Дмітрій Водєнніков – відомий московський поет. "Я хочу, аби Росія припинила існувати у ментальному мракобіссі, у якому вона тепер знаходиться", – цього прагне митець.
– Говорячи про путінську Росію, не можна сказати, що це – жахливе пекло. Ти ходиш вулицями, говориш те, що ти думаєш, те, що хочеш сказати. Тобі не закриті жодні інформаційні виходи. Було би дивно заламувати руки й говорити, що ти є в лещатах. Ні. Ти бачиш тенденцію, і живеш надією, що вона тимчасова і що за нею навіть стоїть якийсь сенс. Нічого надзвичайного на побутовому рівні не відбувається, – каже він.
– Та два роки тому я зрозумів, що мені не подобається те, що відбувається навколо. Це стосується засудження панк-групи «Пуссі Райот». Так само мені не подобається поведінка влади: певний внутрішній демократ в мені протестує. Я бачу, що був певний сплеск обурення щодо того, що відбувається в моїй країні – а нині він пішов на спад. Тим не менше, цей сплеск залишається на розсудливому рівні – це не розмови бабусь, а справжнє обурення людей, що мислять.
– Я хотів би хоч якогось зближення з європейськими й американськими цінностями. Не можна сказати, що цього в Росії нема, але я би хотів, щоби людям дійсно дали можливість висловлюватися, виходити, врешті-решт, на демонстрації. І щоби цих людей не сприймали як тих, кого можна нагодувати, обдурити й зробити слухняними.
– Мені сподобалася Україна, я розумію, що вона тепер переживає не найкращі часи. Але мені здалося, що там є більші підстави, аби вважатися вільною країною. При всіх від’ємних царинах нашої спадщини – а ми ж виросли з одного шинелю, зовсім не гоголівського, як розумієте, ми всі несемо сумні родові історії – але мені здалося, що саме в той час, коли я був в Україні, там було легше й вільніше. Я думаю, що і Росії, і Україні, треба шукати шляхів до подолання травм і ставати адекватними, в таких питаннях, як-от ґендеру.
– Я думаю так, що кожна зміна у твоїх сусідів спричиняє зміну в тобі. Ось ви зараз підходили до мене на поверх, а уявіть собі, якби всі сусіди скидали сміття в себе на порозі – ви би й не пройшли до мене. Цю метафору можна продовжити. Так само і з державами, якщо змінюється щось у твоїх сусідів, змінюється й у тобі, на краще або на гірше. Якби щосб відбулося в Україні, то знизився би певний рівень дикості й у Росії. І відповідно навпаки: коли ми зробимося більш цивілізованими, то й Україну омиватимуть інші ґольфстріми.
Слухайте звуковий файл!
Ігор Ісаєв