Минулого року краківське видавництво «Znak» видало «Серце темряви» Джозефа Конрада. Однак, видавці не використали ані існуючого вже майже сторіччя перекладу Анєлі Заґурської (родички Конрада, з котрим вона постійно консультувалась, працюючи над перекладом), ані іншої з низки польських версій цієї новели. Видавці звернулись до нової перекладачки – доктора Маґди Гейдель з Яґеллонського університету в Кракові. А ми, в свою чергу, звертаючись до неї, попросили розповісти як про сам цей переклад, так і про специфіку праці перекладача.
Коли Ви взялись за «Серце темряви» Джозефа Конрада, вже існувало кілька інших перекладів цієї книги. Чому, отже, Ви розпочали цю працю?
– По-перше, я взялась за неї, бо отримала замовлення від видавництва, отримала таку пропозицію. І я довго вагалась, бо це такий переклад, який тягне за собою важкий багаж вже існуючих інтерпретацій, це дуже важливий текст для культури. Адже, це зовсім не такий твір, що міг би з’явитись в книгарнях та зникнути за три місяці, бо має власний резонанс у високій культурі. Коли я, однак, прийняла це рішення, то це було тому також, що хотіла, аби в цьому перекладі прозвучала якась сучасна інтерпретація. Тобто таке розуміння, що ми живемо за сто років та що маємо за плечима історію того сторіччя, коли мотиви, що з’являються в «Серці темряви», отримали не лише масового, але й якогось надзвичайно інтенсивного виміру.
А так освіжений Конрад, його праця чим зараз актуальна: у Польщі, в світі?
– Гадаю, що це не питання про його актуальність в Польщі, але питання про актуальність в сучасній культурі та в сучасному світі, перед яким постають питання, пов’язані з постколоніальною епохою, в котрій ми всі живемо: саме всі, не лише мешканці Конго… [Тож така праця] ставить питання про відносини індивідуума та системи, питання про можливість сягнути певних темних і невідомих місць в самому собі. А це останнє, вважаю, надзвичайно істотною річчю (поза тими політичними контекстами, про котрі теж можна вести мову). Адже це історія пошуку іншого, чужого в собі самому.
Нова інтерпретація, нове прочитання… А отже, я хотів би спитати Вас наскільки перекладач впливає на зміст тексту, який він несе читачам? І, більше того, чи можна було б його назвати співавтором такого тексту? Адже, герменевти зокрема, навіть читачеві приписують часом таку роль, таку владу, по суті.
– Напевно так є. Тобто, я в це глибоко вірю. Літературні твори не існують без інтерпретації. А інтерпретація тексту – це якась зустріч, діалог, напруга між двома постатями: самим твором (адже необов’язково це буде автор) і читачем. Перекладач – це дуже інтенсивний читач, чия інтерпретація має набути матеріального текстового виміру. У зв’язку з цим він не може втекти від відповіді на певні питання: має приймати рішення і має за них відповідати. Однак, я б мабуть не сказала, що він є співавтором твору, бо це занадто ризикове твердження, що може прозвучати просто як мегаломанське. Натомість, він напевно є автором сильної та вкоріненої в тексті інтерпретації, котра згодом як об’єкт читання входить у поле культури тієї мови, на яку було здійснено переклад. Отже, я вважаю, що роль перекладача дуже-дуже велика не тому, що він міг би викривлювати текст або вводити до нього якісь власні маніпуляції, але тому, що без читання не існує книги.
На підтримку такої думки висловлюється теж Катажина Якімяк з Музею літератури у Варшаві.
– Мабуть так і є. Я бачу це дуже виразно на перекладі пана Бартніцького «Фіннеґанового бдіння» Джеймса Джойса. Це велика подія та величезна праця. Мені здається, що добрий перекладач – це хтось такий, хто здатний не лише пізнати мову автора, котрого перекладає, певну специфіку тексту, ритму тієї мови, способу будови речень, аби переказати конкретний зміст книжки, але й сам має вплив на те, що він творить. Мені так здається, що текст, який беремося перекладати, зазнає певного преображення завдяки нашому власному сприйняттю. Легко перекласти речення безпосередньо, але не втратити отого первинного авторського послання – це вже надзвичайно важко.
А чи, знаючи мову оригіналу, є сенс читати також переклади?
Говорить Маґда Гейдель:
– Хм, це цікаве питання. Я не маю на нього доброї відповіді, бо напевно варто читати оригінали, але читати їх творчо. Отже, гадаю, кожен, хто є свідомим читачем, може собі створити «переклад» (у лапках), тобто міцну інтерпретацію, котра виводитиметься з оригінального твору. Натомість, ми живемо в світі вже після Вавилонського вежі, ніхто з нас не знає всіх мов і ніколи їх не вивчить, тому перекладачі відіграють настільки фундаментальну роль у світовій культурі. Йдеться про діалог, порозуміння, пізнання один одного.
Антон Марчинський