«Східна Європа відходить від нас, стає все менш європейською», – вважає професор Роман Кузняр. Радник президента Польщі з питань закордонної політики підкреслив, що ЄС останнім часом зазнавав поразки фактично на кожному напрямку політики сусідства:
- Якщо йдеться про Східне партнерство чи про політику сусідства ЄС взагалі, то вони перебувають у стані стагнації чи навіть кризи. У Варшаві ця тенденція викликає особливе занепокоєння, адже Польща це країна на кордоні ЄС, тому й сильно зацікавлена в ефективній політиці ЄС щодо сусідів.
Екс-прем’єр Тадеуш Мазовецький наголосив, що колись Євросоюз хотів, аби його вартості стали важливими і в сусідніх країнах. Тепер же Європа переживає «сутінки свого прометеїзму»:
- Сутінки, небажання, занепад зацікавлення. Це має своє коріння в ситуації в ЄС – зростання націоналістичних тенденцій в євроспільноті не сприяє, щоб Євросоюз пропагував свої ідеали у світі. ЄС змучений останніми розширеннями, особливо Німеччина.
Головний редактор часопису «Нова Східна Європа» Анджей Бжезєцький пояснював, що ЄС переживає економічну кризу, яка блокує його діяльність; проте навіть якби кризи не було, справа не виглядала би ліпше – адже сусідні держави насправді не демонструють бажання вступу до спільноти:
- Ми не можемо говорити про прометеїзм зі сторони ЄС. Я б не хотів назвати це працею Сизифа, але от потреба Геркулеса є. Ситуація у Східній Європі нагадує – і це не моя дефініція, а української письменниці Оксани Забужко – Авгієві стайні, з якими ми наразі не можемо собі порадити. Європа не є Геркулесом, ми не можемо вирішити цю проблему, та й тяжко нам було б переконати своїх європейських партнерів до її вирішення.
Еуґеніуш Смоляр з Польського інституту міжнародних справ назвав європейську політику сусідства процесом вдавання: Європа вдає, що вимагає трансформації, а країни Північної Африки та Східної Європи – що цю трансформацію проводять:
- Я маю таке враження, що політика ЄС на обох векторах – як на східному, так і на південному, – зазнала поразки, але не з вини Євросоюзу. Я задаю два ключові питання: якби була окреслена перспектива членства, чи ці країни інтегрувалися швидше, і чи все зіпсував брак коштів. На мою думку, в обох випадках відповідь є заперечною. Інтереси еліти на Сході і на Півдні не сприяють членству в ЄС.
Директор осередку Східних Студій доктор Олаф Осіца вважає, що свою роль зіграла невдала реформа євросоюзних інституцій. «Наші сусіди просто розгубилися, хто за що в Європі відповідає»:
- З точки зору держав, які розташовані на сході чи півдні від ЄС, зрозуміти, в чому сенс євросоюзного інтерфейсу, хто за що відповідає і до кого дзвонити, є доволі складним. Наша система з точки зору партнерів є нефункціональною, і вони не знають, до кого зі своїми проблемами можна звернутися.
Дещо критично теперішній стан ЄС оцінив також колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер. На його думку, Європа має можливість, але не має волі, аби стати наддержавою. Під час дебатів з польським міністром закордонних справ Кіссінджер оскаржив Старий Світ у відсутності бажання чимось пожертвувати заради добра і майбутнього, ну і у відсутності концепції внутрішнього розвитку:
- Європа за економічними, демографічними та іншими критеріями має можливість бути суперпотугою на рівні зі Сполученими Штатами, Китаєм та іншими геополітичними центрами. Одночасно, про що ми всі знаємо, незаперечним фактором світового впливу є військові сили. Вони якраз в Європі є дуже нечисленними, особливо якщо порівнювати з тими арміями, які колись мали окремі національні держави.
Сполучені Штати відомий дипломат оскаржив у відсутності стратегії:
- США надалі дають світові 25% промислової продукції, отже далі залишаються найпотужнішою країною на планеті. Однак маємо, подібно до інших народів, зробити вибір, окреслити пріоритети та сформулювати стратегію. А в нашій країні це не так просто, адже постійна засада закордонної політики Вашингтона це: є проблема – розв’яжи її – перейди до наступного етапу.
На думку Кіссінджера, назалежно від того, хто виграє осінні вибори в США, переможець буде змушений в першу чергу вирішувати проблеми всередині країни:
- Кожний американський президент має прийняти нову перспективу бачення світу, де США надалі залишаються наддержавою, проте вже не мають необмеженої влади. Кожний президент мусить більше звертати увагу на Азію, не забуваючи при цьому про Європу. Важливо також усвідомити наслідки «арабської весни». Ми більше не можемо підтримувати революції, не зважаючи на їх результати.
З американським колегою погодився польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський, котрий наголосив, що дипломатія часом потребує підтримки сили, і в сучасному світі Європа не може собі зарадити тільки «м’якими засобами». До того ж, на думку голови польського МЗС, для майбутнього Європи корисно було б поєднати посади голови Єврокомісії та голови Європейської Ради.
Опрацювала Олена Бабакова