З великою вірогідністю можна припустити, що коли Юзеф Вибіцький, польський письменник та політик, компонував у липні 1797 року свою “Пісню польських легіонів в Італії”, то він не міг собі навіть уявити наскільки популярним стане його твір, і що через 130 років він стане офіційним гімном відродженої Польщі.
З часом “Пісня польських легіонів в Італії” стала загальновідомою як “Мазурка Домбровського” і стала національною піснею поляків- народу, котрий внаслідок поділів Польщі поміж своїми могутніми сусідами: Австрією, Прусією та Росією, втратив свою державу. Пісня Вибіцького надихала цілі покоління поляків на боротьбу, яка в кінцевому підсумку увінчалася успіхом. Проте Мазурка Добровського теж надихала представників інших народів, при написанні їхніх національних пісень та гімнів.
До розмови про Мазурку Домбровського в світлі польської історії XIX століття, ми запросили історика Лукаша Собеховича з Музею історії Польщі.
-Як правило національні пісні та гімни мають прообрази. Чи у випадку Мазурки Домбровського можна говорити про першозразки? Позаяк, часто в цьому плані називається релігійно-бойова пісня “Богородиця”, а також пісня Ігнаци Красіцького “Любов до Вітчизни”. Зрештою, якщо взяти до уваги обставини і час написання Мазурки Домбровського, теж звичайно появляються асоціації з "Марсельєзою".
-Обставини появи Мазурки Домбровського дуже добре знані. Тобто, Юзеф Вибіцький, будучи другом генерала Генрика Домбровського, в липні 1797 року прибув до Італії, до штабу Домбровського, котрий формував там польські легіони. Вибіцький перебуваючи під враженням побаченого в таборі легіонів, написав текст маршу легіонів. Згодом пісня отримала назву Мазурки Домровського. Тобто, авторство Вибіцького є беззаперечним, але існує неясність щодо самої мелодії. Невідомо, мелодію, якої пісні взято за зразок.
Безумовно раніше в польській музичній традиції були різні пісні, так як власне “Богородиця”, чи гімн “Любов до Вітчизни”. Тим не менше, раніше, до поділів Речі Посполитої, Польща не мала власного національного гімну. І взагалі не існувало такого поняття як національний гімн. Були пісні релігійного та патріотичного характеру, які співалися з нагоди різних важливих подій. Однак Польща не мала національного гімну, і, по суті, так було до 1927 року.
Юзеф Вибіцький (1747-1822). foto:youtube
-Що привело до того, що марш польських легіонів став загальнопольською піснею? Адже, якщо мова йде про початок XIX століття, то польська нація буда ще в процесі формування, і шляхта та селянство почало почуватися єдиним народом лише наприкінці цього століття. Тим часом Мазурка Домбровського стала дуже популярною і з’явилися її численні переробки.
-Так, це правда. Слід пам’ятати, що XIX століття, тобто час коли польська держава не існувала, коли йдеться про різного роду патріотичні і незалежницькі ініціативи був дуже плідним. З цього періоду походить ряд патріотчних пісень. Вже у міжвоєнний період, коли Польща повернула собі незалежність, в Польщі розгорілася велика дискусія, який з цих творів повинен стати гімном відродженої польської держави. І в 1927 році польський Сейм прийняв рішення, що ним повинен стати Мазурка Домбровського.
-Повертаючись до XIX століття і періоду поділів Польщі – яким було ставлення чужинської влади до цієї патріотичної пісні?
-Як я вже сказав сама Мазурка Домбровського з’явилась в липні 1797 року в Італії, а вже через рік слова цієї пісні були знані на всіх польських землях, тобто на землях під владою Австрії, Прусії та Росії. Ця пісня дуже швидко поширилася. Відомо, що в 1806 році, коли Наполеон Бонапарт на чолі французьких військ вступив до Великопольщі, то мешканці Познаня вітали генерала Домбровського та Юзефа Вибіцького, який його супроводжував, власне співом цієї пісні. Як бачимо Мазурка Домбровського здобувала широку популярність і само її публічне виконання залежало від політики тої чи іншої держави. На польських землях під владою Росії, після поразки Листопадового повстання 1830-31 років, публічне виконання цієї пісні було заборонене, так само як й інших пісень відверто патріотичного характеру. За винятком богослужінь в костелах, бо тут такі пісні можна було виконувати. По суті все залежало від тої чи іншої держави в складі, якої опинилися польські землі. В Росії і Прусії Мазурек був заборонений, але вже на польських землях під владою Австрії, в Галичині яка мала автономію, таких заборон не було, і патріотичні пісні можна було спокійно співати.
-Гадаю варто дещо сказати про сам текст пісні Юзефа Вибіцького. Можна сказати, що тут присутні всі складові, які апріорі підносять її до рангу національного гімну. Тобто тут є і незгода з долею накинутою Польщі чужинцями, є відкликання до славних діянь, і зрештою в цій пісні міститься проект майбутнього Польщі, тобто бажання бути нацією та незалежним суб’єктом.
- Так, це правда. Найбільш відомі слова це два перші рядки:
Іще Польща не згинула,
Коли ми живемо.
В первинному варіанті тексту, з кінця 18 столітя, були слова “Іще Польща не вмерла”. Проте загалом текст Мазурки Домбровського не змінився. Лише змінилася черговість строф і деякі слова було осучаснено. Проте їхній сенс зберігся.
Ви вже згадали про те, що Вибіцький відкликався до героїчних діянь, зокрема йдеться про приклад гетьмана Стефана Чарнецького, героя боротьби зі шведами під час так званого шведського потопу [це 1655-1660 роки]. Автор також звернувся до сучасного йому прикладу, присутність якого в польському гімні багатьом видається чимось дивним, мова про Наполеона Бонапрта:
Дав нам приклад Бонапарт,
Як звитяжити маємо.
Це пов’язано з тим, що це була пісня польських легіонів, які воювали в Італії, під командування Наполеона Бонапарта, котрий в той час був ще генералом.
Чергова строфа містить бачення майбутнього:
Спільним кличем стануть згода
Й Батьківщина наша.
Іншими словами, якщо поляки об’єднаються, то збройним шляхом зможуть здобути свободу.
-Напевно можна сказати, що Мазурка Домбровського в XIX столітті став “польською Марсельєзою”. Адже, ця пісня стала прикладом для інших народів, які польський патріотизм та націоналізм брали собі за зразок. І напевно першим таким прикладом наслідування Мазурки є загальнослов’янський гімн “Гей, слов'яни!”.
-Саме так. Варто пам’ятати, що загальнослов’янський гімн, як такий, утвердився серед слов’ян в 1848 році під час Весни народів. В червні того року в Празі організовано Слов’янський конгрес. Це було передовсім пов’язано з тим, що європейські народи в 1848 році охопили революційні хвилювання. З іншого боку, цей з’їзд пов’язаний з тим, що засідаючий у Франкфурті-на-Майні загальнонімецький парламент, намагався вести антислов’янську та германізаційну політику на землях Німецького союзу. І як відповідь на це прийнято рішення організувати в Празі загальнослов’янський з’їзд, в якому взяли участь делегації багатьох слов’янських народів: чехи, поляки, русини, хорвати, серби та інші. На цей з’їзд також прибула невелика російська делегація.
На Слов’янському конгресі ухвалено прийняти пісню, знану як Гей, словаки!, написану в 1834 році словацьким священником Самуелом Томашиком, як загальнослов’янський гімн. Там замінено Гей, словаки! на Гей, слов’яни! і в цілому прийнято текст Гей, словаки за основу гімну.
Прийнято вважати, що загальнослов’янський гімн за зразок взяв Мазурку Домбровського, бо там є слова: Ще наша слов’ян мова живе.
-Безумовно найбільш близьким прикладом для українців є український гімн “Ще не вмерла Україна”. Павло Чубинський компонуючи свій вірш великою мірою наслідував національну пісню поляків.
-Так, або робив це за зразком слов’янського гімну. Проте тут панує думка, що Мазурка Домбровського була першозразком для багатьох пісень слов’янських народів і щодо цього немає сумнівів.
Запрошуємо прослухати звуковий файл!
Матеріал підготував Назар Олійник