Поки в Росії Владімір Путін звертається зі щорічним посланням до Федеральних Зборів, всіляко підкреслюючи, що Крим був, є і буде російським – Варшаву відвідав радянський розвідник-утікач, письменник в жанрі історико-документального роману Віктор Суворов. Письменник, зокрема, заявив, що Владіміру Путіну залишився всього один рік і що Росію чекає невдовзі розпад. У польській столиці Суворов був головним гостем Ярмарку історичної книги.
УСПР: Перше питання стосується Вашої останньої книжки, що з’явилася в Польщі – «Алфавіт Суворова». У ній Ви виділяєте історичні персонажі ХХ століття, які, на Вашу думку, значно вплинули на історію нашого регіону. І от цікава тенденція – кожен із них, з точки зору історії України, або злодій, або нейтральний персонаж. Невже така фатальна в України геополітика, що немає добрих героїв?
ВС: Якщо ми дивимося на мапу Європи, то бачимо, що і Польща, і Україна знаходяться між двома жорнами, що душать їх. З одного боку – Гітлер, з іншого – Сталін. Ось такі хлопці, а населення цих країн стоїть між двох вогнів. Якщо ти за Гітлера – то ти поганий, але якщо ти за Сталіна – то ти теж недобрий. Так починається війна всіх проти всіх. Українці проти поляків і навпаки – щоб вижити. Тобто відбувається зіткнення всіх. Інший приклад, який я завжди згадую – як же добре жити в Португалії! Ми живемо на кінці континенту, нас ніхто не зачіпає. Отже, коли говоримо про геополітику, мені дуже прикро, що і Польща, і Україна знаходяться у такій ситуації, що вони змушені воювати століттями: то шведи якісь прийдуть, то турки, то Піотр. Але я сподіваюся, що і народ Польщі, і народ України знайдуть свій шлях до демократії. Народ України прокинувся.
Але от Ви підкреслювали вже не один раз, що Путіну залишився рік і що Росія розпадеться. У зв’язку з Україною, як виглядає цей Ваш прогноз?
Коли ми дивимося на Україну, то говоримо – от це захід України, а це її схід, і вони досить різні. Я навчався в Конотопі у четвертому класі, вчився в Києві, у Вищому загальновійськовому командному училищі, але теж служив у Чернівцях. Тому я знаю, що таке схід України, а що таке – захід. І з будь-якої точки зору це дуже різні, історично, навіть ментально, території. А от російські політики, бачачи це, говорять: такі різниці допровадять до розпаду України. На це хтось розумний сказав: є чеченці, вони такі, є якути – вони інші, чукчі – ще інші, є ще удмурти, татари й багато хто в Росії. Якщо вже Україна повинна розвалитися, то Росія мала це зробити багато років до неї. Росія – значно більш фрагментарна, ніж Україна. До речі, згадаймо радянський гімн – «Союзом незламним республіки вільні навіки з’єднала Великая Русь». Так ось – колись українці зберуться по грошику, і встановлять Путінові величезний пам’ятник, бо він своїми діями з’єднав Україну. Українців стало більше – ось хоча б на одного мене. Я був росіянином, тепер я українець. У нас – спільне лихо, спільна загроза, які сполучили нас усіх. І тому тепер я – українець, моя дружина – українка, мої діти й онуки – всі українці, навіть два мої коти – теж українські коти.
Ну а якщо серйозно – Росія дійсно різна, і Далекий Схід, і Сибір, і європейська частина – то що ж таки тримає їх сьогодні разом у державі, яка зветься Російською Федерацією?
Нічого. Ось так, дійсно, нічого! Є центр, який поглинає всі соки і далі викидає всі мільярди в Лондон, у Париж, на узбережжі Середземного моря, у яхтах тощо. Річ у тім, що є єдина система збору податків, а правильніше – данини, що зосереджена в руках Путіна. Є ще регіональні лідери – вони не мають свого бюджету: вони збирають данину на своїй території, висилають у Москву, а потім із Москви їм висилають якісь гроші. Так працює ця система. Але вона довго не працюватиме, це не магнітна сила, це протиприродна сила, яка прийде в руїну.
І останнє запитання – ми зараз бачимо трансформацію в російському суспільстві, що стосується ставлення до сусідів, до себе самих зрештою. Яким чином росіяни зможуть пережити ці ненайкращі трансформації себе, у випадку позитивного сценарію демократизації Росії, і якщо так, то за скільки?
Я маю досить песимістичний погляд на Росію в теперішню історичну епоху. Саме через те, що я був дещо оптимістично налаштований щодо неї у 2011 році, впродовж протестів на Болотній площі. Але протест має завжди виділити зі свого середовища лідера, який міг би осідлати цю хвилю й повести народ у потрібному напрямку. Але російський протест, на жаль, тоді не виділив зі свого середовища лідера, тому протест пішов на спад. І що зараз буде – я не знаю. Мені насправді дуже шкода своєї країни. Те, що я бачу, мене пригнічує, я не можу добре спати вночі. І, певно, не тільки я, а й ті, хто любить свою батьківщину. Їм не дуже приємно спостерігати за цим спалахом чистісінького ідіотизму. «Ну, давайте», – мовляв, – «бандерівців ловити». Та Боже ж мій, подивіться на свою країну, в Росії й без України своїх націоналістів і поганих людей повно.
Розмовляв Ігор Ісаєв
Слухайте звуковий файл!