Сьогодні у рубриці актуальних питань ми порозмовляємо з доктором Мацєєм Дембським з Фонду «Dbam o mój zasięg», викладачем Ґданського університету, який відважився – а треба підкреслити, що слово відвага у наші дні вже не буде зайвим у цьому контексті – на незвичайний експеримент.
Отже, ви відважилися на щось, що у сьогоднішньому світі здається майже неможливим, що викликає у інших величезне здивування і навіть дуже емоційне запитання: чому? навіщо? Що стало причиною того, що на якийсь час ви цілковито відмовилися від електронних засобів зв’язку?
- Я так собі подумав, що коли вже півтора роки тому я попросив понад сто учнів у Ґдині, аби на три доби вони вимкнули всі цифрові пристрої, то вже тоді сказав їм, що вони герої, та сам я ще на це не відважився. І лише за рік після цього експерименту в Ґдині я вирішив взяти бика за роги і спробувати самостійно, як це жити цілковито відключеному, бути поза мережею. Отже, першою причиною справді було те, що я просто був щось винний тій молоді. Другою причиною стало те, що за освітою я соціолог, дослідник, отже я хотів зібрати інформацію про те, що відчуватиму у такій ситуації, чого мені бракуватиме, та коли я це відчую. Це така інформація, котру згодом я зможу використати в своїй повсякденній праці або у Ґданському університеті, або ведучи курси у Фонді «Dbam o mój zasięg». І ще одна дуже важлива для мене річ. Я не знаю, чи щось трапляється вам, але в мене бувають такі дні, місяці, коли до смартфонів, лаптопів, інтернету я цілковито приклеєний. І, після 20 років користування різноманітними цифровими пристроями, я просто від них втомився.
- Так, це напевно відомо кожному. А від чого конкретно, окрім лаптопа, ви відмовилися?
- Мені вдалося протягом якогось часу, це було повних 11 днів, не користуватися лаптопом, інтернетом, телефоном, радіо, телебаченням, банківськими картками та електронними переказами. Практично, я користувався електрикою, котрою кожен з нас користується. Але от щоб зв’язуватися з іншими за допомогою цифрових інструментів – я сам себе цього позбавив.
- Чи на початку дався в знаки якийсь абстинентний синдром, такий шок, коли ви зауважили, що під рукою немає речей, без котрих ми сьогодні нормально вже не функціонуємо?
- Мушу сказати, що на моє здивування, протягом перши трьох днів єдиним, що я відчував з таких позитивних речей, було те, що я справді побачив, як мій мозок звільнює місце для інших безперечно цікавих, творчих речей. Я просто від таких засобів зв’язку, як і від самого спілкування з людьми відпочивав і чітко це відчував. Зрештою, дослідники явища information overload, тобто інформаційного перевантаження згоджуються щодо стану такого фактичного впливу на наш мозок, на наше добре самопочуття, на нашу нервовість і організованість. Отже, маю сказати, що спочатку, протягом перших 3-4 днів абстинентний синдром взагалі мені не давався взнаки. Натомість, я просто фізично почувався більш відпочилим.
- Дуже розповсюдженим розладом, притаманним не лише молоді, є перевіряння телефону, чи раптом ніхто нам чогось не написав, не зателефонував. Як ви собі з цим порадили?
- Маю визнати, що загалом цей свій експеримент я не хотів робити у період відпусток. Адже існує така спокуса, що, коли канікули, я прекрасно проводжу свій час, купаюся в морі, тож відкладу собі телефон і вважатиму, що це і є чудова детоксикація. Напевно так і є. Натомість, я будь-якою ціною хотів зробити це тоді, коли функціоную у повсякденному житті, тобто працюю у виші, зустрічаюся зі студентами, перевіряю підсумкові роботи, керую фондом і нормально живу. Отже, мушу сказати, що це був шалено важкий період. І якщо порівняти переваги і вади, то аргументи є як на користь одного, так і другого. Справді, як я вже сказав, спочатку був такий стан захоплення. А також я надзвичайно довго готувався до цього експерименту – майже чотири місяці.
- Яким чином?
- Я мусив перейти на аналогову працю зі своїми студентами, тож треба було їх до цього підготувати. Також я мусив повідомити про це своєму працедавцеві, а також надолужити все, що могло б мене дезорганізовувати, що могло би згодом відбитися рикошетом. Окрім цього, я повинен був повідомити про це всіх знайомих, заздалегідь розпланувати зустрічі. І це справді виглядало так, що якщо цей експеримент я почав робити в травні, то ще у березні або квітні я мав домовлятися про зустрічі та два місяці чекати на них, а в травні переконатися, чи на мене на тих зустрічах справді хтось чекає. А з іншого боку, за всіляку ціну я не хотів змінювати своїх звичок, що стосувалися, наприклад, користування мобільним телефоном, не хотів готуватися до цього якимось особливим чином. Я просто хотів увійти в цей експеримент, як це кажуть, на марші.
- А як змінився спосіб вашого спілкування з іншими людьми після того, як ви відкинули електронні засоби?
- Якщо в своєму щоденному функціонуванні я спілкуюся зі своїми друзями, знайомим, працедавцем за допомогою інтернету, телефону, Фейсбука та інших електронних засобів, та жодною мірою не дбаю про якусь аналогову комунікацію, то насправді можна було б сказати, що того, чого я дуже хотів у цьому експерименті досягти, а саме – мати більше часу для людей і з ними зустрічатися, мені досягти не вдалося. Виявилося, що протягом цих 11 днів я цілковито втратив зв’язок зі своїми знайомими і насправді, окрім заздалегідь призначених зустрічей напередодні експерименту, я нікого не відвідав, хоча спроби, аби просто прийти без попередження, я робив. Тому можна було б сказати, що спілкування з моїми знайомими цілковито погіршилося. Я просто не мав з ними зв’язку. А на додаток, студенти крутили носом, бо я попросив їх писати праці від руки і їх не можна було надіслати за допомогою електронної пошти. Також, я маю таку ситуацію, що не мешкаю з власними дітьми. Отже я частіше, щоправда, відвідував дітей, але існувала нестача користування такими цифровими медіа, як Скайп, коли зазвичай я міг щовечора порозмовляти зі своїм п’ятирічним сином, а зараз був цього позбавлений. Тому можна було би сказати, що після цього експерименту я знаю, що в такому щоденному функціонуванні не можна не користуватися цифровими засобами зв’язку.
PR4/А.М.