15 серпня, як щороку, на Ясній Горі збираються паломництва з усієї Польщі. Чому 15-го серпня? Тому що саме цього дня католики відзначають Свято Успіння Пресвятої Богородиці. А чому Ясна Гора? Тому що саме у цьому монастирі в Ченстохові знаходиться чудотворна і дуже важлива для поляків ікона Ченстоховської Божої Матері.
Щороку близько семи мільйонів поляків вирушає у прощі – це офіційні дані Факультету релігії Яґєллонського університету. Апогей паломництв припадає на серпень, коли прочани з усієї Польщі (та й з-за кордону теж) – усього чверть мільйона людей – прямують до чудотворної ікони Ченстоховської Божої Матері.
У чому феномен польських прощ? Чому вірні так масово вирушають у паломництва?
Священик Боґдан Бартолд переконує, що проща – це шанс для духовного розвитку людини і поглиблення її віри. Тому вірні охоче беруть в них участь. Декому недільних богослужінь вже не вистачає. Вони шукають глибшого досвіду, – каже отець Бартолд.
- Дехто каже так: проща – це можливість і нагода, щоб зарядити свої духовні батарейки. Колись я почув дуже гарне визначення паломництва: воно є відображенням Церкви. Найважливішим, однак, є налаштування прочан і їхні очікування – «я йду у прощу, щоб відчути присутність Бога».
Священик Мацєй Далібур, котрий керує студентською прощею з Варшави, порівнює атмосферу паломництв до Світових днів молоді.
- У студентській прощі відбувається свіжість. Тут є радість, ентузіазм, молода Церква. Це дає силу в дорозі. Чимало учасників прощі кажуть, що саме у паломництві, у дорозі, вони заряджають свої життєві акумулятори. І паломництва справді дають силу на увесь рік – щоб потім змагатися із буденщиною, із щоденними викликами, і захищати у цій буденщині свою віру.
У прощу йдуть студенти, пенсіонери, неповносправні... Але переважна більшість прочан – це молодь – звертає увагу Томаш Круляк з Католицького інформаційного агентства.
- Переважна більшість цих прощ складається з молоді... А молоді люди мають масу інших альтернатив. Однак вони хочуть провести ці 7-10-15 днів без телевізора, у спартанських умовах. А все – щоб бути разом... Це випливає з якоїсь глибшої потреби.
Варшавська студентська проща цьогоріч відбувається в 33-тє. Гасло паломництва «Я вірю, що Ти є» перегукується із Роком Віри, який відзначаємо цьогоріч. Паломництво – це такі реколекції в дорозі – пояснює священик Яцек Сєкєрський, ректор Храму Святої Анни у Варшаві.
- Паломництва до місць культу святих віддзеркалюють нашу головну прощу до неба. Це – зречення від чогось. Ми докладаємо зусилля, щоб витримати цю прощу – і таким чином духовно збагачуємося. Ці 10 днів дороги до Ченстохови тривають реколекції. Своїм прикладом показуємо усім тим, хто думає – прощі старомодні, дивні і непротрібні, – їх переконуємо у тому, що варто йти у спеку, дощ чи холод.
Навіщо? Хтось може запитати... Паломники відповідають:
- Думаю, що найважливішим є стимул. Якщо людина має глибокий релігійний стимул, то може витримати усі незручності в дорозі... Проща не є легкою, адже маємо мозолі, обтерті ноги... Ми йдемо у спеку і в дощ... Але я завжди добре згадую свої паломництва.
Паломництво потрібне передусім тим, хто в ньому бере участь, – каже священик Яцек Сєкєрський.
- У цьому світі ми поспішаємо, біжимо, не встигаємо: праця, праця, постійне напруження і стрес... Мусимо заробляти, ми змушені сплачувати кредити... У цій гонитві часто забуваємо про найважливіше – про наш зв’язок з Богом і нашу щоденну молитву.
Паломники йдуть у прощу кожен зі своїми намірами. Одні хочуть скласти іспити, інші – знайти супутника життя. Дехто з прочан шукає друзів, а дехто – усамітнення...
- Для мене – це психічний ремонт життя. Тут можна обдумати, проаналізувати дотеперішнє життя і зробити плани на наступний рік. А ще – тут можна комусь допомогти.
Цьогоріч на Ясну Гору йшли теж неповносправні – в рамках 22 Варшавської прощі неповносправних. Це виняткові паломники, котрі долають передусім – власні обмеження.
- На паломництва ходила моя бабуся... Я завжди теж дуже хотіла вирушити у прощу. Сама б я не дала раду – хтось мусить допомагати. Адже я йду з милицями, а візочок хтось мусить штовхати... – розповідає учасниця прощі.
Проща неповносправних виняткова теж тому, що разом із неповносправними на Ясну Гору йдуть в’язні. Вони і допомагають неповносправним паломникам. Павел, сьогодні вже вільна людина, вперше пішов у прощу з в’язниці.
- Тоді я вирушив у паломництво, щоб вирватися з тюремних мурів. Пам’ятаю, я тоді опікувався Елею з церебральним паралічем. Перед паломництвом я подзвонив до неї, щоб якось домовитися, де зустрітись і так далі... Мене це вразило і шокувало – я її не розумів, і тоді з острахом подумав: я не зможу допомогти цій жінці з паралічем! Але монахиня, котра йшла з нами у ту прощу, підійшла до мене і сказала: спокійно, у тебе все вийде. Я тоді зрозумів – це найбільше щастя, яке може бути – допомогти людині, дати їй трохи радості. Хтось може розраховувати на мою допомогу... І я можу розраховувати на допомогу іншої людини.
Священик Боґдан Бартолд, багаторічний керівник варшавських паломництв на Ясну Гору, переконаний, що така численна участь поляків у прощах – це відгомін слів папи-поляка.
- Гадаю, що найбільш відповідними словами був заклик Папи римського Івана Павла ІІ. Він колись звернувся до молоді так: «І навіть якби від вас ніхто нічого не вимагав, ви самі мусите від себе вимагати». Тому вони йдуть у ці прощі, щоб від себе вимагати, щоб вчитися любові і правди.
На феномен паломництв поляки працювали віками. Ще перед тим, як виросла Ясна Гора (у 14-му сторіччі), прочани вирушали молитися до Тропя над річкою Дунаєць – тут жив і помер пустельник святий Андрій Свєрад. Найстарша, занотована в документах, проща на Ясну Гору вирушила у вересні 1626 року з міста Ґлівіце до Ченстохови. Прочани хотіли подякувати за порятунок міста від датської армії під час тридцятирічної війни.
Яна Стемпнєвич/IAR