У Вірменії кільканадцять днів тривають громадянські протести проти влади. Росія поки не втручається у нинішні політичні події у цій країні. Однак, як кажуть польські експерти, Вірменія повністю залежна від Росії, а тому, попри результати невдоволення, вона приречена на співробітництво з Москвою.
Від 13 квітня у Вірменії триває політична криза – численні демонстрації опозиції призвели до відставки 23 квітня Сержа Саргсяна, лідера Республіканської партії Вірменії, вибраного раніше вірменськими депутатами на посаду прем’єра. Останні 10 років Саргсян був президентом Вірменії.
Європейський Союз висловив підтримку для вірмен у «їхніх зусиллях з метою розвитку добробуту та демократії». Змушеного піти у відставку 63-річного Саргсяна звинувачують у тому, що він не зміг зменшити рівень бідності та корупції протягом 10 років перебування у владі, а також у тому, що він залишив олігархам контроль над економікою майже 3-мільйонної країни.
Водночас у Москві досі запевняли, що Росія лиш пильно стежить за політичними подіями у Вірменії. Речник Кремля Дмітрій Пєсков заявив, що ситуація у цій кавказькій країні є виключно внутрішньою справою вірмен. Однак, за словами оглядачів, Вірменія для Росії є надто важливим партнером, втрата якого була б дошкульною для Кремля. Тим часом, російські державні ЗМІ не надто охоче пишуть про те, що Москва боїться наступної хвилі весняних революцій, котрі раніше чи пізніше можуть докотитися також до Росії.
За словами доктора Лукаша Ясіни з Польського інституту міжнародних справ, Кремль від початку протестів у Вірменії діє подібно як у ситуації України.
«Кремль зайняв вичікувальну позицію. Москва після декількох помилок не буде підтримувати сторону, яка напевно з того, що відбувається у Вірменії, не вийде переможцем. Це пояснює вичікування та обережні заяви. Не слід забувати, що Кремль не припиняв контакту ні з Сержем Саргсяном, ні з його заступником, ні з президентом Вірменії. Москва постійно тримала руку на пульсі, ймовірно, проводила таємні наради. Кремль продовжує цю обережну політику, представляє себе як дуже творчий елемент цілої ситуації, державу, яка нібито сприяє миру», – каже експерт.
Водночас, за словами доктор Аґнєшки Бриц з Університету Міколая Коперніка у Торуні, росіяни уважно прораховують ситуацію, що склалася у Вірменії, роблять це надзвичайно логічно. Росія має у Вірменії дві важливі стратегічні військові бази, це її опорна точка на Кавказі, – нагадує вона.
«Вірменія, яка є країною загалом повністю залежною від Росії, незважаючи на результати громадських протестів та виборів прем’єра, приречена на союз із Москвою. Передусім Кремль має бути обережним, аби не втратити контроль над суспільними процесами у країні, над змінами поколінь. Проблеми виникнуть тільки тоді, якщо ці протести стануть більш масовими. А поки йдеться тільки про вимогу зміни влади, проте зміни у форматі, прийнятному для Кремля. І тут у Москви немає великих підстав для стурбованості. Тому росіяни поки приглядаються до ситуації, аби цей процес не вийшов з-під контролю і не перетворився у справжню кольорову революцію, хоча це малоймовірно. Червоною лінією для Москви буде сценарій українського Майдану. Росія не хоче робити помилок, які вона зробила надто ранньою нервовою реакцією у Києві», – вважає вона.
Разом з тим, як говорить Лукаш Ясіна, лідер вірменської опозиції Нікол Пашинян не є антимосковським. Він наголошує, що нині на вірменській політичній сцені важко назвати осіб, котрі були би налаштовані проти Росії. Такі особи внаслідок дуже жорсткої політики спочатку президента Роберта Кочеряна, а потім його наступника Армена Саркісяна були усунені з політичної сцени. За словами експерта, на ситуацію слід поглянути також з іншого боку.
«Чинний президент Вірменії теж не є прибічником Росії, він просто дуже добре розуміє, у якій ситуації є його країна. Вірменія – це країна з трагічним вибором: це і більший та сильніший Азербайджан, це Туреччина, а також слабша Грузія, яка підтримує дуже тісні економічні відносини з першими двома країнами, з якими, проте, у Вірменії відносини майже ворожі. Водночас дотеперішня вірменська влада ніколи не була антиєвропейською і антизахідною. Насправді у Вірменії йдеться про зміну всередині самої системи. Росії буде достатньо, аби у владі в країні залишався політик, який розуміє геополітичну ситуацію Вірменії. А те, що відбуватиметься всередині країни, Росію не дуже турбує. Чи вдасться вірменам своїми протестами призвести до будь-яких внутрішніх змін – це вже зовсім інше питання. Опозиційні політики в країні теж пов’язані з політично-системними іграми, як наприклад у ситуації в Україні, де після революції у владі залишилося дуже багато політиків, які дуже далекі від ідеалів Майдану», – відзначає він.
Вірменія є однією з країн проекту Східного партнерства. Європа висловлювала певні пропозиції та очікування щодо Єревана, однак, під тиском Москви Вірменія змушена відмовлятися від такої тіснішої співпраці. Ця геополітична залежність країни дуже обмежує мрії вірмен вийти назовні та стати ближчими до Заходу у ситуації тут і зараз, а також у справі безвиході між своїми головними ворогами, – говорить Аґнєшка Бриц.
«З одного боку є Туреччина, з якою триває постійна суперечка про геноцид вірмен. А з іншого боку – Азербайджан, з яким триває заморожений конфлікт довкола Нагірного Карабаху, що дуже нагадує ситуацію на Донбасі. І тут Росія відіграє нібито роль переговірника. Це дещо нагадує ситуацію США на Близькому Сході – ніби й ведуть перемовини, але займаються своєю справою з кожною зі сторін. Проблема у тому, що якщо ситуація у Вірменії вийде з-під контролю, там почнеться суспільний зрив, революція, існує ймовірність того, що Азербайджан зможе використати нагоду внутрішньо політично та суспільно дестабілізованої Вірменії, аби посилити свої дії щодо Нагірного Карабаху, який азербайджанці мріють повернути собі. Вірменія та Азербайджан досі живуть у постійному стані неоголошеної війни», – додає оглядач.
Лукаш Ясіна нагадує, що останні 20 років у владі у Вірменії перебувають люди, котрі походять з Нагірного Карабаху, де раніше жили 88%, а нині усі 100% вірмен. Експерт додає, що Вірменія значно більше, ніж Азербайджан постраждала унаслідок внутрішньорадянських проблем. На думку Ясіни, усім вигідно керувати Південним Кавказом завдяки кризам, як, наприклад, у ситуації Грузії, над якою Росія повісила два Дамоклові мечі у вигляді невизнаних республік – Абхазії та Південної Осетії.
Експерти також звертають увагу на велику роль та вплив на еліти вірмен у країнах, в яких вони становлять діаспору, зокрема в Росії та на Заході, а також в Ірані, – говорить Аґнєшка Бриц.
«Самих вірмен у контексті життя в діаспорі називають кавказькими євреями. Народом, який живе у своїй маленькій країні, як нині Ізраїль щодо Близького Сходу, хоча нині насправді більшість вірмен живе у діаспорі. Вірменська громада, яка адаптувалася до життя в Росії чи на Заході, навчилася, як це робить досить ефективно єврейське лобі, уміло та розумно використовувати американську політичну систему. Наприклад, у 1990-их роках вони змогли у Конгресі США лобіювати свої інтереси, і всупереч політиці президента, американський парламент ввів деякі санкції проти Азербайджану, підтримавши Вірменію», – підкреслює експерт.
Проте, на переконання польських оглядачів та експертів, незалежно від того, хто прийде до влади у Вірменії, Росія залишатиметься важливим партнером Єревана. Не слід очікувати значної зміни закордонної політики країни, навіть якщо громадські протести у країні завершаться позитивними демократичними перетвореннями. Експерти погоджуються, що така безвихідь зумовлена непростою геополітичною ситуацією Вірменії, її економічною та військовою залежністю від Москви. Звісно, Росія може використати свої карти у будь-який момент, аби порушити внутрішню стабільність країни.
PR24/Т.А.