11 серпня 1937 року у зв’язку з наказом голови НКВД Ніколая Єжова розпочалася “польська операція” НКВД, скерована проти поляків, що проживали в Радянському Союзі. Приводом для цієї акції стала боротьба з польською агентурою в СРСР. Згідно з доступними документами, репресовано близько 140 тисяч осіб, з них 111 тисяч розстріляно. Незважаючи на всі старання НКВД, мети операції не вдалося досягнути в заплановані 3 місяці і репресії та розстріли тривали ще в 1938 році.
Необхідно підкреслити, що незважаючи на розмахи і свою жорстокість, “польська операція” НКВД мало знана широкому загалу поляків.
До розмови про цю криваву і трагічну сторінку польської історії, ми запросили історика Мацєя Вирву з Центру польсько-російського діалогу та порозуміння.
- Яке підґрунтя “антипольської операції” НКВД? Яке її місце в структурі терору в сталінському СРСР?
-Безумовно “польська операція” НКВД була однією з найбільших “національних операцій”, проведених в рамках “Великого терору” в 1937-38 роках. Щодо самих причин польської операції, то історики надалі неодностайні в цьому питанні. Стосовно цього існує чимало гіпотез і теорій. Одні посилаються на неприязнь самого Сталіна до поляків. Мова про те, що Сталін пам’ятав невдалу експансію на Захід і поразку під Варшавою [у серпні 1920 року], до котрої, зрештою, він сам і спричинився.
В свою чергу інші дослідники звертають увагу на обставини міжнародної ситуації: виникнення Комінтерну, громадянська війна в Іспанії, страх перед “п’ятою колоною”. Тобто, Сталін вважав, що коли вибухне війна із Заходом, то національні меншини одразу займуть антирадянську позицію.
-Як проходила ця операція органів НКВД і як виглядали ті механізми терору?
-9 серпня 1937 року ЦК ВКП(б) ухвалив наказ, який видано 11 серпня того ж року. Це наказ народного комісара внутрішніх справ Ніколая Єжова №00485, який власне розпочав “польську операцію”. Як я вже згадував, це була одна з так би мовити національних операцій НКВД. Раніше репресовано німців. При чому, в першій фазі німецька операція заторкнула лише німецьких громадян, що працювали в Радянському Союзі, зокрема це інженери. Натомість “польська операція” вже в своїй основі була скерована проти всіх поляків, які були громадянами СРСР.
-Чи можна говорити про винятковість цієї операції? Адже, з одного боку як Ви вже сказали це була найбільша національна операція НКВД. З іншого боку, були інші такого роду операції. Це вже згадані тут німці, але також латвійці та представники інших народів.
-Винятковість полягала не лише в кількості репресованих. Ми до сьогодні не знаємо скільки людей було репресовано в рамках “польської операції”. Вважається, що це було 140 тисяч осіб. Натомість помітний дуже високий відсоток вироків смерті, котрий сягав майже 80%. Такого не було у випадку жодної із національних операцій.
-В справі “польської операції” НКВД були відповідні інструкції ухвалені верхівкою. Операція мала бути спрямована нібито проти агентурної мережі Польської Військової Організації, яка перестала існувати ще в 1921 році. Водночас відділи НКВД на місцях, виконуючи наказ з Москви, пішли далі і вишукували уявних шпигунів навіть в телефонних довідниках, за польськими прізвищами чи такими, що схожі на польські.
-Саме так. Польським шпигуном міг бути кожен, навіть без огляду на те, чи він був поляком, чи ні. Варто підкреслити, що жертвами “польської операції” стали не лише поляки, але також росіяни, українці, білоруси, євреї та представники інших народів, що проживали в Радянському Союзі. Достатньо було лише тіні підозри про контакти з Польщею. Іншими словами: родина в Польщі, попередня поїздка до Польщі чи як Ви вже згадали прізвище з польським закінченням. Цього було достатньо аби після слідства людина все визнала. Доречно сказати, що саме слідство проводилося в кривавий спосіб і не гребувалося методами для отримання зізнань: в’язнів били, катували, морили голодом, позбавляли сну. Після кількох днів такого слідства не багато було таких, хто не зізнався в шпигунстві на користь Польщі.
-Фактично антипольська акція була дуже великою операцією, навіть як на тогочасний Радянський Союз. Чи польські дипломатичні представництва в СРСР володіли якою-небудь інформацією щодо цього? Чи польські дипломати мали хоч якесь уявлення про розміри тої трагедії, яка спіткала їх співвітчизників?
-Ні. По суті до 90-их років, ніхто собі не усвідомлював розмах “Великого терору”. Всі знали про показові процеси, що проходили у Москві, було відомо про чистки в Червоній Армії, в партії чи органах НКВД. Натомість ніхто не знав про масштаби масових репресій, в тому числі “національних операцій”. Польські консульства звичайно надсилали інформацію, що зненацька почали зникати люди з якими вони мали контакти. Натомість це були поодинокі випадки. Ніхто не знав, що це принаймні, як вже сказав торкалося близько 140 тисяч осіб.
-Чи на Вашу думку у цьому всьому механізмі терору Сталіна є можливість виокремити раціональну й ірраціональну складову? З одного боку є цей параноїдальний страх Сталіна щодо поляків, а з іншого боку проведення сталінським режимом чогось, що за його логікою мало, убезпечити режим від несподіванок.
-Гадаю, що у випадку кожного злочину дуже складно знайти раціональну причину. Мені здається, що раціональних причин, котрі б змушували будь-який режим до такого злочину, просто-напросто немає. Тут немає змісту шукати якесь пояснення. Це був злочин з ознаками геноциду. Загалом “Великий терор” поглинув життя щонайменше кількох сотень тисяч людей, невинних людей.
-Гадаю, що варто відзначити, що польський випадок є ще тим цікавий, що якщо не помиляюся, то польська комуністична партія, з поміж інших компартій, була цілковито розпущена Комінтерном в 1938 році. Тобто, попри гасла про солідарність пролетарів всіх країн, до поляків навіть тут була цілковита недовіра,
-Так, компартію вже розпушено в 1937 році. Вирішено, що партія просякнута “пілсудчиківськими шпигунами”, що польські комуністи не справились зі своїм завдання і що їх необхідно репресувати. Тоді кружляв популярний жарт про те, що найбільш безпечним місцем для польського комуніста була польська в’язниця. Багато пізніших лідерів Польської Народної Республіки, пережили чистки, власне тому, що в той час вони перебували в тюрмі.
-Поговорімо тепер дещо про політику пам’яті. Звертає увагу факт, що трагедія антипольської акції Сталіна неприсутня в колективній пам’яті поляків так, як інші трагедії, як до прикладу Катинь чи Варшавське повстання. Чому лише фактично декілька років тому про це стали голосно говорити? Чому після 89-го року не зверталося увагу на цю сторінку польської історії?
-Мушу визнати, що я сам про це себе питаю. Мені здається, що з одного боку, специфіка цього злочину полягала в тому, що він торкнувся громадян СРСР. Відповідно, близькі загиблих проживають в Росії, або в державах, що виникли після розпаду Радянського Союзу. Це дуже важливий чинник.
По-друге, рідні жертв самі були репресовані. Черговим [після сумнозвісного наказу №00485] був наказ наркома Єжова № 00486, згідно з яким мали бути покарані дружини так званих зрадників Батьківщини. Тобто, по суті, репресовано дружин і дітей, тих, кого раніше репресовано в рамках “польської операції”.
Повертаючись до Вашого запитання про пам’ять, то слід сказати, що сьогодні велику роль відіграє щось, що професор Анджей Новак назвав “змаганням жертв”. Польща має злочин в Катині, людей депортованих в Сибір чи висланих до концтаборів, Волинську різанину. Це також пам’ять про “Проклятих солдатів”, тобто учасників антикомуністичного повоєнного підпілля. У випадку “польської операції” НКВД додається черговий великий список жертв. Можливо це зумовлює те, що цього всього стає надто багато.
-Інформаційна кампанія про “польську операцію” НКВД, яку проводить Інститут Національної Пам’яті Польщі, головною мірою скерована до польського суспільства. Які перспективи винести цю справу на міжнародну арену і показати чим був не стільки комунізм, скільки більшовицький режим? Чи прагнення Польщі та інших народів, що постраждали від цього режиму, показати Європі що це щось порівняльне з нацизмом, чи це має шанси на успіх?
-Ми співпрацюємо в цій справі з Інститутом Національної Пам’яті. Створено інтернет сторінку www.operacja-polska.pl. Поки що є лише польська версія, але незабаром появиться російська та англійська версії. Ми плануємо дуже велику міжнародну конференцію, котра пройде 28-29 вересня і на яку завітає президент Польщі Анджей Дуда. Теж заплановане видання книг, в тому числі англійською мовою і ми сподіваємося, що вдасться донести інформацію про цей страхітливий злочин за межами Польщі.
Повертаючись до Вашого питання, то думаю це дуже складна проблема. Це зокрема показали урочистості з нагоди Європейського дня жертв сталінізму та нацизму. Мені здається, що Захід й надалі глухий на совєтські злочини і щодо визнання розмаху тих злочинів у Центрально-Східній Європі.
Матеріал підготував Назар Олійник