Про цю ідею говоримо з професором Антоні Дудеком, членом Ради Інституту національної пам’яті.Пане професоре, як Ви оцінюєте концепцію встановлення відзнаки праведників для українців за порятунок поляків?
Антоні Дудек: Я цю концепцію оцінюю позитивно, хоча й боюся, що ця ідея виникла дещо запізно. Хоча, звісно, краще пізно, ніж ніколи. Цю відзнаку треба було запровадити принаймні 20 років тому, після падіння комунізму в Європі, коли утворилася незалежна Україна. Вже тоді з’явилися умови для проведення ретельних історичних досліджень. Адже сьогодні нагороду могли б отримати радше діти та онуки тих, хто рятував поляків, ніж самі ці особи. Таке явище як порятунок поляків від акцій українських націоналістів мало доволі значний масштаб. У цьому можна переконатися хоча б вивчаючи «Кресову книгу праведників», що її приготував Інститут національної пам’яті Польщі. Там описується кілька сотень реальних випадків. Хоча інформація не про всі є повною: не завжди відомо ім’я та прізвище людини, яка надавала допомогу. Але треба розуміти, що повне відтворення всіх випадків сьогодні є практично неможливим. Але деякі випадки ми можемо реконструювати, і варто це зробити.
Чому відзначення українців-праведників є потрібним сьогодні?
Антоні Дудек: Я думаю, це спосіб побудови діалогу з українцями. Частині українського суспільства дуже важко визнати, що на Волині відбувся геноцид і що його здійснили українські націоналісти. Вважаю, що такий метод як нагородження конкретних українців чи їх нащадків допоможе відкрити очі тим, хто факт геноциду заперечує. Це не наша ідея. Ми наслідуємо акцію, яку започаткували євреї – держава Ізраїль та інститут Яд Вашем, запровадивши відзнаку Праведник народів світу для людей, які рятували євреїв під час Голокосту. І думаю, ця ізраїльська кампанія відкрила очі багатьом людям, котрі раніше заперечували Голокост, піддавали сумнівам роль нацистів та Німеччини у його проведенні. Це дуже важливо з точки зору інформування людей. Думаю, так може розвиватися й ініціатива нагородження українців, якщо вона, звісно, буде реалізована.
А чи не може встановлення такої відзнаки зустрітися з негативною реакцією частини українського суспільства?
Антоні Дудек: Так, звісно. Сама розмова про геноцид на Волині викликає обурення та ворожість частини українського суспільства. Нам з цим важко, але це не привід не говорити про Волинь. Важливо, аби ми говорили про події 1942-44-х років виважено, без зайвих емоцій. Що була частина українського суспільства, котра брала участь у геноциді поляків, і була менша частина, яка намагалася поляків рятувати, допомагати їм. Треба говорити про неоднозначність та складний характер історичних подій. У цьому конкретному випадку, якщо придивитися, більшість українського суспільства не брала в тих подіях активної участі, не знала про них або була байдужа. І сьогодні нащадки цієї байдужої частини вважають, що їх це не стосується. І це вже проблема не тільки українська, а кількох народів, представники яких здійснили злочини і пам’ять про них стирається зі свідомості.
Лист з проханням про встановлення відзнаки праведників для українців, котрі рятували поляків під час Другої світової війни вже направлений до Канцелярії президента Польщі. Можливо, він буде підписаний вже найближчими місяцями.
Redakcja Polska PRdZ/О.Б.