Очільники дипломатії країн Вишеградської групи і Східного партнерства розмовлятимуть у Варшаві в рамках головування Польщі у Вишеградській четвірці. До цього угоруповання належать Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина. Натомість, Східне партнерство – це польсько-шведська ініціатива, мета якої – затіснення співробітництва Європейського Союзу з Україною, Білоруссю, Молдовою, Грузією, Азербайджаном та Вірменією. Як вона виникла, нагадує доктор Аґнєшка Цянцяра з Інституту політичних студій Польської академії наук:
– Пропозиція створення регіонального виміру європейської політики сусідства, з якою вийшли Польща і Швеція 2008 року – це була безпосередня реакція на дії іншого важливого гравця в ЄС, Франції. Вона на рік раніше запропонувала затіснення багатостороннього виміру в південному сусідстві. Наш регіон, зокрема Польща, сприйняв це як спробу надати цій території перевагу, ймовірно, за рахунок наших східних сусідів. Тому вирішено запропонувати для них подібну ініціативу. А з другого боку – це був шанс, щоб спонукати Європейський Союз формувати реальну східну політику. Польща пропонувала це від початку. Йшлося про зміцнення двосторонніх відносин між ЄС та його окремими сусідами (за допомогою угод про асоціацію і поглиблених угод про вільну торгівлю та введення безвізового режиму). А з другого боку – про створення багатостороннього регіонального виміру за допомогою різних спільних ініціатив для всіх шести країн.
Виникнення Східного партнерства оголошено 2009 року на саміті в Празі. Окремі цілі були реалізовані різною мірою відносно окремих країн, тому що різними були їхні очікування, на ситуацію впливали також натиски російської сторони. Чи справді сформувалася реальна східна політика ЄС? Рафал Садовський з Осередку східних студій:
– Східне партнерство створило конкретні рамки цієї політики. Виникла важлива ідея, щоб у її реалізацію більшою мірою залучити установи Співтовариства, зокрема Європейську комісію. З точки зору Польщі логіка була такою, що країни Центральної Європи надто слабкі, порівняно з Францією чи південноєвропейськими країнами, щоб це відбувалося на урядовому рівні. Оцінюючи нинішній стан Східного партнерства, слід відзначити, що в бюрократичний апарат Євроспільноти вдалося вписати Східну Європу як постійний елемент політики ЄС. Безперечно, успіхом є підписання і реалізація угод про асоціацію з Грузією, Молдовою та Україною. Тепер стає фактом візова лібералізація – візи для грузинів і молдован скасовано вже, у випадку українців це станеться невдовзі. Це конкретні речі, яких вдалося досягти. Зрозуміло, ми можемо критикувати євросоюзну активність на сході, але без Східного партнерства, все-таки, реакція ЄС на агресію Росії проти України була б слабшою. Тобто це зобов’язання для інших держав ЄС, які не мають жодного інтересу в Східній Європі, активніше підтримувати політику Євроспільноти в цьому регіоні.
Проте, у випадку Східного партнерства були й мінуси? Рафал Садовський:
– Основною проблемою, на мою думку, є те, що ЄС не зміг визначити остаточної мети, куди ми прямуємо зі Східним партнерством. Немає конкретного плану – чи йдеться про якусь форму регіональної співпраці, чи інтеграції – ймовірно, навіть з урахуванням перспективи членства в ЄС, а якщо ні, то поглибленого економічного співробітництва. Ці дії не враховані в стратегічному плані. Тепер перед Євроспільнотою ряд інших викликів – біженська криза, дискусія про те, скільки швидкостей має бути в самому ЄС, «брекзит», конфлікти на півдні, війна на Близькому Сході і так далі – тому політична воля відносно Східного партнерства зменшується, як і значення цієї ініціативи серед інших пріоритетів ЄС. Ніхто не хоче почати дискусії, в якому напрямку йти.
Отже, Євроспільнота не має стратегічної мети у відносинах зі східними сусідами... Доктор Аґнєшка Цянцяра:
– Я додам, що Європейський Союз також не має визначеної стратегічної мети відносно самого себе. Отже, не дивно, що взаємини із сусідами є жертвою цієї основної проблеми, яка випливає взагалі з європейської конструкції, що є певним процесом. Кажучи про слабкості Східного партнерства, слід зазначити, що з польської точки зору це певний етап на шляху до мети, якою є інтеграція передусім України з Європейським Союзом, що розуміється як членство. Проте, більшість країн Євроспільноти так цього не сприймає. Політика розширення і політика сусідства є зовсім окремими. Польська перспектива зовсім інша. Поляки від початку Східного партнерства були найбільш активними в установах ЄС. Після агресії Росії на Україну польська сторона профорсувала у висновках Європейської ради ствердження, що асоціація не є остаточною формулою відносин між ЄС та Україною. Хоч тут немає мови про майбутнє приєднання, проте, це вже спроба хоча б риторичного політичного зобов’язання.
Чи серед країн Вишеградської групи, до якої належать Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина – існує єдність у підході до східної політики? Доктор Аґнєшка Цянцяра:
– Існують загальні рамки просування східної політики. Наш регіон має свою традиційну роль – нагадувати і пропонувати ініціативи на так званому східному відрізку. Безперечно, є воля заіснувати в контексті ймовірних ініціатив перед самітом Східного партнерства, що відбудеться в Брюсселі у листопаді. Коли говорити про подробиці та окремі ідеї, можливими є певні різниці. Проте, в контексті планованого саміту, звичайно, з’являться якісь спільні ініціативи. Зрештою, такою є традиція. Зустріч міністрів закордонних справ Вишеградської групи та Східного партнерства не є нічим незвичайним – подібні відбуваються щороку: наприклад, 2015 року перед самітом Східного партнерства в Ризі, також минулого року – перед зустріччю міністрів закордонних справ ЄС–Східне партнерство. Це постійна своєрідна платформа співробітництва й обміну ідей. З погляду Польщі, яка тепер головує у Вишеградській групі, це також відповідний форум, щоб показатися як лідер у регіоні – у сенсі пропонування різних ідей для Східного партнерства.
Чи позиція Польщі у справі Східного партнерства не є ближчою до позиції балтійських країн, ніж Угорщини? Рафал Садовський:
– На мій погляд, група держав, скажімо, прихильних Східному партнерству є ширшою. Серед країн Вишеградської групи великих розходжень немає. Також сюди належить балтійські, скандинавські держави, Швеція, свого часу Велика Британія, але тепер її позиція, разом із «брекзитом», поволі втрачає значення. Проте, у внутрішніх коаліціях в ЄС прихильників більш рішучої активності у справі східного сусідства – важливим є створення їх не лише з країн нашого регіону, хоч це також дуже важливо, але й запрошення інших – саме згаданих Швеції, балтійських держав і так далі. Вишеградські країни від самого початку підтримували активнішу участь Європейського Союзу. У Міжнародному вишеградському фонді існує окремий відділ, що збирає фінанси на реалізацію проектів у державах Східного партнерства. Отже, регіональне співробітництво відбувається і тут немає різниць.
PR24/Н.Б.