У суботу 7-го листопада центром Варшави пройшов марш проти націоналізму, фашизму, расизму і ксенофобії під гаслом «Солідарність замість націоналізму». Маніфестацію – вираз незгоди на ненависть до іноземців провели неформальні угруповання і неурядові організації. Одним з організаторів маршу була міжнародна організація Amnesty International. Її представниця Аґата Квятонь звертає увагу, що в Польщі посилюються націоналістичні, ксенофобні настрої. Це помітно в ЗМІ, де щораз більше коментарів, сповнених ненависті до біженців. Причому, експертка не вважає міграційною кризою появи в Європі тисяч утікачів з Африки і Близького Сходу.
– Передусім, я б не назвала цього міграційною кризою, це – криза солідарності. Різного роду кризи трапляються час від часу в Європі і в усьому світі. Тепер ми маємо справу з напливом людей, які тікають з країн, охоплених війною, конфліктами. Це важка ситуація і реагувати треба відповідно. Ми не вміємо реагувати на всі можливі ситуації, конфлікти в нинішньому світі, треба цього навчитися. З другого боку, суспільство, в якому ми живемо, має свою позицію, наприклад, відносно дій нашого уряду. І, треба сказати, реакції людей, наших земляків, – турбують, вони свідчать про зростання ксенофобії і націоналізму.
Проте, збільшення ксенофобських і націоналістичних настроїв не можна виправдати побоюванням перед чужими – каже Аґата Квятонь.
– Я думаю, це велика помилка – пояснювати ксенофобію страхом. Насправді ж нам немає чого боятися. Біженці – це люди, які тікають від того, чого ми самі боїмося (безперечно – терористів, «Ісламської держави», війни, збройних конфліктів, порушення прав людини). Цього ж бояться утікачі з територій, охоплених збройним конфліктом, отже, тут є певний парадокс. Ми не можемо боятися біженців, бо вони бояться того, що й ми.
Тимчасом, у Польщі лякають біженцями, нібито це терористи. Безперечно, на суспільні настрої вплинула кампанія перед парламентськими виборами – згодна наша співрозмовниця, проте, вона не вказує однозначно відповідальних.
– Я хотіла б уникнути перекладання вини на конкретні особи або конкретні сторони, але треба сказати – політики не допомагають. У багатьох моментах це стосується також засобів масової інформації, хоч, наприклад, співробітництво з нашою організацією вже поліпшується – і ЗМІ передають правду. Але звідкись таки взялося переконання про біженців-терористів, хтось його прищепив у свідомості.
Свій вплив мала відсутність громадянської освіти і поняття багатокультурності в польській школі – вважає представниця Amnesty International.
– У нас немає чогось такого, як мультикультурна освіта. Скільки шкіл пропонує в своїй програмі відвідування, скажімо, мечетей або синагог, зустрічі з представниками інших релігій та культур? Я думаю, такі школи в усій Польщі можна порахувати на пальцях однієї руки. А якщо немає знань – ми стаємо податливими на плітки, на фальшиве представлення дійсності в ЗМІ, також – зі сторони політиків.
Саме опубліковані дані свідчать про те, що 69 відсотків поляків від 18-ти до 24-ох років вважають, що Польща зовсім не повинна приймати біженців. На думку Аґати Квятонь, опитувані плутають поняття.
– У мене щира надія, що це не так, що поляки не хочуть допомагати людям у потребі. Можливо, на нашу свідомість нашарувалися твердження про терористів, про людей, які начебто хочуть користуватися нашою системою соціальної допомоги. І ми думаємо про це, замість про допомогу потребуючим. Я справді надіюся, що в рапорті відображено таке несправжнє побоювання.
Слід відзначити, що йдеться про ксенофобське ставлення молодих людей, перед якими кордони в Європі відкриті, які можуть навчатися й працювати в будь-якій країні ЄС. Аґата Квятонь:
– Для мене це, щиро кажучи, незрозуміло. Я намагаюся зрозуміти їхню позицію, але не можу. Так як факту, що біженцям, котрі шукають притулку в Польщі, загрожує таке ставлення, яке загрожувало полякам у період Другої світової війни. Але ж молоді люди мають батьків, дідусів – тобто є контакт із поколіннями, які це пережили. Ми не відірвані від історії.
Причину такого стану наша співрозмовниця вбачає у незнанні і переконує про необхідність вводити відповідні елементи освіти. На її думку, доцільно було б прийняти у Польщі більше число біженців, ніж узгоджені 12 тисяч.
– Ми можемо прийняти більше і виграти від цього – зокрема, ввести у школах мультикультурну освіту, яка вже не буде фіктивною, це буде дійсність. Слід додати, що колір шкіри – не єдиний критерій, є також справа походження. Наприклад, люди з України виглядають так само, як ми. Насправді, ми оточені біженцями і мігрантами, навіть про це не знаючи.
Однак, досі польське суспільство є однорідним – навколо нас люди білого кольору шкіри, які переважно є католиками, визнають однакові як ми цінності. В такому суспільстві жити набагато простіше – нам відомі культурні норми, ми знаємо, як поводитися і як відповідати, відомо, чого сподіватися. А коли приходить хтось ззовні – не знаємо, як він реагуватиме. Проте, щось нове не означає, що воно є страшним – каже експертка.
– Насправді ми є суспільством, яке імміграцію і біженство має в крові. У вимірі всього суспільства тут немає нічого нового. А зрештою, особливо протягом останніх 25-ти років зміни відбуваються дуже швидко і до них треба пристосуватися. Бо якщо десь виникне конфлікт – з’являться біженці. Отже, нам треба зрозуміти: «інший» не означає «страшний».
У контексті біженців з’являється питання, чи має відбутися їхня інтеграція в польському суспільстві, чи асиміляція.
– Це дуже складне завдання і в Європі небагато прикладів вдалої інтеграції. Безперечно, це – виклик. Але відомо, чого робити не слід. Було б помилкою розмістити біженців в ізольованих осередках і призначити їм якесь фінансування. Це не служить інтеграції. Треба створити безпечні умови, щоб ці люди не боялися, скажімо, націоналістично настроєних поляків. І щоб обидві сторони – і біженці, і ми – проявили добру волю. А накінець можна подумати, як обопільно використати факт відмінності мови і культури.
Одним із позитивних кроків, що має змінювати ставлення до іноземців у Польщі, був марш «Солідарність замість націоналізму».
PR24/Н.Б.