яких осіб були знайдені. Якщо ці люди не обтяжені жодними історіями, пов’язаними зі злочинами, то, вважаю, що ми маємо до цих осіб поставитися як до солдатів підпільної армії, які боролися проти радянської навали і поневолення Польщі та України, та віддати їм належну шану. Проблема з’явиться, коли буде доведено, що ці люди в своєму життєписі мали як боротьбу – гідну увіковічення, так і вчинки гідні засудження. Тоді цю проблему буде вирішити важче, – говорить публіцист.
Польський професор наголошує, що дискусія на цю тему може по-різному вестися в колі експертів та істориків і в широкому суспільному гроні, зокрема в ЗМІ, тим більше, що у Польщі сьогодні триває передвиборча кампанія, і це питання може бути в ній використане. Отже – нині – не найкращий час для дискусії на ґрунті правди.
– Але цей виклик не короткостроковий, а довгостроковий, і сьогоднішні обставини промайнуть, а виклик залишиться. Тому варто пам’ятати, що історія буває складною, в ній є елементи як героїчні, так і злочинні. Слід намагатися відділити одне від другого, і там, де не постраждає моральний вимір – віддати належну шану всім жертвам, – вважає Журавський вель Ґраєвський.
Політолог нагадує, що впродовж століть, від конфліктів Польщі та України вигравала лише одна держава – Росія.
– Варто до цього поставитися як до спільної долі поляків та українців, без огляду на те, що вони в ті часи один про одного думали, та які почуття мали один до одного. В результаті виявилося, що на польсько-українській боротьбі скористалася лише Москва – це має ширший історичний багатовіковий вимір, ще від конфлікту Речі Посполитої із Військом Запорізьким. Результат був однаковим – перемагала Росія. Тому в цьому вимірі – спільне поховання, або захоронені поруч останки поляків і українців на Лончці, мають символічний вимір. Я пригадую момент повалення у Львові пам’ятника Леніну, тоді з цоколю пам’ятника випали рештки могил польських та українських солдатів, які загинули під час боротьби один проти одного в 1918–1919 роках. Ці рештки були закладені до підвалин пам’ятника в якості уламків, вантажу. Тобто польсько-українська боротьба стала підґрунтям для встановлення пам’ятника творцеві тоталітарного більшовизму в місті, за яке воювали між собою поляки та українці, – нагадує професор.
Пшемислав Журавський вель Ґраєвський вважає, що окрім морального та історичного, є також і третій вимір – політичний.
– Наївно вважати, що росіяни не будуть використовувати кривавих сторінок польсько-української історії в своїй імперській політиці і щодо поляків, і щодо українців. Слід чинити рішучі дії, аби цього не дозволити. Це завдання для польських та українських еліт, а також для спецслужб обох держав – гасити у зародку будь-які починання Москви, які мають на меті посварити поляків та українців на ґрунті трагічної історії – чи то геноциду на Волині, чи то боротьби в Бескидах, чи то виселення українського населення з теренів, які після Другої світової війни залишилися в Польщі. Адже ставкою в цій грі є життя та свобода обох наших народів. Або ми спільно протиставимося цій загрозі, або за декілька десятків років будемо відкопувати чергові поховання польських та українських жертв та переплетені між собою останки, – попереджає політолог.
На думку польського публіциста, це останнє послання – головне. Звичайно, воно буде порушуватися у природний і правдивий спосіб тими злочинами, які мали місце на Волині, чи в Східній Галичині, чи пізніше. Але, за словами Пшемислава Журавського вель Ґраєвського, "причини того конфлікту вичерпалися, вони нині не існують, і лише пам’ять про нього затьмарює польсько-українські відносини. А сьогодні – інтереси наших народів абсолютно співпадають, і немає жодних підстав до продовження цього конфлікту – і це слід всім усвідомлювати", – підсумовує політолог.
Анатолій Зимнін