Впродовж трьох тижнів, від 4 до 28 листопада, українські солдати, офіцери лікувалися та проходили реабілітацію у міцевості Осєк, неподалік Ґданська, що на півночі Польщі. Військових запросив Маріуш Марковський, співвласник медично-реабілітаційного центру «Добрий брат». Про себе каже, що більше часу проводить в Україні, ніж у Польщі:
- Я вже 20 років займаюся бізнесом з українцями. В Україні у мене чимало друзів. Тепер, коли спостерігаю за цією війною і розумію, що Україна сьогодні – дуже слабка в економічному плані держава, то теж дуже добре усвідомлюю, що там немає коштів на реабілітацію поранених у боях солдатів. Усі кошти йдуть на війну з агресором. Тому й з’явилася ідея – зробити добру справу... З одного боку, усі герої отримують медалі (посмертно або ж прижиттєво). Але ж їм теж треба допомогти – на цій війні вони зазнають не тільки фізичних, але й психічних каліцтв. Отже, чому б не запросити українських героїв на лікування та реабілітацію до нашого центру? – подумав я.
Але від ідеї до її реалізації шлях виявився довгим, зізнається Маріуш Марковський:
- Історія дуже цікава.... Коли я вже прийняв це рішення, то спочатку я поговорив зі своїм партнером, співвласником центру, і запитав, чи він погодиться прийняти українців на лікування за мінімальні кошти. Він погодився. Потім я сів, порахував, скільки коштуватиме це лікування. Я хотів запросити 30 осіб... Потім написав листа до Генерального штабу, що ось така справа, ми готові прийняти на лікування 30 солдатів. Але відповіді не було... Гаразд, подумав я, українська держава зайнята війною, тож треба шукати інших шляхів. І пригадав про своїх друзів-українців, колишніх десантників. Після цього вони взяли справу у свої руки. Відписав до мене командувач десантними військами, вислав список 44 солдатів. Я прочитав цей список з описом поранень, сів і заплакав – вони не кваліфікувалися до нашого центру. Я віддав цей список нашому лікарю-реабілітантові, він визначив тільки 7 осіб, які можемо взяти на лікування. Але випадково по телевізору я побачив полковника Петра Потєхіна, котрий, зрештою, теж був у списку і який теж мав настільки серйозні поранення, що не кваліфікувався... І тоді я зрозумів, що мені дали опис поранень і хвороб, з якими солдати потрапили на лікування в Україні. Тоді ми почали дзвонити до кожного солдата індивідуально і розпитувати про їхній стан. Так вдалося набрати 28 осіб.
Про поранення полковник Петро Потєхін каже, що переважна більшість десантників зазнала їх у серпневих боях.
Варто додати, що лікування, реабілітація, лікарські консультації, а також дорога з України до Польщі приватним бусом – все профінансовано за приватні кошти Маріуша Марковського та приватних бізнесменів. Як каже співвласник медичного центру «Добрий брат», хоча це була його приватна ініціатива, але – має надію – матиме вона глобальніше значення:
- Я б хотів, щоб це мало ширше відлуння... Ми, поляки та українці, маємо дуже складну історію. Але ці складна історія повинна залишитися історією, її треба шанувати, а історики – нехай її досліджують. Натомість у XXI сторіччі, коли маємо настільки складного, небезпечного сусіда, ми повинні бути друзями. Я б дуже хотів, щоб поляки та українці зрозуміли – ми дуже близькі народи. Тому давайте писати нову історію.
Запрошую послухати звуковий файл передачі
Яна Стемпнєвич