Його подорож власним автомобілем тривала кілька тижнів, він проїхав 4 тисячі кілометрів й привіз цікаві історії і нові спостереження. «Я помітив зміну. Українці погодилися з втратою території», – сказав Павел Решка в ефірі програми PolskieRadio 24.
Павел Решка: Я подумав, що журналісти відвідують цю країну в окремих точках: коли щось відбувається на Майдані – прилітають до Києва, оселяються в готелі «Україна» і все мають на місці. Коли справа стосується біженців, то стараються долетіти або доїхати до Харкова, коли щось у Слов’янську – прямують туди. Але вони не помічають розміру України, не можуть ретельно придивитися і не мають такої свободи, щоб зупинитися, коли побачать щось цікаве, повернути наліво чи направо.
Журналіст розповів про свої враження від пересування українськими дорогами, дуже неоднорідні, у залежності від місця.
Павел Решка: По-різному. Ми почали з Волині: Луцьк, Берестечко, потім Київ, Харків, Слов’янськ, Курахове і – вже без автомобіля – Піски, Донецьк і Горлівка. Знову машиною: Дніпропетровськ, Одеса, ще раз Київ, Дрогобич і Львів. Вдалося проїхати навколо України й іноді це шокувало: моментами доріг зовсім немає, особливо на півдні. Нам здавалося – якщо доїхати до міжнародної траси Донецьк–Дніпропетровськ–Кишинів – це матиме щось спільного з автошляхом. Тим часом, цієї дороги просто немає. Там великі ями – на півлюдини і я всіх застерігаю не їхати туди вночі. Я бачив багато машин з відірваними колесами. Триста кілометрів проїхав за 10 годин: від ранку до ночі, середня швидкість – 30 кілометрів на годину. Потрясаючим було в’їхати до Дніпропетровська: там дуже багато грошей. Над річкою – щось схоже на Мангеттен, хмарочоси, фантастичні автомобілі, а 20 кілометрів за містом – немає дороги.
Павел Решка вважає, що стан доріг може вказувати на глибшу проблему української держави і суспільства.
Павел Решка: На мою думку, це символічно свідчить про масштаб технологічної катастрофи в цій країні і зловживань, які там були. Бо не можна заробляти таких великих грошей, їздити такими машинами й споруджувати такі будинки. Те, що крадуть – одна річ, але що все вкладають у свою кишеню і зовсім не дбають за країну, щоб навіть не зробити дороги до свого міста – це дивує. Крім цього, враження – прекрасні: ми чуємо про чорноземи, степи – я міг вийти і глянути на все, завдяки тому, що подорожував автомобілем. Не жалію, хоч машину треба ремонтувати – зокрема, підвіску і гальма.
Польський журналіст Павел Решка побував в Україні торік і нещодавно, при нагоді автомобільної поїздки. Як каже, протягом кількох місяців ця країна стала іншою.
Павел Решка: Змінилася так, що коли я був в Україні попередньо, то від людей рідко можна було почути, що вони погоджуються, що частина територій до них не повернеться або це дуже довго триватиме. А тепер мої знайомі, друзі кажуть: це – частина країни, заражена гангреною, весь Схід треба відрізати, завести порядки у себе, а тоді побачимо. Я не сподівався таке від них почути. Це – сумна, драматична зміна. Видно втому від війни. Єдиною людиною, яка говорила інакше, був лідер «Океану Ельзи» Святослав Вакарчук, з яким я мав нагоду розмовляти.
Павел Решка також додав, що на Волині він уперше пересвідчився, що не всі українці хочуть брати участь у війні і готові це робити.
PR24/Н.Б.