«Так звана польська операція НКВС була геноцидом. Це не викликає сумнівів», - говорить доктор габілітований Патрик Плєскот з Інституту національної пам’яті Польщі. Наприкінці березня інститут підписав договори з Державними архівами Одеської, Вінницької та Хмельницької областей. Угоди відкривають доступ польським архівістам до тисяч документів в оцифрованому вигляді про злочини НКВС проти поляків у 1937-1938 роках на терені Радянського Союзу.
За словами габілітованого доктора Патрика Плєскота, відкриття доступу польським історикам до матеріалів в українських архівах – це «важливий момент».
«Треба буде ще спокійно проаналізувати акти, подивитися, що там є, а чого немає. Однак сам факт, що нам вдалося досягти домовленості з українськими архівами і ми насправді отримаємо велику кількість документів, є дуже важливим. Оскільки там є так багато матеріалів, у них має бути щось цікаве. Можливо, вдасться ще краще уточнити як число вбитих поляків, так і депортованих; можна буде детальніше встановити особисті дані, а також ближче побачити механізм цього злочину», - додає експерт.
Патрик Плєскот переконаний, що антипольська операція або так звана польська операція НКВС у 1937-1938 роках була геноцидом. Унаслідок цього комуністичного злочину було вбито, за підрахунками істориків, понад 100 тисяч поляків. Ще приблизно 40 тисяч було примусово вивезено у віддалені райони Радянського Союзу.
«Це був геноцид, що став зламним моментом в історії Радянського Союзу. Сталінський, а раніше ленінський терор зачепив різні соціальні групи; він був кривавим, але до того моменту він атакував куркулів та буржуазію. Було ідеологічне підґрунтя у виборі жертв геноциду. Натомість вперше масштабний удр був нанесений по поляках, бо вони були поляками. Це була етнічна чистка. Оскільки комуністичній владі не вдавалося радянізувати поляків, було вирішено їх просто повбивати. На погляд Сталіна поляки були дуже некерованим, ненадійним елементом, що не хоче підкорятися колективізації і який показує свою прив’язаність до католицизму».
За словами Патрика Плєскота, велику роль відіграла також особиста людська неприхильність і ненависть Сталіна до поляків і бажання помсти за 1920 рік і так зване Диво над Віслою, тобто коли під час вирішальної битви Радянсько-польської війни Польща змогла захистити свою незалежність, завдавши поразки військам Радянської Росії.
Жорстока злочинна комуністична машина застосовувала де-факто скорочену процедуру – не було ні судових процесів, ні вироків – людей просто арештовували та вбивали. Ціла процедура була незаконною щодо самого радянського права, - каже Плєскот.
«Адже під час польської операції НКВС порушувалися навіть більшовицькі засади, які самі по собі були, м’яко кажучи, жорсткими. Багато вироків затверджували вже після їхнього виконання. Звісно, це була абсолютна фікція. Часто ставалися помилки, розстрілювали не ту людину тільки тому, що вона мала подібне прівзище. Втім певні документи все таки створювали. Тому саме завдяки цьому ми сподіваємося прийняти від українців від декількох до кільканадцяти тисяч індивідуальних та групових папок, які відкривали співпрацівники НКВС проти поляків. У них можна буде знайти основні дані про жертви, протоколи їхніх допитів, а також обвинувальні акти та смертні вироки, що дозволить відтворити особисті історії багатьох жертв цього злочину».
Нині триває розслідування Інституту нацпам’яті Польщі у справі так званої антипольської операції НКВС, що має розкрити всі обставини цього злочину та встановити особи виконавців масових вбивств і репресій.
Водночас, за словами історика та публіциста Томаша Зоммера з видання Najwyższy Czas! та автора декількох книжок про антипольську операцію, завдяки отриманим з українських архівів документам можна створити каталог усіх жертв терору НКВС.
«Антипольська операція НКВС 1937-1938 року була першою геноцидною операцією з етнічними ознаками, що проводилася у період до Другої світової війни. Цей геноцид дуже відрізняється від Голокосту тим, що ми не знаємо точно імен та прізвищ жертв останнього, не відомо як саме їх вбивали під час знищення. У випадку антипольської операції все це детально описано і ми можемо встановити осіб, останні дні їхнього життя та те, як саме вбивали кожну із жертв цього злочину. В українських архівів є акти цих жертв і працівники ІНП одержать копії цих актів з трьох українських областей. Хоча частина документів, пов’язаних з самими адміністративними рішеннями про смерть цих людей, бо це не були вироки, а адміністративні рішення, є в Росії і ті архіви нам недоступні», - каже він.
Як нагадує Томаш Зоммер, після Майдану у 2014 році набув чинності закон про Інститут нацпам’яті України, що відкрив частину пострадянських архівів, які зберігаються на берегах Дніпра. Як наголошує історик, відтоді дослідження на тему антипольської операції у Польщі отримали додаткового імпульсу.
«Зокрема я неодноразово їздив до Києва в Архів Служби безпеки України, звідки привіз оригінал наказу голови НКВС Ніколая Єжова про початок антипольської операції. Крім цього головного фонду, в Україні є регіональні архіви, у яких зберігаються персональні справи жертв з інформацію про те, як цих людей затримували, які їм висували звинувачення і як їх вбивали. У цих актаах є також різні світлини, пов’язані з цими особами, їхні документи. Насправді це безцінне підтвердження долі цих людей».
Директори архівів Одеської, Вінницької та Змельницької областей під час церемонії підписання договорів з ІНП Польщі наголосили, що поляки та українці, проводячи спільні історичні дослідження, мають шанс сплатити борг попереднім поколінням. Польська сторона водночас висловила надію, що співробітництво Варшави та Києва розшириться на наступні обласні архіви України.
PR24/Т.А.