25 травня, в день, коли Україна обиратиме нового президента, в Європі проходитимуть чергові вибори до Європейського парламенту. Оскільки Україна декларує свої прагнення до євроінтеграції, для Києва результати цих виборів мають неабияке значення. Для України, яка не має свого представництва в європейському законодавчому органі, особливо вагому роль гратимуть результати виборів у Польщі, за якою ще за часів Алєксандера Кваснєвського закарбувався статус адвоката України в Європі. За даними політолога, професора Яґєллонського університету Вавжинєца Конарського, серед п’ятдесяти одного європосланця від Польщі, основні сили розподіляться наступним чином:
– Перше місце можуть посісти або представники правлячої партії Громадянська платформа, або їхні опоненти у Сеймі – партія Право і справедливість Ярослава Качинського. На третьому місті буде Союз лівих демократів, проте ще не відомо, чи подолають вони 10-відсотковий бар'єр.
Також за шанс потрапити до Європарламенту будуть боротися представники Польської селянської партії, партії Польща разом Ярослава Ґовіна, Твій рух Януша Палікота та Конгрес нової правиці Януша Корвіна-Мікке. У підсумку, депутати від Громадянської платформи можуть увійти до складу найбільшої в ЄП фракції Європейської народної партії, представники Союзу лівих демократів, ймовірно, приєднаються до другої за розмірами фракції Альянсу соціалістів та демократів, натомість обранці від правих сил – скоріш за все, поповнять лави євроскептиків.
Що стосується програмних засад, то чіткі кроки щодо підтримки європейських прагнень України декларують лише Громадянська платформа та Польща разом, які закликають до політики розширення та об’єднання всієї Європи в кордонах Європейського Союзу. У свою чергу, їхні опоненти згадують Київ лише в контексті останніх драматичних подій, і здебільшого при обговоренні питань безпеки.
Однак, враховуючи те, що жодні дебати не проходять повз тему української кризи, нерідко єврокандидати під час передвиборчої кампанії спекулюють цим питанням. Так, за словами аналітика з Варшавського університету Ольґєрда Аннусевича, українська криза впливає певним чином на передвиборчу кампанію, однак ставлення політичних партій до того, що робиться в Україні, не є вагомим для пересічного поляка.
– В кризових ситуаціях перед виборами, не тільки в Польщі, схиляються до голосування за великі об’єднання, перевірені партії. Середньостатистичний виборець вважає, що час кризи – це не той період, коли можна експериментувати. Вочевидь, ситуація в Україні, так би мовити, пише сценарій польських виборів. Але, з усією повагою до України, це вибори, які стосуються Європейського Парламенту, місця Польщі в Євросоюзі. Український чинник, звичайно, є істотним, адже він визначає геополітику ЄС сьогодні. Проте, з точки зору виборчих преференцій поляка, то відношення політичних партій до того, що робиться в Україні, не повинно бути вирішальним у тому, як голосувати за того чи іншого кандидата.
Водночас, агітаційна робота серед представників української діаспори та меншини у Польщі проходить не надто активно. Як зазначає голова Об'єднання українців у Польщі Петро Тима, навіть серед прихильників України польову роботу з українцями в Польщі проводять далеко не всі кандидати.
– З представниками української громади в Польщі підтримують контакти окремі кандидати в депутати до Європарламенту. Це стосується Павела Коваля і Марціна Свєнціцького, які зараз дуже активні. Також це стосується депутата теперішнього польського парламенту, наприклад, представника Громадянської платформи Піотра Томанського, який на різних рівнях спілкується з представниками української діаспори і намагається заручитись підтримкою. Натомість окремих мітингів чи багатолюдних зустрічей не проводилося. Це більше вплив на лідерів громад. Спроби виходу на авторитетні особи в регіонах, щоб вони «не злим тихим словом» згадали про даного кандидата.
До наступної каденції Європарламенту також балотуються двоє українців: Вероніка Марчук від Союзу лівих демократів та Маріуш Сідор від Твого руху Палікота. Проте, шанси здобути ще двох лобістів України серед євродепутатів у цьому випадку незначні. По-перше, і головне, навряд чи їм вдасться подолати прохідний бар’єр. А по-друге, якщо партія Палікота ще більш-менш лояльно ставиться до України, то СЛД Лєшека Міллєра займає доволі суперечливу позицію, яка не є прогресивною, коли йдеться про підтримку України і європейські устремління нашої держави.
Відтак, Україні доводиться наразі сподіватись на посилення польської групи лобістів одним євродепутатом – проукраїнським Марціном Свєнціцьким, і значною мірою поки що залишається покладати надії на своїх традиційних друзів у Європейському Парламенті: Павела Коваля, Єжи Бузека, Павела Залєвського.
Крім того, українським лобістам доведеться дедалі більше докладати зусиль для відстоювання українських інтересів, оскільки у Європі прослідковується тенденція до посилення позицій правих партій. На думку професора Канарського, хоча праві сили поки не настільки зміцнюються в Європейському Парламенті, аби заблокувати законодавчий процес, та все ж ця тенденція є небезпечною як для України, так і для інших країн програми Східного партнерства.
– Так, праві сили зміцнюються в парламенті. Тенденція до значного збільшення в ЄП відсотка ксенофобських і антиєвросоюзних угрупувань, які діють виключно в інтересах держав, з яких вони походять, для України не на користь. Сильні позиції Європейської народної партії, а також соціалістів, дає певні гарантії, принаймні, часткового утримання курсу на підтримку прагнень України. В разі зменшення рангу цих топових об’єднань в Європарламенті, на жаль, не залишають такого шансу.
Він також додав, що така ситуація несе загрозу і для всього Європейського Союзу:
– Те, що може трапитися в Європарламенті, якщо відбудеться збільшення у процентному співвідношенні кількості правих сил, стане не тільки своєрідною жовтою карткою, вотумом недовіри до того розкладу сил, який був попереднього скликання, але також це підірве їхній авторитет серед виборців.
Що стосується польських правих сил, то, за словами Петра Тими, не варто усіх ставити в один ряд:
– Поняття «праві сили» – доволі широке. Маємо серед них і поміркованих. Павел Коваль, Міхал Камінський раніше були в партії Право і справедливість. Вони багато зробили для євроінтеграції України.
Водночас, за його словами, є побоювання відносно крайньоправих польських партій, таких як Національна партія чи Конгрес нової правиці Януша Корвіна-Мікке, які і по відношенню до національних меншин, і по відношенню до Києва висловлюють вкрай антиукраїнську політику, а частина з них є навіть прихильниками політики, яку проводить в Україні Владімір Путін.
– Підтримка правих може означати серйозні проблеми і для нашої громади в Польщі, і для мігрантів з України, і для самої України. Тому що події в Криму, співпраця Москви з правими партіями Угорщини, Німеччини, Великобританії, Франції показує, що ці партії у своєму антиєвропейському напрямку проти ЄС знайшли спільну мову з Росією. І це для України несе серйозну небезпеку.
Проте, доктор Аннусевич радить не квапити події. За його словами, сьогодні не варто сподіватися, що в Брюсселі зміняться основні розклади сил:
– Якщо нові сили з’являться в Європарламенті, все одно Європейська народна партія та соціалісти будуть домінувати. З точки зору стабільності, звичайно, це має значення, чи здобуде перевагу партія скептиків. Але не думаю, що в цьому плані відбудуться якісь зміни. Навіть, якщо в Польщі Конгрес нової правиці досягне успіху і ввійде до Європарламенту, це не змінить того факту, що їхня роль буде маргінальною.
Власне, європейська перспектива України залежатиме не лише від групи лобістів в Європарламенті, а здебільшого від зовнішнього політичного курсу нового президента та від внутрішньополітичної ситуації нашої держави. Тож наразі до цього питання варто знову повернутись після 25 травня.
Денис Шпігов