Мальовниче містечко Устрики-Долішні Підкарпатського воєводства Польщі знане багатьом українцям, передовсім як прекрасний гірськолижний курорт, з хорошим сервісом, добрими трасами і помірними цінами. Проте далеко не всі знають, що це лемківське містечко опинилося не в складі ПНР, а УРСР, в складі якої перебувало до 1951 року. Теоретично, якби не певні обставини, а саме проведений у 1951 році обмін територіями, Устрики Долішні могли залишитися в УРСР, українські любителі активного зимового відпочинку могли б їздити до Устрик-Долішніх.
15 лютого 1951 року у Москві підписано радянсько-польський договір про обмін ділянками територій, який увійшов в історію як найбільший обмін територіями у післявоєнній Європі. Сторони обмінялися теренами площею по 480 км², що супроводжувалося примусовими виселеннями. Обмін стосувався у випадку УРСР теренів тогочасної Дрогобицької області, яка у 1959 буде включена до Львівської області, а у випадку ПНР йшлося про терени Люблінського воєводства.
Про причини і перебіг цієї зміни кордону Польське радіо попросило розповісти історика, професора Вєслава Висоцького з Університету імені Кардинала Вишинського
Яких саме територій стосується угода про обмін територіями?
-Це прикордонні терени приблизно на лінії Замость – Львів, це залізничне сполучення Рава Руська – Сокаль. Загалом йдеться про надзвичай родючі землі Сокальщини. Після Другої світової війни на цих територіях було відкрито поклади кам’яного вугілля, тому-то й росіяни запропонували обмін територій. Хоча формально ініціаторами виступали польські комуністи, а приводом стало завершення будівництва водосховища на річці Сян.
Варто наголосити, що це польські геологорозвідники відкрили поклади кам’яного вугілля в районі Сокалі, а згодом відбулася коректа кордону. Поняття “коректа кордону” в даному випадку є евфемізмом, як і те, що це польська сторона ініціювала даний обмін.
-Від польських громадян приховувалася ця угода і її оприлюднено лише за чотири дні перед голосуванням в Сеймі. Вже через декілька місяців проведено примусові виселення [з районів, що відійшли УРСР ]. Переселено понад 14 тис. осіб. Приблизно половину з них – на західні польські землі, близько 4 тисяч – в Бещади. Людям дозволяли забирати зі собою лише рухоме майно.
В обмін за ці райони, Польща отримала терени, знані сьогодні [як місця туризму та відпочинку], такі як: Устрики-Долішні, Коростенко-над-Дунайцем, Бистре, [йдеться про лемківські землі]. Натомість Сокаль, Белз, Дрогобич відійшли до тодішньої УРСР.
Чи населення, зокрема польське мало якийсь вибір?
-Ні, це були примусові рішення. Ці люди були вже надто «западенцями», як їх називали росіяни, і вони були не надто потрібними. Зрештою, це лише кільканадцять тисяч осіб, і таку кількість завжди можна було приборкати. Однак в цьому випадку було прийнято рішення, так би мовити, очистити прикордонні території від мешканців, які становили “непевний елемент”. Також планувалося загосподарювати Бещади, але оскільки це бідні землі вирішено близько половини переселенців оселити на західних територіях Польщі.
Чи переселенці отримували якісь компенсації за залишену нерухомість?
-Не можна було відкликатися до будь- яких еквівалентів. Звичайно обіцялося, що на новому місці люди отримають, рівноцінні до втрачених, земельні ділянки, але це були лише пусті обіцянки. По суті це були примусові переселення і тут правом була сила. Не було жодних компенсацій.
Існує думка, що частина польських родин залишилась на місцях і їм довелося змиритися із повторним прийняттям радянського громадянства. Чи насправді так було?
-Частина людей могла залишитися, бо на цих землях присутнє православ’я. Отож для декого це могло стати також можливістю воз’єднання з родиною. Осіб, котрі уникнули переселення внаслідок власного прохання залишитись на своїх землях, було небагато.
Радянський Союз переконував, що Польща завдяки обміну отримує багаті на корисні копалини землі, зокрема йшлося про нафтові родовища. Як насправді це виглядало?
-Це виявилося фікцією. Завжди є так, що сильніша сторона може ошукувати слабшу, а в даному випадку слабша сторона виступала в ролі ініціатора цього обміну і була під впливом сильнішої сторони. Рішення було прийнято в Москві, а польські комуністи мали його виконати.
Обмін територіями 51-го року, між Радянським Союзом і Польщею, був найбільшим у післявоєнній історії обмінів територіями. Які ще подібного роду зміни кордонів Польщі відбулися в той час? Чи вони теж мали, так би мовити економічне підґрунтя, як це було у випадку з тим обміном 51-го року?
-І так, і ні, бо безсумніво обміни територіями були зумовлені інтересами СРСР щодо них. Натомість у випадку НДР сам кордон був визначений нелогічно. Тому сторони домовлялися про невеликі зміни кордону, що наприклад було пов’язано з судноплавством на Одері. Зрештою це було урегульовано аж в 1989 році, а перед тим зміни здійснено у 1951 році.
Теж були зміни кордону між Польщею та Чехо-Словаччиною, зокрема це справа Заолжя і повернення до кордонів 1938 року. Москва щодо цієї справи плела свої інтриги між Прагою та Варшавою. Треба теж згадати про обмін територіями на ділянці кордону Польщі зі Словаччиною, з огляду на комунікаційні сполучення, який характеризувався паритетністю.
В 1952 році планувалася чергова “корисна” для Польщі “коректа кордону” з СРСР. Йшлося про Томашівський та Грубешівський повіти Люблінського воєводства. Вона не відбулася у зв’язку зі смертю Сталіна. Чи це мала бути так само велика зміна кордону як цей обмін територіями в 1951 році?
-Це мала бути ще більша коректа ніж, та проведена у 51-му, але на щастя вождь помер і вона не відбулася. Згодом проводилися невеликі зміни кордону, але вони не мали якогось серйозного значення. Вони часто були зумовлені певними військовими справами.
Дехто з польських дослідників стверджує, що цей обмін територіями між ПНР і СРСР проведений у 1951 році, пов’язані із втратою районів багатих кам’яним вугуліллям, Польщі коштував близько кількох десятків мільярдів доларів. Чи це дійсно так?
-Беручи до уваги те, що росіяни нещадно експлуатували одержані території від Люблінського воєводства, тобто це Сокальський район, то можна приблизно підрахувати. Особливо беручи до уваги, що поляки не могли експлуатувати отримані в обміні землі, бо там не було що експлуатувати. До сьогоднішнього дня ми маємо лише приблизні підрахунки. Проте не має сумніву, що йдеться про величини, які Ви вже озвучили, тобто це декілька десятків мільярдів доларів.
Чимало хто говорить, що в обмін за Сокальщину, поляки одержали лише терени з прекрасним краєвидом. Чи цей обмін територіями більше нічого не приніс?
-Ми теж старалися з тих своїх надбань щось отримати. Скажімо сьогодні, коли ми милуємося тими гарними місцинами в Бещадах, то слід пам’ятати, що кордони міжвоєнної Польщі сягали значно далі на схід і після Другої світової ми втратили значно більше гарних, а мойжливо й значно мальовничіших пейзажів.
Н.О./PR24