Павани, чакони, буре й сарабанди – такі танці танцюють сьогодні ентузіасти давнього танцю. В неділю 19 лютого в Домі культури Старого міста, що міститься на площі Ринок у Варшаві, відбулося святкування 20-ліття ансамблю старовинного танцю «Паванілія». В рамках цього заходу учасники гурту розіграли перед публікою сцени з балету, створеного на підставі поеми Торкватто Тассо «Амінтас» – це класична буколіка, тобто твір на «сільський» сюжет, персонажами якого є Амур, богиня мисливства Діана, її німфи та пастух Амінтас, що закохується в одну з німф, Сильвію. На годину глядачі перенеслись у примхливу атмосферу придворних театрів 17-го століття: в атмосферу версальських танців, що виконувались на візерунчасту музику Жана-Філіпа Рамо. Цьому чудесному перенесенню в минуле сприяли й автентичні барокові костюми, дивовижні мереживні плаття акторів, в яких сплітались форми морських раковин, гірлянд, рослинних мотивів.
Подібним заходам передує величезна дослідницька робота, це реконструкція найрізноманітніших аспектів культури минулих епох, розповідає одна з глядачок спектаклю, Йоанна Ґурська:
– Мене дуже цікавлять такі заходи, завдяки яким можемо хоч ненадовго перенестись у минуле, у світ, який намагаються реконструювати подібні гурти. Величезне враження на нас справляють прегарні костюми, чудова придворна музика, але ми навіть не завжди усвідомлюємо, що крім цих танців, крім творів, які ентузіасти реконструкції розшукують у бібліотеках і в архівах, існує ще проблема способу виконання – адже питанням є не лише репертуар, не лише тексти, але й спосіб, характер їх виконання. Як грали музиканти минулих епох, як танцювались танці – відомості про це дослідники вишукують у найрізноманітніших документах минулих епох – трактатах, мемуарах, в листуванні митців та давніх знавців мистецтва.
Але завданням реконструкторів є не лише дослідження й детальне відтворення тих чи інших елементів культурних практик – треба також доступно представити ці здобутки публіці, зазначає Йоанна Ґурська:
– Дуже важливими є деталі костюмів, танцювальних фігур і музики, адже такі гурти, як «Паванілія» намагаються відтворити їх максимально точно. Але разом із тим артисти стараються, щоб ці деталі – які не завжди може зауважити й достойно оцінити звичайний глядач – подати в простій формі, зробити так, що вони не заступили головного – духа епохи. Я вважаю, що спектакль, який ми щойно побачили, є дуже вдалим зразком реконструкції, котра не є нудною – артисти показують нам цілий зріз культури, представляють музику, танець і одяг таким чином, що це зацікавлює, втягує й розважає.
Реконструкторська діяльність ансамблю «Паванілія» охоплює доволі широкий історичний пласт, розповідає керівничка ансамблю Катажина Мазур:
– Спочатку ми танцювали лише матеріал з Ренесансу, бароко лише через кілька років, адже це важчий, складніший матеріал. Зараз ми спеціалізуємось саме на бороко, це найбільша складова нашого репертуару, а загалом танцюємо всі історичні епохи, почавши 15-им століттям, танцями майстрів італійського ренесансу, а наша кінцева хронологічна межа – це 19-те століття, часом навіть доходимо до чарлзтона.
Ансамбль «Паванілія» – це зовсім невеличкий колектив, але в Польщі виконання старовинних танців поволі перетворюється на своєрідний громадський рух, вважає учасниця ансамблю Сильвія Маєвська:
– Група, що виступає, складається з 8 осіб, але при ансамблі є також групи менш досвідчених учасників, що займаються танцем для власного задоволення, і разом з тим постійно підвищують свій рівень – з часом більшість із них увійде в основний склад гурту. А загалом у Польщі існує кільканадцять ансамблів давнього танцю, він здобуває тут щораз більше прихильників, усе більше людей захоплюється ним. Ми також співпрацюємо з музикантами – часто виступаємо разом із ансамблями давньої музики, а їх також стає щораз більше. Ось наприклад 20-го лютого ми танцювали під супровід вірджіналу – старовинного струнно-щипкового інструменту, що є англійським різновидом спінету. Оскільки неможливо повернути до життя лише танець, ми намагаємось відтворити в наших спектаклях давні звичаї, вишукані жести, ми також співпрацюємо з істориками – знавцями давнього костюму, з модельєрами, котрі захоплюються старовиною.
Сильвія Маєвська зазначає, що захоплення старовиною стає щораз помітнішим, усе частіше музиканти виконують барокову музику:
– І не лише найбільш знану музику, але й ту, яка писалась для танцю, для розваги, балети й опери – маємо надію, що й далі ситуація розвиватиметься в тому ж напрямку. Часто музиканти й самі намагаються навчитись танцювати, і це дуже важливо – адже тоді вони зовсім інакше співпрацюють із нами. Зрештою, це не лише музика й танець – погляньте на моду, зараз повертаються криноліни, корсети, мережана білизна.
У Варшаві танці ансамблю «Паванілія» можна побачити в палаці у Вілянуві, у королівському палаці в парку Лазєнки, гурт часто виступає й на міжнародних форумах. Влітку 2011 року танцівниці «Паванілії» взяли участь у постановці опери Телемана «Дон Кіхот» у чеському Бехині. Щороку в останній вікенд серпня «Паванілія» організовує у Варшаві фестиваль давнього танцю «KOROWÓD».
Тарас Шумейко