Катастрофа Другої світової війни і дегуманізація людства в умовах тоталітаризмів, гітлерівського і сталінського, попри масу наукової, мемуарної і художньої літератури, а також велику кількість документальних і художніх стрічок, до сих пір повною мірою не висвітлені та неосмислені.
В горнилі пекла Другої світової війни зникли десятки мільйонів людей, а життя і долі ще десятків мільйонів були зруйновані і понівечені. В тих умовах людське життя вимірювалося не роками, а миттю, бо воно висіло на тоненькій волосинці і могло обірватися щомиті. Проте, найбільш вразливим і беззахисним було життя дітей, яке, по суті підпорядковувалося жахливим тогочасним реаліям так само, як і життя дорослого.
Одним з таких прикладів трагедії дітей є історія табору для дітей і підлітків, який гітлерівці організували в окупованій Лудзі. Це можливо був єдиний концентраційний табір для дітей в Європі під час Другої світової війни. Німці створили цей табір 1 грудня 1942 року і він був призначений для польських дітей та підлітків, формально віком від 8 до 16 років. Ті, хто потрапляв сюди походив з різних місць, передовсім з так би мовити дорослих концтаборів таких як: Аушвіц-Біркінау чи Майданек. Проте, це були і сироти та жертви німецьких облав. Діти-в’язні отримували табірні номери, котрі замінили їхні імена та прізвища. Умови утримання були нелюдські: важка праця, погане харчування, жахлива гігієна і систематичне насильство. Поза тим діти без своїх дорослих були позбавлені опори і не мали на кого покластися крім самих себе і нікого, хто б пояснив жахливу суть оточуючої їх дійсності. Територія табору добре охоронялася, тому можливостей для втечі у його маленьких в’язнів практично не було.
До недавнього часу мало хто знав про існування цього табору, який називають “Малим Освєнцімом”. Розповісти про німецький табір для дітей в Лудзі Польське радіо попросило Ганну Венгжинек, історика з Музею історії польських євреїв Polin.
Це не зовсім так, що про це табір нічого не було відомо. Я пам’ятаю, що про нього досить багато говорилося в 70-х роках. Натомість, дійсно тема на який час була забута. Правда і те, що про це місце не багато відомо. Тобто, ніхто ґрунтовно не зайнявся цією справою одразу ж після війни. Були перші публікації про цей табір, але ми повинні пам’ятати, що там перебували діти. Їхній вік коливався від 8 до 16 років, але траплялися навіть дволітні діти. Діти не подбали про пам’ять про це місце, а правда така, що цих страхітливих місць було дуже багато.
Чи можна говорити про цей німецький табір для дітей в Лудзі і його реалії як про концтабір, чи це перебільшення, що це був концтабір?
Історики сперечаються щодо термінології. Найчастіше це називали превентивним або ізоляційним табором. Смерть не була метою цього табору, тобто там не відбувалися страти. Натомість, навіть формула концтаборів змінювалася. На початках туди люди потрапляли на якийсь час і навіть з Освенцима-Аушвіца декого випускали на свободу.
Метою дитячого табору в Лудзі було запобігти, як це окреслювали німці, “паталогіям серед польської молоді”. Що під цим розумілося? Це були діти, яких зловили на вулиці, бо вони займалися жебракуванням або ті, кого зловили на залізничній станції, бо вони крали вугілля чи продовольство. Проте, ми чудово знаємо, що в умовах окупації це була скоріше потреба, ніж злочин. Дуже часто туди потрапляли діти осіб арештованих чи висланих на роботи в Німеччину.
Одним словом, це було місце, де теоретично тих дітей мали виховувати і ними опікуватися. Натомість, це було неймовірно репресивне місце.
Скільки дітей перебувало протягом існування цього табору? Скільки їх там померло і чи траплялися випадки, що вони виходили звідти? Чи як вони вже ставали дорослими, то чи їх переводили до таких концтаборів як Аушвіц?
На це питання я не можу відповісти. Як я вже говорила, верхньою віковою межою були 16 років. Мені невідомі випадки звільнення. Якщо мова йде про цифри, то вони дуже різні. В 70-х роках, коли про це почали говорити, мова йшла про близько 12 тисяч дітей, а тих, хто помер на території лудзького табору було близько 4-х тисяч. Сьогодні, на основі досліджень лудзького відділення Інституту Національної Пам’яті, вважається, що через табір пройшло близько 4 тисяч дітей, з них померло близько 200-300. В таборі головним чином помирали з голоду і через хвороби. Дітей змушували працювати і це робилося всупереч німецькому законодавству. Річ у тому, що німці зобов’язали до роботи всіх осіб старших ніж 14 років, а в Лудзькому гетто це було навіть 12 років. Водночас в дитячому таборі працювали навіть ті, кому було 8 років. Пайки були дуже маленькі. Це також не була висококалорійна їжа, відповідна для дітей. До того ж табір розташовувався в одному з найгірших районів Лудзі, в Балутах, де не було каналізації. Таким чином умови утримання в таборі були дуже важкі. Це була територія, яку виділили з Лудзького гетто, одразу ж при стіні єврейського цвинтаря. Правдою є те, що колишній німецький табір для дітей залишається занедбаним тереном. На більшій його частині в 60-х роках побудовано житлові будинки. Натомість, фрагменти концтабору і нечисленні тогочасні будинки збереглися до наших днів. Для потреб табору побудовано дерев’яні бараки. Згодом, після війни, місцеве населення розібрало їх для своїх потреб. Табір був оточений дерев’яною огорожею, висотою близько двох метрів, який розібрали ще в січні 1945 року. То була неймовірно люта зима і була велика потреба в опалювальному матеріалі.
А як сьогодні вшановується пам’ять про тих дітей, котрі там утримувалися?
Форм вшанування пам’яті стає чимраз більше. По-перше, є пам’ятник у формі тріснутого серця. Це пам’ятник споруджений в 1971 році. Також поблизу знаходиться початкова школа імені Героїчних дітей Лудзі і там є кімната пам’яті, котра існує вже віддавна. Територія колишнього табору позначена, зокрема стоять інформаційні стовпи. В Лудзькому катедральному соборі знаходиться пам’ятна дошка, котру встановлено відносно недавно. На тему дитячого табору в Центрі імені Марека Едельмана проводяться лекції історії. Таким чином, відбувається освітня діяльність і теж вшановується пам'ять про цей табір. Складно сказати чи це багато чи мало. Безперечно ми про цю справу замало знаємо і думаю, що це останій момент для того, щоб відшукати тих, хто пройшов через цей табір. Можливо вони про нього пам’ятають і хочуть про це розповісти. Дуже часто про ці страшні речі забувається, а пройшло вже дуже багато років.
А виходячи з сьогоднішнього дня, скільки таких осіб може бути? Чи ведеться робота з пошуку цих людей?
Були різного роду звернення. Пам'ятаю, що в мене була однокласниця в початковій школі у Варшаві. Казали, що її мама пройшла через цей табір. Однак, ніколи відкрито про це не говорилося. Діти, котрі пережили цей табір вийшли з нього з колосальною травмою. Збереглися оповіді про цей досвід, котрі носять психіатричний характер. Це були діти, яких треба було повернути до життя. Тобто, йшлося про те, щоб вони перестали себе вести, так, як вони це робили і щоб перестали між собою змагатися. Ці діти не визнавали авторитету вихователів. Багато з цих дітей повернулися до своїх сімей, але чимало з них не мали до кого повертатися і куди піти. Таких відправлено в сиротинці. Часто просто це були дуже важкі діти, бо вони пережили жахливі речі. Гадаю, що це також зумовило, що до цього не було бажання повертатися. Існував також свого роду остракізм. За свідченнями в школах таких дітей зневажливо окреслювали як “ті з табору”. Це були інші діти ніж всі решта, тому і не має бажання повертатися до цієї історії.
PR24/no