“Польська операція” НКВД була однією з найбільш масових та кривавих репресивних акцій сталінського режиму здійснених в рамках Великого терору 1937-38 років. Жертвами цієї акції стали поляки, що проживали в СРСР, і пропагандистським приводом для її проведення стала боротьба зі шпигунством на користь Польші і вже віддавна неіснуючої Польської Військової Організації. Рішення про проведення антипольської операції прийнято 9 серпня 1937 року ЦК ВКП(б), а народний комісар внутрішніх справ Ніколай Єжов видав сумнозвісний наказ №00485, що й запустив маховик терору.
За даними архівних матеріалів внаслідок “польської операції” репресовано близько 140 тисяч осіб, з них близько 111 тисяч засуджено на смерть.
Про цю трагічну сторінку історії ми попросили розповісти історика Нікіту Петрова з російського Товариства “Меморіал”.
-Які цілі на Вашу думку переслідував Сталін та радянське керівництво, розпочинаючи “польську операцію”?
-Почнімо з того, що “польська операція”, як така, стала свого роду складовою ланкою Великого терору, бо не підлягає сумніву, що репресії розпочалися у всіх напрямках. Це, зокрема, репресії за соціально-класовими критеріями. Скажімо на момент початку “польської операції”, в серпні 1937 року, вже було розіслано директиви так званої “куркульської операції”. Вже на той час підписувалися сталінські розстрільні списки і Сталін фактично особисто видавав вироки у справах високпоставлених осіб як партії, так і господарських органів. І зрозуміло, що на той час вже відбулися два показові московські процеси 1936-37 років.
Арешти ж поляків розпочалися ще у 36-му році, якщо йдеться про працівників НКВД. Тобто, теорія Сталіна стосовно того, що СРСР є самотньою і водночас оточеною фортецею працювала в тому плані, що будь-які контакти з закородном й іноземне походження було чимось негідним і небезпечним. Це стосувалося навіть того, хто був частиною радянської влади, як наприклад високопоставлені поляки-енкведисти.
“Польска операція” проводилася після “німецької операції” і, природно, стала найбільш масштабною. По-перше, присутність поляків на різних рівнях радянської влади була значною. По-друге, Сталін розглядав Польщу як найбільш ворожу і небезпечну державу, що межувала з СРСР. Так що цілі Сталіна безпосередньо в “польській операції” були такими самими як і у всіх інших національних операціях – це ізоляція від тої чи іншої країни, створення “залізної завіси”. Це також залякування населення в плані його контактів із закордоном. Таким чином “польська операція” є важливою складовою Великого терору. Можна виділити декілька головних завдань Великого терору: соціально-класова чистка, ізоляція країни та створення неподоланного бар’єру між громадянами Радянського Союзу та Заходом. Зрештою, це встановлення в країні однодумності, коли вже будь-який критичний вислів міг коштувати людині життя.
-Впадає у вічі високий відсоток репресованих осіб в рамках “польської операції” НКВД зі смертними вироками. З чим Ви це пов’язуєте?
-Суть в тому, що дійсно помітний високий відсоток смертних вироків у “польській операції”. Це взагалі характерно для національних операцій. Скажімо, велике число розстрілів було у випадку “латвійської” та “фінської операцій”. В принципі, у випадку представників всіх країн, що межували з Радянським Союзом, проходили національні операції. Проте, слід розуміти, що одна справа це соціально-класова чистка, яка проходить у всьому суспільстві зі знищенням так званих “колишніх людей”, або з ізоляцією цих людей в концтаборах. В даному випадку відсоток смертних вироків коливається на рівні 50%. У випадку ж “польської операції”, чи інших національних операцій, відсоток смертних вироків значно вищий. Це пов’язано з тим, що цю категорію людей обвинувачено в шпигунстві. Це найбільш важкий злочин, хоча зрозуміло ніхто з них його не вчинив.
-Тут можна виділити ще один момент. Мається на увазі дружин і дітей репресованих поляків, бо якщо навіть вони не були безпосередньо причетними до справи і до вигаданого шпигунства, то їх також репресували. Наприклад, дітей висилали в спецтабори.
-Справа в тому, що коли відбувалась репресивна політика по відношенню до радянської партійної еліти, то ще в липні 1937 року Політбюро, зрозуміло на чолі зі Сталіном, прийняло рішення, що члени сімей “зрадників Батьківщини”, справи яких вела Військова колегія Верховного суду, також повинні бути репресовані. Коли розпочато “польську операцію”, то на поляків теж поширили це правило. Проте його відмінили через декілька місяців, бо виявилося, що відсоток членів сімей, що підлягали репресіям, надто високий. І у випадку з “польською операцією” вирішили відійти від цієї практики і потім перестали репресовувати родичів. Що ж стосується членів родин репресованих по лінії Військової колегії Верховного суду, то ця практика продовжувалась.
-В Польщі переважає думка, що “польська операція” НКВД була геноцидом супроти польського народу. Тобто, що національна ознака була визначальною при виборі жертв. Як Ви прокоментуєте це питання?
-Я був би обережний з терміном “геноцид”, позаяк за задумом “польська операція” звичайно ж не була актом геноциду. В радянського керівництва не було бажання знищити не те що всіх поляків, але й навіть значної їх частини. Справа в тому, що не всі люди, що пройшли через “польську операцію”, тобто через цю “альбомну” процедуру позасудових вироків, були поляками.
В той же час ряд поляків репресовано поза “польською операцією”. Якщо подивитися на статистику, то ми бачимо, що близько 110 тисяч осіб розстріляли в рамках “польської операції”, а понад 140 тисяч осіб репресовано в рамках цієї акції. Коли ж взяти загальну кількість поляків арештованих під час Великого терору, то вона складає 200 тисяч осіб. Якщо врахувати, що в Радянському Союзі в цей час проживало приблизно 800 тисяч поляків, то ¼-у всього польського населення було безпосередньо репресовано. Цей відсоток людей навіть більший, адже члени сімей жертв репресій всерівно постраждали, бо втратили своїх рідних. Це все звичайно за розмахом наближається до геноциду. Хоча я повторюсь, Сталін не ставив собі за завдання знишити всіх поляків. В даному випадку все-таки в нього пріоритетною була національна лінія, тобто йшлося про вихідців з тої чи іншої країни, і звичайно ж це соціально-класова лінія. В деяких районах поляків арештовували в рамках “куркульської операції”.
Як ми бачимо тут широкий спектр знарядь розправи з населенням. Так що, по факту, польську операцію можна вважати такою, що наближалася до геноциду, але за задумом ця акція була скерована на інше.
-Проте, думаю Ви погодитеся, що Сталін приділяв особливу увагу Польщі як державі, і полякам як народу. В нього були свої порахунки ще з 1920 року, тобто після програної польсько-більшовицької війни.
-Справді є така точка зору, шо у Сталіна була особлива упередженість стосовно поляків і це підтверджується цілим рядом репресивних кампаній. Хоча б взяти Катинську справу 1940 року, коли в Сталіна з’явилася нагода він знишив цвіт польської нації і офіцерства. Проте і в даному випадку йому не йшлося про поляків як таких, бо врешті-решт у Сталіна теж був класовий підхід. Для нього рядові польські солдати чи звичайні польські селяни не були мішенню репресій, нею були елітарна і високопоставлена частина суспільства. Проте, це теж свідчить про його особливу упередженість, коли ми ведемо мову про класовий підхід. Адже по суті Катинь є продовженням і “польської операції” і частково “куркульської операції”, тобто є продовженням Великого терору 1937 року. По суті, це було довершенням того, що Радянський Союз не міг здійснити на територіях, котрі йому не належали в 37-му році. Проте зважаючи на те, що СРСР захопив ці території, як скажімо Східну Польщу, то тут, за схемою 37-го року, проводилися ті ж самі національні і класові чистки. Звідси і ця сталінська ідея про необхідність розстрілу польських офіцерів, що потрапили в полон.
-Ви вже згадали про “альбомний” принцип при здійсненні репресій. Якщо можна детальніше про те як працював цей механізм.
-Цей механізм був власне започаткований і відпрацьований у “польській операції”. Тому що, 25 липня 1937 року, коли прийнято рішення по “німецькій операції”, цей підхід ще не був опрацьований і не було зрозуміло до кінця як виглядатиме процедура вироків. Власне у випадку “польської операції” це вже було чітко окреслено. У справах арештованих писалися нотатки, вони підшивалися в такі собі альбоми, котрі відсилалися до Москви на затвердження так званою Комісією НКВД і прокурором СРСР. Тобто, нарком внутрішніх справ Ніколай Єжов і верховний прокурор Андрєй Вишинській, або ж їхні заступники, ставили підпис. Навпроти кожного прізвища ставилася літера “Р” (розстріляти) або робилася помітка про засудження на тюремне ув’язнення. Однак все це дуже часто залежало від того, що було вказано в самому альбомі. Згодом ці альбоми відсилались на місця, з вказанням міри покарання. Ця процедура існувала до вересня 1938 року по всім національним операціям.
-В Польщі чимало говориться про “польську операцію” НКВД, а як справи виглядають в Росії? Якою мірою ця справа присутня в публічному просторі й історичній пам’яті росіян?
-Зараз в Росії безумовно проходять конференції і в медіапросторі 80 річниці початку Великого терору приділяється увагу. Проте, я б сказав, що цього недостатньо, позаяк загальна атмосфера в Росії не сприяє тому, щоб суспільство проаналізувало й усвідомило хід та наслідки Великого терору. Це не дозволяє дати оцінку, в тому числі юридичну, сталінському злочинному режиму, та й загалом радянському злочинному режиму.
Запрошуємо прослухати звуковий файл!
Матеріал підготував Назар Олійник