День Полонії (поляків, котрі мешкають за кордонами своєї батьківщини) припадає на 2 травня, але відзначається він кілька днів перед або ж після цієї дати. Чому? Пояснює Анджей Персон з Комісії у справах еміграції та зв'язків з поляками за кордоном, яка діє при польському Сенаті.
- Це певен клопіт. День Полонії припадає на 2-е травня, але 3-го травня святкуємо День Конституції, котрий вимагає присутності на врочистостях представників найвищої влади в країні, зокрема — маршала Сенату. Тому участь маршала у святкуваннях Дня Полонії 2-го травня десь у далеких країнах, де живуть поляки — є проблемою.
Торік День Полонії відзначався 6-го травня, а чотири роки тому — 24 квітня. Цьогоріч головні врочистості відбулися 4 травня, і зосередилися вони у чеському Цєшині, на Заолжі, на польсько-чеському кордоні. Цьогоріч Світовий День Полонії відзначався вдванадцяте. День встановлено у 2002 році з ініціативи Сенату Польської Республіки. Як говорив у 2002 році тодішній голова Об'єднання “Польська спільнота” ("Wspólnota Polska") Анджей Стельмаховський, це свято сягає довоєнної традиції.
- Ще до війни день 2-го травня був Днем емігранта. Сьогодні маємо іншу назву, оскільки за кордонами Польщі живуть не тільки емігранти, але й поляки, котрих від батьківщини відмежував кордон, вони ніколи не емігрували. Те, що 2-го травня поєднане з 3-ім травня, тобто Днем Конституції — це досить символічно: адже ми, поляки — один народ, тільки живемо у різних країнах.
Першого Дня Полонії, який відзначався 2002-го року, тодішня віце-маршал польського Сенату Йоланта Данєляк наголошувала, що цей день є формою данини полякам за кордоном і їхнім зусиллям задля збереження польської культури.
- Польща досі не віддавала шану людям, котрі там, за кордонами своєї батьківщини, думають по-польськи, живуть польськими справами, проблемами: політичними, соціальними, економічними... Вони ніколи не втратили контакту з Польщею. Тому я думаю, що настав час, аби вшанувати цих людей їхнім святом.
У розпорядженні, яке встановлювало Всесвітній день полонії, сенатори подякували полякам у всьому світі за те, що вони культивують польську традицію, історію, культуру, а також за полонійну підтримку польського шляху до незалежності.
Вважається, що Полонія у світі нараховує близько 20 мільйонів людей. Найбільше поляків (близько 10 мільйонів) мешкає у США. Чималі громади поляків живуть у Бразилії, Канаді, Німеччині, Литві, Білорусі, Україні та Великобританії.
Поляки у Великобританії — це досить різнорідна громада. Тут живуть іммігранти, котрі втекли з комуністичної Польщі, а також ті, що скористалися відкритим ринком праці — вже після вступу Польщі до ЄС у 2004 році й приїхали сюди на заробітки. Як кажуть самі іммігранти обох поколінь — між ними надто багато різниць, щоб знайти спільну мову.
- Нам важко порозумітися. Але помилки зробили обидві сторони.
Як зізнається Тереса Базарнік з полонійного журналу “Новий час”, стара еміграція не приймала польських заробітчан з відкритими руками.
- Стара еміграція поставилася до нових іммігрантів з недовірою.
Моніка Якубовська, котра приїхала до Великобританії 7 років тому, звертає увагу, що нова еміграція не завжди доцінює те, що зробили поляки, котрі приїхали на острови за часів комунізму.
- Я не бачу нікого серед так званої молодої еміграції, котрі б могли продовжувати справу старої міграції.
Анна Марія Зайончковська, котра емігрувала з Польщі одразу після війни, звертає увагу на те, що культивуванням польської культури і традиції зацікавлені радше представники старшої еміграції.
- Подивіться на польські клуби, домівки. Це все створили поляки з нашої хвилі еміграції.
Тереса Базарнік додає
- В нашій еміграційній історії, нашому житті з'явилися дірки. Немає нового покоління, котре б продовжувало нашу справу. Молодь надто зосереджена на собі.
Тому, як кажуть наші співрозмовниці, крок назустріч повинні зробити поляки з обох хвиль еміграції.
Але конфлікт поколінь — це не єдина проблема Полонії за кордоном. У багатьох країнах бракує передусім вчителів польської мови.
Наприклад, у молдавському селі Стирча живе сто поляків, але можливість вивчати рідну мову з'явилася у них два роки тому. Говорить Людмила Яблонська.
- Першою вчителькою, котра приїхала до Стирчи з Вроцлава, була пані Ванда. Ми почали вивчати польську мову. На заняття я ходила зі своїми дітьми. Ми отримали карту поляка.
Вивчення польської мови стає дедалі популярнішим (можна навіть сказати модним) серед грузинських поляків. Як оцінює Ірена Кєскєрбакдунєнє з Тбілісі, останніми роками у Грузії спостерігається розквіт зацікавлення польською культурою.
- Діти дедалі більше зацікавлені Польщею. Раніше я цього не помічала. Наприклад, коли я ще була дитиною, пам'ятаю, моя бабуся хотіла зі мною розмовляти польською, а я тоді говорила — а навіщо це мені? Після розпаду Радянського Союзу плекання своєї польської культури стало серед грузинських поляків не скажу що модне — але дуже популярне.
Знання рідної мови є найважливішою умовою збереження своєї національної ідентичності - каже Людміла Віжентас з польського села Вєршина неподалік Іркутська.
- Старше покоління розмовляє польською мовою. Молодше — щораз рідше. Це діти з мішаних подруж. Але тим не менш, ці діти чують польську мову від своїх бабусь-дідусів і розуміють цю мову.
Вчителі польської мови потрібні також в Аргентині — каже Марія Майхер, котра почала вивчати рідну мову два роки тому.
- Я ще не вмію добре розмовляти польською... Але я завжди знала, що я — полька.
За найновішими даними, Полонія становить 35% польського народу.
Як наголошує маршал польського Сенату Боґдан Борусевич, останнім часом змінилися умови поляків за кордоном.
- Особливо поляки на Сході функціонують зовсім інакше, ніж колись. Це передусім ментальна зміна. Я колись зустрічався з полякам в Україні, Литві чи Білорусі... Вони тоді дуже мало говорили — особливо в присутності місцевої влади, вони боялися зголошувати свої потреби чи висловлювати якісь претензії. Натомість сьогодні вони говорять на повний голос.
Те, як змінилася польська еміграція, свідчать розмови із самими поляками за кордоном. Впродовж останніх 20-ти років поляки, котрі виїхали за кордон — це не тільки фізичні працівники, це теж професори університетів та відомі діячі. Адвокат Едмунт Роппель, представник польської еміграції у Німеччині, наголошує.
- Тут жоден з нас не соромиться того, що він — поляк, і вільно розмовляє польською мовою. Членство Польщі у ЄС, а також добрі взаємовідносини Варшави і Берліна допомагають нам пишатися своїм походженням.
Політичну кар'єру робить в Стокгольмі полька Еліза Рошковська-Оберґ. Це єдина полька у шведському парламенті.
- Коли я приїхала до Швеції, почала вивчати шведську мову і пізнавати місцеве суспільство — як воно функціонує. Потім я вступила до партії і так все почалося. Щоб потрапити до шведського парламенту треба мати шведське громадянство і багато працювати.
Запрошуємо послухати звуковий файл
Яна Стемпнєвич/IAR