Джерела польського уявлення про московитів сягають ще XIV-XV століть. Тим не менше, на добру справу, про формування польського стереотипу Москви можна говорити після того, як були встановлені дипломатичні відносини між новопосталою Річчю Посполитою Двох Народів та Великим князівством Московським, що мало місце вже після Люблінської унії 1569 року. Незабиралася і перша війна між двома сусідами. В 1579-1582 роках Річ Посполита під проводом Стефана Баторія воювала з Московською державою в рамках Лівонською війни і здобула свою першу перемогу над принциповим суперником - Москвою. Згодом поляки і литвини в часи звані в російській історіографії “Великою Смутою” поставили Московську державу на межу існування, садячи на царський престол одного Лжедмтитрія за другим і здійснюючи відкриту військову інтервенцію. Саме тоді польський стереотип московита набрав своїх барв, бо саме тоді дійшло до свого роду зіткнення двох цивілізацій.
Про польський стереотип московита та його історичний контекст ми попросили розповісти Мацєя Зарембу, головного редактора порталу Histmag:
Коли відбулася Люблінська унія 1569 року, почалися офійні контакти між новопосталою Річчю Посполитою та Великим князівством Московським. Треба згадати, що під час вільної елекції Іван Грозний розглядався як кандидат на польський трон. Отож, контакти існували вже раніше, і вже тоді, особливо в часи Івана Грозного було помітне зіткнення цивілізацій. Зокрема це стосується посольств, котрі висилалися в Москву. Адже, приняття посольств в Західній Європі і Москві, котра прийняла традицію посольств від татарських ханів, суттєво відрізнялася. Скажімо в Західній Європі приватність посла і його особиста безпека були недоторканими. При дворі Івана Грозного не обов’язково цього дотримувались. І до польського посольства, що в той час відвідало московський двір, поставилися так, що порушено навіть їх тілесну приватність.
В пізніші часи, власне під час Великої Смути, теж спостерігається це зіткнення цивілізацій. Проте, тут варто звернути увагу на один аспект. Поляки, котрі були в Москві разом з Лжедмитрієм І [1604-1606 роки] зазнали жорстокостей, чим був бунт проти Лжедмитрія. Поляків, що перебували при Самозванцю, було кинуто до московських в’язниць, де вони провели близько двох років. Тому весь цей особистий досвід вплинув на подальше творення стереотипу про московитів. Стереотип творився згодом, коли король Сиґізмунд ІІІ вирішив розпочати офіційну польську інтервенцію. В 1609 році розпочалася польсько-московська війна, і польська офіційна пропаганда використовувала те, що зазнали поляки в попередні роки і котрі повернулися до Польщі, для загострення взаємин з Москвою. Це використовувалося задля переконання у необхідності виступу проти Москви і необхідності платити податки на війну.
Історик відзначає, що йдеться про ширення образу "варварської Москви" і слушної боротьби з нею:
Як приклад наводився 1607 рік, коли відбулася кривава розправа московського люду над Лжедмиртієм І. Наводилися приклади дуже кривавої розправи з поляками, включаючи розрубування сокирами і розривання тіл польських жовнірів та товаришів Лжедмитрія. Слід нагадати, що він був вбитий під час свого весілля з Мариною Мнішек. Все відбулося одразу після закінчення забави.
Зіткнення світу Заходу, котрий певною мірою представляла Польща через свій католицизм, зі Сходом в постаті Москви і її православ’я, особливо помітне через призму релігійних відмінностей. Мацєй Заремба:
Шляхта висміювала релігійні звичаї москалів. Це було щось, що шляхта визнавала дуже поверхневою релігійністю. Наприклад, йдеться про перехрещування щоразу перед споживанням їжі та видом ікони, чи при мало не кожній щоденній події. Це для шляхти було чимось дуже дивним. Серед московитів були поширені звичаї, котрі серед шляхти вважалися дещо анахронічними. Наприклад, за легендою Лжедмтитрія ІІ прийняли тому, що він дуже твердо стояв на своєму [тобто, що він справжній цар] і почав бити києм на ліво і направо посланців. Дослідники називають це ритуалом “гніву владики”. Тобто, його прийняли як царя, бо він показав цей свій царський гнів. На Заході такі речі вже викликали здивування, що цар особисто мусить показувати своїм підданим такий гнів.
Цей “гнів володаря” мав свої межі і був дуже обмежений в тогочасній західній традиції загалом, і в Речі Посполитій зокрема:
Польський король Стефан Баторій будучи розгніваним на те, що шляхта не дозволяє йому приймати рішення і вимагає, щоб це робив Сейм, витягнув шаблю і почав нею погрожувати. Це викликало величезне обурення. Він звичайно нікого не бив, але вже саме оголення шаблі зумовило гостру реакцію шляхти.
Як відомо, в Речі Посполитій не було самодержавної влади: монарха вибирали і була парламетська інституція у вигляді Сейму. Самі ж піддані короля і великого князя литовського, передовсім магнати і шляхта, мали порівняно широкі права та вольності. У Великому князівстві Московському ж цар був богоподібною персоною, з фактично необмеженою владою монарха, а серед підданих панувала так звана холопська рівність. Ці разючі устроєві відмінності, як відзначає наш співрозмовник, не могли пройти поза увагою:
Шляхта не могла зрозуміти, розмовляючи не лише з простолюдинами, але й з боярами чому московити так підтримують самодержавство. Треба наголосити, що москалі ні за яких умов не хотіли прийняти устрій Речі Посполитої як якийсь ідеал. Вони вбачали в ньому чимало різних недоліків, котрі вони в розмовах з ляхами підкреслювалися. Московити відзначали, що мовляв в Речі Посполитій ІІ ніби всі вільні, але по суті це магнати і можновладці, котрі гноблять слабших. Натомість підкреслювалося, що в Москви є цар, котрий захищатиме слабших від сильних. Поляки дивувалися, як москалі можуть дозволяти себе так гнобити, коритися йому і визнавати його божеством. Ті ж віповідали, що в дійсно цар жорстокий і карає, але серед поляків панує анархія і немає нікого, хто б міг зберегти головні права і запевнити спокій звичному люду.
Окрім релігійних і політичних аспектів те, що викликало здивування у поляків в житті жителів Московської держави були звичаєві і побутові справи. Зокрема, польську шляхту знану своїм бурхливим життям, що вписується в традицію так званого сарматизму дивували культура пиття московитів:
Тут, варто підкреслити, що в ті часи в Речі Посполитій головним алкоголем було вино і ще питний мед, котрий панував в XVI столітті. Проте, назагал, пилися вина. І як відомо, сармати дуже часто перебирали з кількістю трунку. Проте те, що дивувало поляків і литвинів в московській культурі було споживання горілки, бо горілка лише почала з’являтися на столах в Речі Посполитій. І теж дивувало мішання алкогольних напоїв. Це мішання напоїв, що відзначають поляки, могло бути зумовленим тим, що московити прагнули показати: які вони багаті, як багато в них напоїв і скільки всього вони можуть запропонувати. Поляки це необачно сприймали як варварство і тут бачимо ті цивілізаційні різниці. Тобто, поляки не могли зрозуміти як можна мішати різні трунки?! Тобто, що спочатку п’ється вино, потім зненацька йде горілка. Це для поляків було щось неймовірне. Вся ця культура пиття дійсно різнила поляків і московитів. Сьогодні нас це може дивувати, але так було. Окрім того, незважаючи на те, що поляки самі дуже часто зловживали алкоголем, у всіх свідченнях вони підкреслюють, що в Москві ще більше зловживали оковитою.
Ще однією звичаєвою різницею було становище і позиція жінки. Адже, ізоляція жінок для західного суспільства була чимось разючим:
Поляки відзначали, що був поділ і що жінка була дуже залежна від чоловіка. Найчастіше жінки розважалися окремо від чоловіків. Проте, вони також підкреслювали, що жінки теж споживають алкоголь. Те, що на мою думку дуже цікаве, так це те, як польско-литовська шляхта дивилася на жінок. Так, придворні пані цариці Марії Мнішек розмовляючи з дружинами боярів виявили, що ті цілковито неосвічені - принаймні так описують очевидці в своїх щоденниках, бо як було насправді важко сказати. Проте в спогадах вказується, що жінки боярів не вміли так красномовно висловлюватися як польські пані, котрих цього спеціально вчили. Окрім того польській шляхті взагалі не подобався вигляд московської жінки. На їхню думку вони надто крикливо малювалися і відзначають, що ті голили брови і вуглем малювали собі нові. Для шляхти це було цілковитою несподіванкою. Звичайно йщлося про рештки візантійської культури та моди в московському суспільстві.
В XVI-XVII столітті не існує такого поняття як “загальна освіта”, але порівняно з Великим князівством Московським широка верства суспільства Речі Посполитої була освіченою як на ті часи:
Тут теж помітний дуже сильний стик культур, з чого бралося уявлення про сусідів. Звичайно найбагатші польсько-литовські роди могли собі дозволити ґрунтовну освіту в Європі. Натомість, середня шляхта як правило отримувала освіту в єзуїтських колегіях. Шляхта мала базову освіту, але її мала. В той же час шляхта навіть закидала царю те, що він навмисне старався, аби московське суспільство було неосвіченим, щоб те не бунтувалося. Така думка дуже часто зустрічається в джерелах. Вважалося, що московити є відсталими, бо вони послуговуються старим календарем [мається на увазі Юліанський календар]. В той же час Річ Посполита вже жила за Грегоріанським календарем. Теж увагу поляків привертали географічні знання московитів і вважалося, що вони не знають світ, бо в них існувало поняття: про Литву литовську та Литву польську, далі йшло Німацтво, а за ними знахолися інші країни, котрі називалися теж Німацтво лише додався відповідний прикметник. Хоча і в поляків було так, що німцями називали різні західноєвропейські народи.
Окрім того, шляхта звертала увагу на стиль мови московитів. Як відомо шляхета була призвичаєна до багатої мови і барвистої лексики і в цьому плані у порівнянні з боярами часто шляхта виглядала значно краще. Принаймні якщо мова йде про західноєвропейську точку зору.
Матеріал підготував Назар Олійник