Вже багато років в Об’єднаній Європі існує тенденція – більше повноважень для місцевого самоуправління. У процесі підготовки вступу до ЄС латвійська місцева адміністрація отримала більше повноважень, а також нові схеми фінансування свої проектів.
Яніна Ялінська, голова Дауґавпілської крайової думи, згадує, що на початку 90-х були три важливі моменти: це вільні вибори місцевих депутатів, дозвіл для самоуправлінь ухвалювати місцеві бюджети та залишати на місці частину податків.
- Є податок від нерухомості, він залишається на місцях та не переказується до столиці. Плюс ми ще отримуємо 80% прибуткового податку, це теж немало. З них і формується місцевий бюджет. Коли ми щороку ухвалюємо місцевий фінансовий план, то найбільші витрати призначаються на освіту – десь 40% коштів. У нас - багатонаціональний край, ми маємо латвійські, російські та польські школи. Решта витрат це комунальне господарство, розвиток інфраструктури, залучення європейських фондів. В принципі, ми зараз доволі вільні у виборі цілей, на які можемо витрачати місцеві кошти. Щоправда медицина залишається поза нашими компетенціями.
Праця місцевого самоуправління обертається довкола планування, пошуку фінансування та розподілу коштів. Важливою допомогою для регіональних бюджетів є єврофонди. Зараз латвійські місцеві адміністрації займаються розробкою проектів, на які б хотіли отримати фінансування з Брюсселя, адже з наступного року ЄС житиме за новим бюджетним планом на 2014-2020 роки:
- Аби отримати гроші від ЄС, ми повинні брати участь у конкурсах. У рамках старого бюджету ми отримували квоти на кожну волость. Звісно, ми за те, аби й у наступному бюджеті хоча б третина грошей це була постійна квота. Якщо брати участь у конкурсах, є багато конкурентів, плюс ми втрачаємо фінансові та людські ресурси, які витрачаються на підготовку планів, а не на реалізацію. Оце власне проблема – міністерство у Ризі вважає, що це воно має отримувати квоту і її розподіляти, самоуправління, звісно, воліли б отримувати фінансування напряму.
Європейські фонди це не подарунок – аби виграти конкурс, треба подати детальний проект, його бюджет, отримати оцінку кількох інстанцій. Не менший виклик – це звітування за виконання проекту. Проект треба спочатку «проштовхнути» на рівні країни, аби пізніше уряд домовляючись з Єврокомісією про квоту для себе, мав на увазі й фінансування планів місцевих адміністрацій. Заступник голови Дауґавпілської крайової думи Арвід Кутсенс згадує, що не всьому вдалося навчитися ще перед 2004-м роком, більшість навичок здобувалися вже на практиці:
- Інколи є якась програма, але у перші 2-3 роки ми бачимо, що вона не працює. Це нормально: коли програма готується, є одна ситуація, а потім вже інші реалії. Поки ми можемо перекидати кошти між програмами в рамках квоти, і зацікавлені, аби так було й надалі. Звітування про витрати фондів це взагалі окрема історія, про це можна посібники писати, зрештою і пишуть. Але ми вже якось звикли до цих правил гри.
У роботі будь-якої влади, втім місцевої, є важлива річ – звітність. Як латвійці можуть дізнатися про підсумки праці місцевих чиновників?
- Ми інформуємо місцевих мешканців через сайт, раз на місяць видаємо газету, один випуск на рік це звіт про зроблену роботу. Маємо традицію у лютому-березні проводити зустрічі з громадянами, на яких кожен може запитати про виконання проектів. Зустрічі відбуваються на рівні волостей, участь беруть керівники думи та депутати.
До речі, працівники латвійського місцевого самоуправління вже кілька разів робили тренінги для українських колег. Чи на їхню думку Україна готова долучитися до європейської родини? Яніна Ялінська:
- Я думаю так, адже цього вже хочуть самі українці. Україна це європейська країна, вона має бути у тісному контакті з ЄС.
Олена Бабакова