Logo Polskiego Radia
Print

Цвинтар орлят: як це було

PR dla Zagranicy
Igor Isayev 14.07.2012 14:00
  • 1507 CMENTARZ ORLAT.mp3
Відкриття Цвинтаря орлят у Львові у 2005 році – це величезне досягнення польсько-українського діалогу.
Цвинтар орлят, ЛьвівЦвинтар орлят, ЛьвівWikipedia/Gryffindor

«Ми віримо, що ці могили, які повинні об’єднувати поляків та українців, стануть елементом нашої спільної європейської спадщини» – ці слова звучали 2005 року на Цвинтарі орлят у Львові. Тоді, 24 червня за участі президентів Республіки Польщі Александра Кваснєвського та України Віктора Ющенка і глав двох католицьких обрядів – латинського, кардинала Мар’яна Яворського та греко-католицького – кардинала Любомира Гузара відбулося урочисте відкриття відновленого цвинтаря.

Шлях до цього був довгим: польський цвинтар у радянський час було сплюндровано, а його відбудовою щойно на початку 90-х зайнялася польська фірма, яка працювала в Україні. Однак на початку варто пригадати те, як цю некрополію було утворено.

У листопаді 1918 році між поляками й українцями Галичини спалахнула війна, що точилася фактично за державну приналежність території. У місті Лева українці мали свої військові формування, натомість усі польські сили в цей час змагалися в інших місцях, відстоюючи відновлення польської державності. Очікуючи на підмогу, польські підлітки взялися за зброю, захищаючи Львів.

Чимало молодих юнаків тоді загинуло – розповідає історик Станіслав Ніцея:

– Це було небувале піднесення польської молоді: пізніше маршал Польщі Юзеф Пілсудський відзначив місто хрестом «Virtuti Militari». У міжвоєнний період було оголошено конкурс на проект розбудови цвинтаря: його виграв студент Львівської політехніки Індрух, відтак розпочалося відновлення цього пантеону слави, – каже історик.

Цвинтар
Цвинтар орлят, 1920-і роки, екскурсія з Ґданська

Цвинтар орлят, бо саме так названо молодих польських учасників війни за Львів, у міжвоєнний період став величезним пантеоном, що символізував перемогу поляків над українцями. Стає зрозумілим те, чому цвинтар відкрито щойно у 2005 році. Учасники офіційної церемонії тоді говорили про великий жест поєднання між поляками та українцями. Президент Польщі Александер Кваснєвський згадав заклик Тараса Шевченка, що його український поет адресував західним сусідам – «відбудувати тихий рай».

Кожен народ у ті роки сподівався: перемога принесе йому незалежність – підкреслював президент України Віктор Ющенко.

– Тоді наші народи ще не знали, що серед них переможців не буде. Довго і важко наші народи йшли до великої істини: без вільної України не буде вільної Польщі і без вільної Польщі не буде вільної України, – сказав В. Ющенко.

Український президент тоді сказав: що відтепер поляки й українці можуть не боятися «привидів минулого».

– Ми можемо чесно, не минаючи ні славного, ні гіркого рядка читати нашу історію, і написати на цих могилах: буква вбиває, лише дух животворить, – сказав В. Ющенко.

Напис
Напис при вході на Цвинтар орлят

Та, на жаль, львівська війна «за букву» тривала досить довго. Це була війна Львова проти всіх: проти Польщі, навіть проти офіційного Києва. Ми вже згадували, чим Цвинтар «орлят» був для українців у міжвоєнний період – і пам’ять про це серед львів’ян жила. Нині напис при вході на Цвинтар «Орлят» повідомляє: «Тут спочивають польські та українські воїни, які полягли у війні 1918–1919 років». Біля «орлят» розташований цвинтар українських січових стрільців, що воювали тоді з поляками. Нині на польському на меморіалі написано: «Тут спочиває польський солдат, що поліг у боротьбі за Вітчизну». Львівські депутати воювали буквально за кожне слово. Тепер немає в написі слова «героїчно полеглий». Ще до відкриття цвинтаря Яцек Куронь написав статтю «Розумію біль українців», а в інтерв’ю Українській службі Польського радіо говорив:

– Полякам дуже важко зрозуміти українські аргументи, зокрема тим, хто виховувся біля пам’ятника орлят. А на його культі виховувалися цілі покоління! Також українцям важко зрозуміти поляків: українці відчувають велику кривду, яку від них зазнали. Та це почуття кривди виправдане лише частково: наприклад, перераховується, скільки разів Польща позбавляла Україну державності, і при тому береться до уваги період, коли не було й мову про незалежну польщу чи самостійну Україну, – казав Я. Куронь.

Віцеректор УКУ Мирослав Маринович згадує: Яцек Куронь, приїхавши 2002 року на Цвинтар «орлят» у Львові, зробив величезний крок назустріч українцям.

– Його присутність на спільних молитвах на Личакові була надзвичайним свідченням. До нас тоді приїхала хвора людина, на візочку. Але саме те, що Куронь, який втратив родичів під час конфлікту з українцями, приїхав, показує: він зумів піднятися над родинними болями, а й стати активним промотором польсько-українського порозуміння, – сказав М. Маринович.

Саме цей вчинок Яцека Куроня став приводом того, щоб польський та український президенти у 2005-му могли сказати: «Поляки й українці дають руку одні одним і кажуть: у майбутнє ми хочемо йти разом» – «Слава українському і польському народам: нехай вічно живе в наших душах мир і порозуміння».

Ігор Ісаєв

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти