Голокост належить до числа найбільших і найжахливіших злочинів в історії людства. Внаслідок німецької політики винищення євреїв та осіб єврейського походження, до якої було залучено численних колаборантів, загинуло близько 6 мільйонів осіб, більша половина з них громадяни міжвоєнної Польщі. Вивчення і осмислення цієї трагедії триває і відкриває нові й малознані сторінки цієї історії. Однією з них є Бернська група, знана також як “група Ладося”. Мова про групу польських дипломатів на чолі з Александром Ладосєм, повіреним в справах Польщі у Швейцарії та єврейських діячів, котра займалася порятунком євреїв. Група налагодила механізм нелегальної видачі паспортів країн Латинського Америки, таких як Парагвай, завдяки чому євреї в окупованій Польщі мали можливість врятуватися з гітлерівського пекла. Цими документами скористалися й громадяни інших країн.
Про цю історію та її початки, ми попросили розповісти Аґнєшку Гаску, історика з Єврейського історичного інституту:
Коли вибухнула війна різні єврейські організації намагаються допомогти євреям на окупованих територіях. Серед іншого, в Швейцарії виникають дві організації. Одна з них, “Hiew”, яку в Швейцарії створила сім’я Штернбух. Друга організація називалася “RELICO”, котру очолював колишній депутат польського парламенту, Абрахам Зільберштайн. Ці та інші організації шукали можливості для допомоги євреям, серед іншого в окупованій Польщі. В якийсь момент виявляється, що життя громадян ворожих та нейтральних держав не підпорядковується всім розпорядженням німецьких окупантів. Ми знаємо деталі, бо у Варшаві жила сім’я Ваттенберґів, члени якої були американськими громадянами. Донька громадянки США, Міріам Ваттенберґ, знана згодом як Мерибер, вела щоденник. Зрештою, це перший щоденник, виданий на Заході, в 1945 році, в якому показна доля євреїв під німецькою окупацією. Хоча сім’я Ваттенбергґв й жила в гетто, але вона могла вільно з нього виходити і отримувати посилки.
Проте, як каже дослідниця у виникненні Бернської групи важливу роль зіграла історія кохання:
Це досить заплутана історія, яка, по суті, починається з історії кохання. В 1939 році до Польщі зі Швейцарії в пошуках дружини приїжджає Елі Штернбух. Роком раніше він на одному весіллі познайомився з Гутою Айзенцваґ, дівчину з порядної і заможної варшавської сім’ї. Елі планує з нею одружитися. Гута не погоджується, бо вона дуже гарна жінка, що має масу залицяльників і Елі є лише одним з багатьох. Потім вибухає війна, котра застає Елі у Швейцарії і він шукає способу як допомогти Гуті, яка перебуває у Варшаві. Він з родичами приходить до висновку, що коли громадяни ворожих і нейтральних держав не підлягають цілковито розпорядженням окупантів, то можна спробувати роздобути паспорти для Гути та її рідних, щоб вона була в більшій безпеці. Сім’я Елі Штернбуха мала досить хороші зв’язки. Серед іншого їх знайомим був Юліуш Кюль, в той час співробітник польського представництва в Берні, що відповідав за єврейські питання. Польська дипмісія включається в цю справу враз зі згаданим вже раніше Абрахамом Зільберштайном. Всі разом доходять до висновку, що паспорти для євреїв можна добувати через почесних консулів латиноамериканських країн в Швейцарії.
Аґнєшка Гаска підкреслює, що на початках польські дипломати діяли без відома польського еміграційного уряду в Лондоні:
Треба сказати, що як свідчать документи, до певного моменту польська дипломатична місія в Берні діяла самостійно й не інформувала Лондон про свою ініціативу. В якийсь момент, в 1943 році, польські дипломати повідомили польський еміграційний уряд в Лондоні і той надіслав їм повідомлення в якому є така фраза про те, що “обставини суто гуманітарної природи кажуть нам йти на руку якомога далі” у справі допомоги євреям. Натомість, треба сказати, що, скажімо, в 1941 чи 1942 році, ця справа не була пріоритетом польського уряду у вигнанні. Єврейська справа і порятунок євреїв стає важливим питанням лише в 1943 році, коли вже йде їх винищення.
Історик відзначає, що складно однозначно говорити про те, чим керувалися польські дипломати в Швейцарії очолювані Александром Ладосєм, коли вони вирішили організувати порятунок польських громадян єврейського походження:
Ладось впродовж міжвоєнного двадцятиліття працював як дипломат. Натомість, позаяк жоден з учасників цієї групи не залишив після себе якого - небудь виразного свідчення в якому б була мова про мотивацію такої допомоги, знаючи всі ці документи і цілу історію, припускаю, що польські дипломати сприймали справу порятунку євреїв як свій службовий обов’язок. В Берні велику увагу зверталося на єврейські справи і тут згаданий вже Юліуш Кюль є ключом для розуміння цього. Польські дипломати приймали дуже активну участь в цій справі. Вони вважали, що просто потрібно всіма можливими способами допомогти цим людям.
Анна Гаска додає, що питання організації нелегальної видачі паспортів було дуже ризикованою і непростою справою:
Вся ця операція була дуже делікатною в дипломатичному плані. З одного боку треба було не дражнити швейцарців. З другого, треба теж взяти до уваги, що в цю справу були втягнуті почесні консули багатьох держав. До якогось часу ці паспорти надсилалися до Варшави, Кракова та багатьох інших місць. Польські дипломати в Швейцарії робили все, що врятувати євреїв, але, на жаль, це не до кінця вдавалося. Так, частина паспортів, яка прийшла до Варшави прибула на зламі 1942-43 років, коли адресатів тих паспортів вже не було, бо їх виселили літом 1942 року в рамках великої операції і вони загинули в концтаборі Треблінка. З того, що нам відомо, ці документи потрапили в руки колаборантів, котрі в спілці з місцевим Гестапо створили контору і почала продавати ті паспорти особам, що переховувалися на арійській стороні. Цих людей інтернували в Польському Готелі, який був розташований на вулиці Длуга 29 у Варшаві. Частина з них потім в потрапила в інтернаційний табір в Берґен-Бельзен, а частина, ті, хто не отримав документи, були вислані до Павяку, в той час це була німецька політична тюрма у Варшаві. Там їх розстріляли 15 липня 1943 року.
Німці в Берґен-Бельзен почали перевіряти паспорти, бо зрозуміли, що щось не так. Вже був сигнал зі Швейцарії, що там щось відбувається і що польська дипломатична місія бере участь у залагоджені паспортів для євреїв. Проте, передовсім почалася перевірка паспортів осіб, котрі вирушили з Польського Готелю до Берґен-Бельзен. Німці, зокрема, зорієнтувалися, що в ряді паспортів вклеєні фотокартки, які не подібні до їхніх власників. Німці звернулися до південноамериканських країн з питанням чи йдеться про їх громадян. Ті відповіли, що їм нічого не відомо з цього приводу. Справа в тому, що почесні консули видавали паспорти не інформуючи країну, яку вони представляли, бо робили в обмін за хабарі, або безкорисно. Для перевірки тих паспортів з Берліну прибув спеціальний службовець. В результаті перевірки вибухнув жахливий скандал. Серед іншого швейцарська поліція зайнялася цією справою. Натомість з огляду негативної ідентифікації документів, 1800 осіб з Берґен-Бельзен були вивезені до концтабору Аушвіц-Біркенау і їх там закатували.
Щодо кількості здобутих південноамериканських паспортів і того, скільком людям завдяки цьому вдалося уникнути смерті, то це не до кінця відомо. Аґнєшка Гаска:
Ми цього не знаємо. Всі цифри, якими ми диспонуємо, є приблизними. Вважається, що самих паспортів було від 2 до 3 тисяч, можливо навіть 4 тисячі. Натомість, ми не знаємо скільки людей вдалося врятувати завдяки цим документам. Ми знову змушені послуговуватися підрахунками. На основі припущень мова може йти про від кількох десятків до кількох сотень людей. Точну кількість важко встановити, бо Штернбухи висилали частину паспортів до Амстердама. Якщо йдеться про польських євреїв, то можемо говорити про кілька десятків осіб. Проте, якщо мова про євреїв в окупованій Голландії, котрі отримували паспорти завдяки сім’ї Штернбух, то тоді ймовірна кількість врятованих євреїв зростає до 200 – 300 осіб.
Матеріал підготував Назар Олійник