3 травня 1791 року, у ході так званого Чотирирічного Сейму та унаслідок сприятливих обставин і низки компромісів поміж королем Станіславом Авґустом Понятовським і делегатами Чотирирічного Сейму – та передусім очільником патріотичної фракції Іґнаци Потоцьким – у Речі Посполитій обох народів було прийнято Конституцію, або, дослівно, «урядовий закон». Це був один з перших такого типу ухвалених на світі законодавчих актів, який став заразом втіленням ідей просвітництва. Конституція 3 травня, формально, функціонуючи, протягом року, так, фактично, і не була реалізована, адже вже 1792 року до Речі Посполитої вторглися російські війська, а 1793 і 1795 послідували другий і третій її розділи, що поклали край існуванню цієї держави на понад століття.
А детальніше розповісти про це я попросив Пьотра Сковронського, координатора Центру дослідження Станіславської епохи в Музеї Королівські Лазєнки у Варшаві.
- Отже, як у загальних рисах – для початку – можна охарактеризувати Конституцію 3 травня?
- Конституція 3 травня стала результатом правління Станіслава Авґуста. Він готувався до цього все своє життя. І, власне, якщо ми говоримо про підґрунтя цієї Конституції, то треба звернути увагу на працю, яку він виконував від свого сходження на трон і прийняття різноманітних рішень, пов’язаних із освітньою діяльністю, підготовкою достойних громадян, котрі би керувалися якимись громадянськими чеснотами і були переконані в тому, що слід діяти на благо всієї держави, а не власних, персональних інтересів.
Отже, Станіслав Авґуст в одному з листів з середини свого правління написав, що колись до нашої батьківщини прийде добро, але для цього потрібні дві речі. Однією з них є освіта, а другою – сприятливі обставини. Тож король у цьому листі зазначив, що освітою нових громадян вже займається Комісія національної освіти, котру він створив раніше. Натомість, сприятливі обставини з’явилися під час Чотирирічного Сейму. Катерина ІІ готувалася до війни з Туреччиною, ця війна висіла вже в повітрі, і Станіслав Авґуст хотів цю обставину використати. Отже, єдиний раз за часу правління їх обох він зустрівся з Катериною…
- У Каневі…
- У Каневі, саме так. Катерина здійснювала тоді об’їзд земель, що їх власне захопила, а Станіслав Авґуст планував утворити з нею союз. Це було потрібно, аби, з одного боку, збільшити кількість військ, зміцнити польську армію, а заразом він мав такий аргумент, що Катерина зможе її використати як союзницькі сили у війні з Туреччиною. З іншого боку, кожний союзницький договір у XVIII столітті мав пункт про збереження територіальної інтегральності обох держав, котрі його підписували. Тобто, таким чином Станіслав Авґуст хотів захистити Польщу від чергового розділу, та аби жодні країни, а передусім Пруссія, котра цього прагнула, не забрали в нас земель.
- Отже, що було вірішено під час цієї зустрічі?
- Вони зустрілися у Каневі. Катерина отримала від Станіслава Авґуста меморіал – проект такого союзу. Початково вона давала досить схвальні, хоч і неконкретні відповіді. Але в результаті, де факто, Катерина не захотіла такого союзу утворювати. Однак, вона згодилася на те, аби черговий сейм, що мав відбутися, був конфедеративним. Конфедерація сейму значила те, що в його ході весь час відбуватиметься голосування із прийняттям рішень простою більшістю і не можна буде використати liberum veto, тобто зірвати засідання і знищити всі досягнення сейму.
Розпочалася війна з Туреччиною, а для нас, власне, настав час сейму. В його ході ситуація повністю вийшла з-під контролю Росії. Протягом всього XVIII століття вона домінувала в Речі Посполитій. Натомість, зараз шляхта збунтувалася, відмовилася підкорятися Росії і почала міркувати про союз із Пруссією.
- Як до цього відносився Станіслав Авґуст?
- Сам Станіслав Авґуст був проти цього, про що виразно говорив на сеймі, кажучи, що немає іншої сили, тобто іншої потужної держави, інтереси котрої були б настільки незгідними із нашими. Пруссам Станіслав Авґуст не довіряв з дитинства, що потім виявилося слушним. Однак, тримаючись гасла «Король з народом, народ – з королем», він дійшов висновку, що співпрацюватиме із сеймовою більшістю. І так сталося.
- Чи можна сказати, що Конституція 3 травня, що стала головним результатом цього сейму, певною мірою була прийнята всупереч Станіславові Авґустові?
- Ні, це був результат довгих переговорів. Початково справді законодавча частина сейму вийшла з-під контролю Станіслава Авґуста. Тут на чолі патріотичної фракції став Іґнаци Потоцький. І саме він приготував перший ескіз Конституції – дуже багатослівний документ, котрий мав близько 600 пунктів. Сейм відкинув цей проект, отже 4 грудня 1790 року Іґнаци Потоцький вдався до одного з найпрекрасніших жестів у історії польського парламентаризму – пішов до Станіслава Авґуста, котрого щиро не любив, і сказав: королю, співпрацюймо й разом створімо цей документ. Отже, Конституція 3 травня стала результатом їхньої спільної праці, що тривала, власне, з грудня 1790 року до травня 1791 року. Своє перо до цього приклали ще дві особи: Гуґо Коллонтай і Шипіоне Пьятоллі – італієць, секретар, що початково співпрацював з Іґнаци Потоцьким, а потім – зі Станіславом Авґустом, тому він міг бути добрим посередником між обома ними.
Отже, Конституція 3 травня ідеально врівноважує монархічні погляди короля Станіслава Авґуста. Тільки це й надалі така монархія англійського стилю, тобто із дуже жорсткими рамками, Станіслав Авґуст ніколи не думав про абсолютизм. А до цього, тут присутні впливи республіканського мислення, котре, в свою чергу, представляв Іґнаци Потоцький.
- Ця конституція є однією з перших на світі, та являє собою своєрідний результат епохи Просвітництва. Чи не так? Яким був той загальноєвропейський контекст, що в ньому з’явився цей документ?
- Фактично, такі однорідні документи, що описували найважливіші елементи функціонування держави, були чимось досить новим. Так, отже, Сполучені Штати і – незабаром – Франція також створюють свої конституції. Хоча вже Ґустав ІІІ у Швеції, в 1770-х роках, коли здійснив своєрідний державний переворот, також за 20 хвилин продиктував конституцію своєї держави. Через це, власне, поляки перейшли б на третє місце, тому в нас часом про це забувають…
- Або й на четверте, бо українці напевно тут би згадали про Конституцію Пилипа Орлика…
- Власне. Але, звісно, сама ця конституція була першим законодавчим актом, що згодом мав знайти продовження в законах нижчого щабля. Також, у рамках просвітницьких ідей, Станіслав Авґуст мріяв про створення Кодексу Станіслава Авґуста, яким би впорядковувалися справи судочинної влади. Отже, це був лише початок.
- Початок, що не тривав довго. Адже Конституція 3 травня діяла лише рік…
- Так-так, Конституція діяла рік. Протягом цього року ще тривав сейм і здійснювалися спроби створення законодавчих актів нижчого щабля, котрі, де факто, були відмовою від того, що в Конституції 3 травня було закладено. Наприклад, «Заручини обох народів» - такий документ, котрий дуже чітко обумовлював поділ між Великим князівством Литовським і Польським королівством. У Конституції 3 травня цього поділу взагалі не існує. Він, власне, був спеціально мінімізований, аби можна було зробити цю державу більш однорідною. Проте, у ході подальших праць спротив литовців виявився настілки потужним, що треба було це дописати.
- Чи можна сказати, що Конституція, про яку ми ведемо мову, не мала шансів на фактичне втілення в життя, на функціонування, і що від самого початку вона була приречена на поразку?
- Тут ми знову торкаємося питання про обставини, котрі тоді склалися. Якщо ми подивимося на Преамбулу Конституції, то законодавці там пишуть: ми користаємося з нагоди, аби дати Речі Посполитій добрі закони заради її збереження. Це, власне, приклад просвітницького мислення, що добрі закони вже гарантують мирне існування держави. А тут виявилося, що ще треба подумати про військо. Його ж, насправді, було замало. І хоча сейм прийняв рішення про збільшення кількості солдат в армії до 100 тисяч, то, ймовірно, цього плану не вдалося б виконати. Коли Росія закінчила війну з Туреччиною, то зайнялася Річчю Посполитою. І в травні 1792 року, після врочистого святкування громадянами Речі Посполитої першої річниці Конституції 3 травня, надійшла інформація про те, що російська армія вторглася у наші кордони. Розпочалася війна. Ми мали якісь світліші моменти, як Битва під Зеленцями, після котрої Станіслав Авґуст прийняв рішення про створення ордена «Virtuti Militari», чим відзначив, як вважав, першу перемогу Польщі від часів Яна Собеського. Проте, швидко виявилося, що ми не в змозі протистояти Росії і вона переможе. Відтак король приєднався до Тарґовицької конфедерації.
Антон Марчинський