27 квітня тепер є важливою датою для польської історії – у цей день папа Франциск канонізував свого попередника, Івана Павла ІІ. Що для польського суспільства значить Святий Іван Павло – про це говоримо з Лукашем Ясіною, публіцистом видання «Kultura Liberalna» та викладачем Люблінського католицького університету.
Недільна канонізація Івана Павла ІІ багато значить для віруючих поляків. А що вона означає для світської частини польського суспільства?
- Передусім, доволі важко визначити, де у Польщі проходить поділ між релігійною та світською частиною суспільства. Хоча б тому, що для частини поляків, які декларують свою віру та релігійність, ця канонізація має виключно світський вимір. Більшість мешканців країни над Віслою, не важливо чи вважають вони себе віруючими людьми, чи ні, ставиться до Івана Павла ІІ як до національного героя, найвідомішого поляка в історії, отця народу. Релігійні аспекти канонізації для них мають зовнішнє, ритуальне значення. Прикро про це говорити, але люди, які займаються Іваном Павлом ІІ саме як католицьким святим, - у меншості. Тому, я вважаю, недільна канонізація для поляків це в першу чергу національне свято, бо хтось з представників країни опинився у центрі уваги усього світу.
У Польщі Івана Павла ІІ знають перед усім завдяки його боротьбі з комунізмом, підтримці польського суспільства під час військового стану, трансформації. Натомість, чи поляки цікавляться більш глобальною спадщиною папи?
- Поляки знають Івана Павла ІІ як людину, відкриту на увесь світ, яка багато подорожувала, про яку скрізь можуть сказати кілька слів. Але це така дуже національна, а не релігійно-духовна гордість. Для мешканців країни над Віслою папа це в першу чергу «наш хлопець, який зробив кар’єру». Що стосується решти, у Польщі рівень усвідомлення ідей Івана Павла ІІ є дуже низьким. Поляки, не враховуючи духовенство та випускників католицьких університетів, не знають, які енцикліки видавав Іван Павло ІІ, що він говорив про екуменізм, суспільну етику, жінок, родину. Якщо знають щось поза «польськими сюжетами», то це те, що папу не впустили до Росії, що він відбудовував Католицьку церкву на давніх польських кресах (землях, які колись входили у склад Речіпосполитої Польщі), чули також про діалог з юдеями. Поляки пишаються папою-святим, але так насправді не мають жодного поняття, чому пишаються.
А як в такому разі виглядає рецепція ідей Івана Павла ІІ у сучасній польській Католицькій церкві? Перед канонізацією у пресі розгорнулася дискусія на цю тему, і її підсумки – поведінка польських ієрархів далека від ідеалів Кароля Войтили.
- Ситуація не є такою поганою. Іван Павло ІІ врешті-решт був людиною консервативною, а не таким лібералом, як його тепер зображують деякі газети. Більшість польських єпископів були призначені папою-поляком, найвищі ієрархи місцевої Церкви були його близькими співпрацівниками. Але у нас імплементація спадщини Івана Павла ІІ ніколи не настала з об’єктивних причин. Він був для нас батьком народу, а не Церкви. Ми не слухали, що він казав, лише прославляли його. Хоча, після його понтифікату польська церква однак є більш відкритою, ніж 30 років тому. Наша церква, колись дуже провінційна, тепер стала, можна сказати, найбільшою церквою у світі – понад 10% католицьких священників це поляки. Друга річ – ніхто вже не зможе знищити екуменізм у польській церкві. Поза одиничними випадками, вже немає ієрархів, котрі б проголошували антисемітські гасла. То краще, то гірше, але відбувається діалог між польськими католиками та протестантами й православними.
Ще кілька років тому, після смерті Івана Павла ІІ, польські соціологи часто оперували терміном «покоління JP II/ІП ІІ». Вони доводили, що люди, які народилися у Польщі після того, як Кароль Войтила став папою римським, мають інший, відмінний тип духовності, а звідси - й поведінки. Сьогодні ж все частіше говорять, що таке покоління не існує. Де ж правда?
- Існує кілька визначень «покоління ІП ІІ». Найпростішим є визначення історичне: це люди, які народилися у перші роки понтифікату Івана Павла ІІ, які виховувалися під час його понтифікату і які не пам’ятають католицизму перед папою-поляком. Соціологи закладали, що це все мало чинити духовний вплив на нову генерацію поляків. Проте, як бачимо зараз, у духовній площини такого покоління не існує. Сучасні 30-річні - це не те покоління поляків, яке принесло країні духовне відродження чи специфічне релігійне послання. Якщо ці люди і взяли щось від Кароля Войтили, то це не його духовність, але його погляд на світ – відкритість, але у поєднанні з певним консерватизмом. Колись такі речі важко було узгодити між собою, тепер це популярна постава у правих політичних колах. Я бачу проблему в іншому: культ Івана Павла ІІ не пробивається до молодих людей. Сучасні 20-річні майже його не пам’ятають і треба подумати, що вони візьмуть зі спадщини Івана Павла ІІ.
Якими є Ваші враження від самої урочистої меси? 27 квітня папа Франциск канонізував Івана Павла ІІ та Івана ХХІІІ, але, маю таке враження, канонізація другого у Польщі майже не була зауважена.
- Це був двічі день двох пап: двоє були канонізовані, двоє присутні на площі святого Петра: Франциск та Бенедикт XVI. Це прикро, що канонізація Івана ХХІІІ пройшла у Польщі майже непоміченою, адже ця людина багато зробила для нашої країни. Він визнав польський характер земель довкола Ґданська та Вроцлава, підтримував Польщу у 60-і роки. Але любов поляків до Івана Павла ІІ як до отця народу є настільки великою, що ніхто інший просто не міг бути поряд з ним у цей день. Але полякам можна це вибачити, багато постатей відійшло у тінь у порівнянні з Каролем Войтилою. У комуністичні часи лідером польської Церкви був кардинал Стефан Вишинський, беззаперечний авторитет для всіх місцевих католиків, Іван Павло ІІ порівняно з ним тоді був на другому місці. Сьогодні ж вже мало хто згадує про Вишинського.
Релігійні польські публіцисти пишуть, що канонізаційна процедура Івана Павла ІІ була скорочена хоча б тому, що сучасна Католицька церква дуже потребує саме такого святого. І що після неї Польща має додатковий шанс на релігійне відродження. Чи можливе, що Святий Іван Павло стримає процес секуляризації польського суспільства, який розгортається останніми роками?
- Тут є кілька різних аспектів. Передусім, як я вже згадував, ця канонізація не буде мати великого впливу на релігійність поляків, бо самі поляки не сприймають цю подію у релігійних категоріях. По-друге, секуляризаційні процеси у Польщі не відбуваються за таким же сценарієм, як на Заході. Поляки може й перестають ходити до церкви у неділю, молитися та дотримуватися посту, але духовність у них залишається. На відміну від британців чи французів, поляки є народом, який досі шукає свій сакрум. Якщо щось зміниться у польській релігійності найближчим часом, то це буде пов’язане не з канонізацією Івана Павла ІІ, а з політикою нового папи Франциска. Те, що Франциск канонізував нашого папу, для поляків свідчить, що це досі та сама церква, до якої ми звикли належати за часів Івана Павла ІІ.
Олена Бабакова