Тимко Падура якось про себе сказав, “Міцкевич – великий поет, але хто ж його зна? А мене співа ціла Польща та Україна”. І в цій дещо самовпненій самооцінці є чимало правди. Пісня авторства Падури “Гей соколи!” є однією з найбільш популярних пісень в Полбщі, знана вона і українцям. Він же автор пісні про Устима Кармелюка “За Сибіром сонце сходить”, а його вірш “Лірник” Микола Лисенко поклав на музику.
Розповісти про Тимка Падуру, польсько-українського поета, музиканта-торбаніста, а за сумісництвом бунтівника-конспіратора, ми попросили історика літератури Катажину Якубовську-Кравчик з Варшавського університету.
-Тимко Падура ще у юномі віці українськими історичними думами, народними піснями, козацьким фолькльором. Чим була зумовлено це зацікавлення, чи навіть, можна сказати пристрасть?
-Я думаю, що джерел цього захоплення Падури українською народною культурою було дуже багато. По-перше, слід пам'ятати, що епоха романтизму - це передовсім час прославляння всього народнього, що мало бути справжньою скарбницею знання. І для польських творців, не тільки для Тимка Падури, а для всіх представників такої групи, яка називалася “українська школа в польській поезії”, ця українська народна культура була справжнім джерелом натхнення для їхньої творчості. Серед інших слід назвати Антонія Мальчевського, Юзефа Богдана Залєського, Северина Гощинського та інших.
Другим таким джерелом був сам життєпис Падури. Він народився у 1801 році. Падура змалечку подорожував разом зі своїм батьком по українських землях, його передовсім захоплювали українські пісні та лірники, котрі ходили співали про українську історію.
Це все зумовило формування в нього міфу України як місця, де можна шукати цього справжнього джерела існування світу. Безумовно тут значення мала його освіта. Падура навчався в Кремянцькій гімназії на Волині.
-В 1820 році Тимко починає навчання в цій гімназії і власне на час навчання припадають початки його творчості. Зявляються його перші твори “Лірник”, “Козак”. Пісні Падури одразу стають дуже популярними. Чому так діється?
-Він ще таким популярним не був — це з часом його твори ставали чимраз популярнішими. В 1823 році Падура вирішив списати в піснях історію України. Тобто представити найважливіші постаті української історії за допомогою народної пісні. В цьому плані він перебував під вплиовм свого вчителя в Кременецькому ліцеї, Алойзи Лосінського та польського історика Йоахіма Лелевеля.
В 1842 році вийшли друком його твори, 12 пісень, які на його думку відтворювали історію Україну, а по суті вони творили певний міф історії України. Проте, перш ніж це відбулося, принаймні ще дві важливі події мали місце в житті Тимка Падури. По-перше, після закінчення Кременецького ліцею він мав контакти з польським Патріотичним товариством, яке в свою чергу мало контакти з декабристами. Падура ввійшов в це середовище патріотів-бунтівників.
-По суті фолькльористична діяльність переходить в політичну…
-Такою була специфіка літератури 19-того століття. Література, особливо це стосується випадку Падури, мала виконувати суспільні і політичні функції. Вона мала усвідомлювати людей.
Сьогоднішні дослідники по-різному оцінюють творчість Падури. Одні кажуть, що це поезія низького польоту, інші однак захоплюються Падурою. Проте, на мою думки найголовніша тут ця ідея літератури, як літератури, яка має щось привносити і щось змінювати. Звідси і це політичне заангажування. Ця зміна також скоригувала його життєвий шлях. У Падури життя переплітається з літературою.
Життя Падури є біографією романтичного героя. Зокрема завдяки Демократичному товариству він знайомиться з графом Вацлавож Жевуським і починає при його дворі творити школу музик-торбаністів. При дворі Жевуського він починає інтенсивно писати українські пісні і думи, які мали виконувати торбаністи і які мали служити зміні свідомості. Власне тоді його твори йдуть в світ і починають жити власним життям. Чимало з них публікувалися анонімно. І не тому, що Падура так хотів, а тому що вони вже так вросли в місцеву культуру, що всі вважали, що це українські народні пісні. Чимало з них змінювалися по мірі передачі з вуст до вуст. Наприклад, якщо взяти видання романтчиних поетів з 1910 року, опубліковане у Львові, то там ті тексти і вірші Падури вже інші ніж в оригінальній версії. Це тому, що вони жили своїм життям.
Більше того, Падура настільки сильно захопився ідеєю козаччини, що в 1828 року він перевдягнувшись в бідного лірника з благословіння Жевуського вирушив за Дніпро
-Тоді Падура почав закликати до спільного повстання поляків та українців проти Росії. Як виглядала ця мандрівка?
-Ця подорож трохи міфічна. В нас нема доказів щодо подій, які під час неї мали відбутися. Натомість за легендою злиденновбраний Падура мандрував з села до села, співаючи свої думи, які мали дуже конкретний політичний вимір. Найбільш відомою з них була “Рухавка”, козацька бойова пісня. Передовсім ці пісні Падури мали переконати українське населення, щоби воно приєдналося до польського повстання. Падура в це глибоко вірив, тобто, що завдяки його діяльності це повстання матиме шанси на успіх.
За легендою Падура під час своєї подорожі зустрівся з Іваном Котляревським. Документальних підтверджень цього не має. Натомість за устними свідченнями Падура був сприйнятий українцями з великим ентузіазмом і з розумінням. Проте, як показала історія це не до кінця справдилося.
-Повертаючись до зв’язків Тимка Падури з декабристами, то слід сказати, що він був близький до лідерів так званого “Південного товариства” Сергія Муравйово-Апостола та Кіндратія Рильєва. Проте, він виступав за окреме представлення України в її відносинах з іншими слов’янськими народами.
-Падура належав до тих, хто різко критикував ідею панславізму. Падура, в своїх віршах та листах, твердив, що об’єднання слов’янських народів під егідою Росії є цілковито неможливим. Він вважав, що росіяни - це чудь, монгольські племена, які прибули на терени Росії, взяли верх над росіянами і змінили цю романтичну слов’янську погідність на схильність до насильства та бажання владарювати.
В нього була цікава концепція. Падура взявся за відтворення чи творення козацької культури, але він був польським шляхтичем і виникає питання як це поєднати? Отож, на його думку поляки та українці - це народи, які виводяться з одного кореня. І лише з часом під впливом варягів, ті наддніпрянські слов’яни прийняли східне християнство і їх почали називати козаками, а надвіслянські поляни стали ляхами. Натомість, насправді це одна братня спільнота. Падура дуже часто підкреслював це в своїй поезії. Він відкликався до тих давних часів, коли українці з поляками були братами. Падура дуже чітко давав зрозуміти, що це через Москву повстав розлам між поляками та українцями.
-Після поразки Листопадового повстання 1830-1831 років, в якому він по суті не встиг взяти участі, в житті Тимка Падури наступили скрутні часи. Зокрема, його ув’язнено і побутує думка, що він вдавав божевільного аби не бути зісланим на Сибір.
-Так, він вдавав божевільного під час свого перебування у в’язниці. Завдяки його старшому брату Юзефу, через два роки його звільнено з в’язниці. Натомість, по суті, поразка повстання була його життєвою поразкою. Падура настільки глибоко вірив у незалежність Речі Посполитої і козацьку вольність, що ця поразка його зламала.
Він оселився в родинному маєтку і, по суті, протягом решти свого життя вже небагато написав. Ще на зламі 50-60 років він вірив, що може ще бути другим Байроном, але він вже не брав участі в політиці.
-Однак, з іншого боку надходять 40-ві роки і Падура, як представник Польщі, бере участь у Пражському з’їзді слов’ян під час Весни народів 1848 року.
-Так. Це було пов’язано з тим, що ще одною перешкодою в роботі Падури було питання фінансів. Він не мав грошей. Його поїздка до Праги пов’язана із виграшем грошей в лотереї. Це для нього було променем надії, що ще можна щось зробити. Він ще писав твори для торбаністів. В 1863 році виходить збірка творів Тимка Падури. Проте поетика його нових творів була значно слабшою. Його ж сила полягала в тому, що навіть попри його відхід від публічного життя, його твори продовжували жити і мали можливість змінювати свідомість.
-На початку розмови Ви вже відзначили, що творчість Тимка Падури дуже по різному оцінюється. Він зазнавав нападок зі сторони польських істориків і літераторів. Проте також його нищівно критикував Тарас Шевченко, в той час як інший класик української літератури, Іван Франко, схвально відкликався про Падуру. Чому постать Падури і його творчість викликали такі суперечливі оцінки?
-Тому, що поезія Палури дуже специфічна. Він намагався писати українською, але він цю мову слабо знав. Якщо взяти перше видання творів Падури, то це типове уявлення польського шляхтича про Україну. Його вірші та пісні мають специфічну мелодику, котра ґрунтується на народних піснях. Його перші вірші часто кострубаті. Його поезія – це поезія, яку необхідно розглядали нерозривно з тодішньою суспільно-політичною ситуацією. Падура – це феномен, але складно виокремити з цьому феномену поезію як таку.
-Дехто говорить про Тимка Падуру як про останнього представника Gente Ruthenus, natione Polonus. Чи Ви згодитися з тим, що можливо в світі модерних націй, що народжувалися не було місця для когось такого як Тимко Падура?
-Не знаю чи він був останнім таким, бо серед тієї української школи в польській поезії ми б знайшли більше подібних до Падури. Проте справді Падура вважав, що Україна і Польща це одне. Для нього Україна була Матір’ю, але Вітчизною була Річ Посполита. Важко говорити тут про національний поділ, Падура не сказав би, що українці і поляки це два окремі народи. Думаю він не уявляв собі вільної України як держави. Проте таких прикладів як він ми б могли знайти на землях давньої Речі Посполитої чимало.
Запрошуємо прослухати звуковий файл!
Матеріал підготував Назар Олійник