У документі від 16 березня Верховний суд Білорусі повідомив про виконання вироку смертної кари над Уладзіславом Кавальовом - першим звинуваченим у теракті в мінському метро. Згодом портал TUT.BY підтвердив виконання другого вироку - над Дзмітрієм Канаваловом. Обох – розстріляно. Білоруський президент не скористався можливістю помилувати обвинувачених.
Цього, зрештою, не слід було сподіватися – каже політолог з Білоруського центру європейських досліджень Павел Усов.
– Лукашенка ігнорує усі міжнародні угоди і порозуміння, які Білорусь колись підписала. Наприклад, справа Кавальова розглядалася Комісією ООН з прав людини. Згідно з міжнародним правом, вирок смертної кари не може бути виконаний поки немає рішення цієї комісії. Справа Кавальова зараз на розгляді Комісії з прав людини... Думаю, що рішення комісії ще раз покаже, наскільки неправовою є держава Білорусь. Але для Лукашенки це не має ніякого значення. Він свідомо і цілеспрямовано ізолює країну.
Судовий процес над двома білорусами, звинуваченими у теракті в метро від самого початку був незрозумілим і непрозорим, – звертає увагу політолог.
– Від самого початку не був зрозумілий мотив злочину... Те, що говорив, наприклад, один з так званих виконавців, Канавалов, що він це зробив з метою дестабілізації політичної ситуації у Республіці Білорусь... Ні у кого не викликало сумнівів, що ці слова з нього буквально вибили. Напередодні затримання чоловіків ці ж слова (слово в слово) прозвучали з вуст Аляксандра Лукашенки. Впродовж процесу Канавалов мовчав. Це не був прозорий процес. Від самого початку суспільство відчувало, що навіть коли Канавалов здійснив цей злочин, то за ним без сумніву хтось стояв.
Процес викликав поляризацію білоруського суспільcтва. У грудні 2011 року в опитуванні незалежного білоруського інституту НІСЕПІ понад 43% білорусів сказали, що не вірять у вину підсудних, 37% опитаних вважало, що Канавалов і Кавальов – винні. Однак, – каже Павел Усов, – після виконання вироку смертної кари білоруське суспільство може бути певним одного.
– Розстріл – це одна з форм психологічного терору... Громадяни розуміють, що у цій системі кожну людину, навіть невинну, можна знищити. З’являється інстинкт самозбереження, тобто білоруси бояться відкрито висловлювати своє незадоволення, йти проти влади. Страх їх паралізує, вони – пасивні, інертні. Ось тільки запитання – чи надовго вистачить терпцю? Противників теперішнього режиму стає дедалі більше. Виконання вироку переповнює чашу. На мою думку, ця тенденція буде надалі поглиблюватися... Але режим вдаватиметься до дедалі жорсткішої політики.
Яна Стемпнєвич