Кілька тижнів тому у Варшаві відкрився офіс популярної соціальної мережі Facebook. Поки що у ньому працюють дві особи, але відділення американської біржової фірми відповідає за розвиток мережі у 13 країнах Центрально-Східної Європи, в тому і в Україні.
Один з працівників Facebook у Варшаві – українець.
Ілля Кондратюк, хоча й з Одеси, вважає, що Варшава подібна до Києва. Бесіду ми вели трьома слов’янськими мовами, де переважала польська. Ілля міжнародні відносини вивчав в Одесі і вже тоді почав працювати для міжнародних корпорацій – спершу у McDonald's. Згодом продовжив вивчати маркетинг та техніку управління у США та Угорщині.
У Варшаві і у Женеві Ілля працював у великій американській корпорації Procter&Gamble, яка виробляє товари широкого вжитку. Пізніше українського менеджера було призначено обслуговувати регіон Африки (Кенія, Нігерія, Південно-Африканська Республіка...) та країни Близького Сходу.
Коли наш герой повернувся до Варшави, йому запропонували роботу у фірмі Facebook. Пропозиція була прийнята, бо тут новий, нестандартний цифровий маркетинг. І сьогодні 32-річний Ілля Кондратюк управляє стратегією розвитку цієї фірми на Центрально-Східну Європу.
Чи легко було адаптуватися у Польщі?
– Зовсім легко. Коли я порівнюю ситуацію до Будапешта, у якому я також жив, чи до Сполучених Штатів, де теж колись був, або до Швейцарії – там певний час проживав, – то у Польщі було набагато легше адаптуватися, зокрема, тому, що мова для нас легша і можна швидше порозумітися з людьми. Крім цього, Варшава, зі своєю енергетикою, подібна до Києва, де я також фактично жив, тому адаптація пройшла швидко і майже непомітно.
Ілля досить непогано володіє польською мовою.
– Мови навчився швидко тут, у Польщі, тим більше, що дружина – полька з Підляшшя, а її мова дуже подібна до української і російської, – володіючи ними, можна було швидко навчитися спілкуватися польською. На освоєння цієї слов’янської мови у мене пішло приблизно півроку.
Чи в Польщі дійсно такі ввічливі люди, як це вважається в Україні?
– Думаю, що так, – тут люди справді зичливі, вони дуже відкриті. Звичайно, це ще, мабуть, залежить від типу людей, від різних суспільних груп, але ті, з ким я тут зустрівся, були дійсно супер і прийняли мене з відкритими обіймами.
На початку я трішки остерігався, бо людину зі Сходу можуть по-різному сприймати, але я нічого поганого не відчув.
Яке місто Тобі нагадує польська метрополія?
– Варшава дуже подібна до Києва – за своїм духом і енергетикою. Тут, звичайно, менше історичних місць, тим більше, що польська столиця в часи ІІ Світової війни була майже повністю знищена, але тут завжди є що подивитися і де відпочити.
Інколи можна почути, що Варшава – це не дуже привабливе місто, – згоден з таким ствердженням?
– Не до кінця, я дуже люблю Варшаву. Думаю, Варшаву нелегко полюбити так відразу, її треба глибше відчути, пізнати людей, цікаві місця, – трохи часу у мене на це пішло. Але, минуло півроку-рік і я закохався у Варшаву – це фантастичне місто, мені воно надзвичайно подобається.
Поляки нарікають, що нелегко пересуватися польською столицею автомобілем.
– Погоджуюся з цим. Я сам їжджу автомобілем і можу підтвердити – поїздки бувають дуже виснажливими. Я розумію, – це через те, що столиця розбудовується, прокладаються друга лінія метро, кільцева дорога, здійснюються ремонти... Звичайно, хотілося б, аби усе це робилося швидше, але при тих європейських фондах, що надходять до Польщі, справи могли б набрати більшого темпу.
Якщо порівняти затори у Варшаві кілька років тому, то нині ситуація погіршилася.
Улюблені місця у Варшаві?
– Місце, яке мені і моїй родині найбільше подобається – це Бібліотека Варшавського університету на Повіслі і той фантастичний парк, який розташований на її даху. Любимо також парк Мочидло у дільниці Воля. Ну й Вілянув – це гарна резиденція, музеї, виставки, парки, штучні озера, алеї – там можна приємно відпочити.
Яку польську музику любиш?
– Щиро кажучи, не дуже люблю польську музику, бо мені більше до вподоби електронна музика. Я сам колись нею займався і навіть створював певні композиції. А такого ґатунку музику серед польських виконавців знайти непросто.
Сьогодні українського чи російського менеджера, час від часу, можна зустріти у західних корпораціях, раніше цього не було. В чому секрет такого тренду?
– Думаю, західні експерти доцінюють менеджерів зі Сходу за дуже кмітливу підприємливість, відкритість до пізнання нових речей і флексибільність, адже ми дуже швидко пристосовуємося до різних ситуацій, вміємо імпровізувати. Часто західним менеджерам це зробити тяжко, бо вони звикли до іншого, напрацьованого роками, стилю роботи. А ми, в свою чергу, можемо дуже швидко вхопити тренди швидкозмінного бізнесу.
На поведінку і стиль роботи українського чи російського менеджера мають вплив ті зміни, які останніми роками переживали пострадянські країни.
Ілля Кондратюк переконаний, що кількість українських фахівців у західних корпораціях буде зростати. Тим більше, що країни, які розвиваються, будуть набирати значення в економіці. Ця тенденція вже чітко проглядається.
– Захід нині трішки в економіці «просідає», тому починає більше інвестувати в такі країни, як Польща, Угорщина, Україна чи Росія. У цій справі потрібні таланти, які знають культуру і реалії роботи у цих країнах.
Хоча серед найбільших перешкод для подібних кар’єр – знання іноземних мов. У цьому молодим людям можуть допомогти різноманітні програми обміну із західними країнами. Щоб людина вже замолоду вивчала різні культури і мови.
Більше того, я не знаю жодного менеджера з Польщі, Угорщини чи Чехії, яких я працевлаштовував, хто не брав би участі у програмах обміну, не набирався досвіду на Заході. Є, наприклад, євросоюзна освітня програма Erasmus. Поки в Україні не буде такої насиченості програм обміну, як у посткомуністичних країнах Центральної Європи, доти чисельність українських менеджерів за кордоном буде невеличкою.
Чи місцева, польська кухня Тебе влаштовує?
– Так, дуже. Вона подібна до української, до якої я найбільш прив’язаний. Єдине, що немає доброго борщу та квашених помідорів. Треба буде знайти такий ресторан, де можна їсти український борщ чи крамницю, де можна купити такі помідори. Це нелегко, тому я часто прошу моїх родичів з України, щоб вони привозили це з собою.
Володимир Прядко